ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" квітня 2017 р. м. Київ К/800/35917/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шведа Е.Ю.,

суддів: Гончар Л.Я.,

Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за

касаційною скаргою Управління соціального захисту населення Автозаводського району департаменту праці, соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області

на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 жовтня 2016 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року

у справі № 524/1109/16-а

за позовом ОСОБА_2

до Управління соціального захисту населення Автозаводського району департаменту праці, соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області

про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Автозаводського району департаменту праці, соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (далі - Управління), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про закриття пільги на його сина ОСОБА_3, зобов'язати відповідача відновити таку пільги на склад сім'ї з врахуванням сина, починаючи з 22 листопада 2015 року.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління про припинення з 22 листопада 2015 року надання пільги на оплату вартості житлово - комунальних послуг ОСОБА_2, як ветерану війни - інваліду війни 3-ої групи на склад сім'ї в 2 (дві) особи, до якої входив ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зобов'язано Управління здійснити дії з відновлення, обчислення та надання пільги на оплату вартості житлово - комунальних послуг ОСОБА_2, як ветерану війни - інваліду війни 3-ої групи на склад сім'ї в 2 (дві) особи, до якої входив ОСОБА_3, у період з 22 листопада 2015 року до 21 червня 2016 року.

У касаційній скарзі Управління, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована правомірністю оспорюваного рішення та відсутністю у позивача відповідних пільг згідно з приписами чинного законодавства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 є інвалідом третьої групи і має право на пільги для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується відповідним посвідченням, виданим безстроково 13 серпня 2010 року Кіровоградським обласним військовим комісаріатом.

Позивач як інвалід війни третьої групи перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги та обслуговується як пільговик у відповідача. ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав разом з позивачем за вказаною адресою до 21 червня 2016 року.

Управління після досягнення ОСОБА_3 повноліття припинило нарахування та надання пільги на нього у зв'язку з досягненням повноліття 22 листопада 2015 року.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач має право на отримання пільг на свого сина відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки у ст. 10 цього Закону зазначено, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти. Таким чином, зважаючи на те, що ОСОБА_3, хоча й досяг повноліття, але продовжував жити з батьком, не маючи при цьому власної сім'ї.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України та не погоджується з наведеними висновками судів, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інвалідам війни та прирівняним до них особам надаються такі пільги: 100-процентна знижка плати за користування комунальними послугами та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. Площа житла, на яку надається знижка, при розрахунках плати за опалення становить 21 кв. метр опалювальної площі на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю.

Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені пунктами 4-6 цієї статті, надаються інвалідам війни та членам їх сімей, які проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього (ч.2 ст.13 Закону).

Водночас, у ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазначено, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Суд касаційної інстанції зазначає, що застосування ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до спірних відносин у поєднанні зі ст. 13 цього ж Закону є помилковим, оскільки положення ст. 10 передбачають поширення чинності Закону тільки на членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісті) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, тому її дія не може бути застосована до інваліда (позивача) та членів його сім'ї.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до спірних відносин у поєднанні зі ст. 14 цього ж Закону висловлена у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року № 6-93цс12.

Водночас, згідно з приписами ч. 5 ст. 51 Бюджетного кодексу України при наданні пільг та здійсненні видатків з бюджету щодо їх виплати до членів сім'ї пільговика належать: дружина (чоловік), їхні неповнолітні діти (до 18 років); неодружені повнолітні діти, визнані інвалідами з дитинства I та II групи або інвалідами I групи; особа, яка проживає разом з інвалідом війни I групи та доглядає за ним, за умови що інвалід війни не перебуває у шлюбі; непрацездатні батьки; особа, яка знаходиться під опікою або піклуванням громадянина, який має право на пільги, та проживає разом з ним.

Зважаючи на викладене, суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо протиправності оспорюваного рішення Управління, оскільки з досягненням повноліття ОСОБА_3 перестав бути членом сім'ї позивача, на якого згідно з положеннями законодавства надається відповідна знижка на оплату за користування комунальними послугами.

Судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Автозаводського району департаменту праці, соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області задовольнити.

Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року скасувати, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: