Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2015 р. м. Київ К/800/32501/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Пасічник С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання неправомірним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

встановила:

У серпні 2014 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання неправомірним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 18.07.2014 №390-14 про відмову у визнанні ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 18.07.2014 №391-14 про відмову у визнанні ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Державну міграційну службу України визнати громадян Російської Федерації ОСОБА_3 та ОСОБА_2 особами, які потребують додаткового захисту. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Державна міграційна служба України просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року скасувати, як такі що не відповідають нормам чинного законодавства та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Російської Федерації, за національністю - татарин, за віросповіданням - мусульманин, 31 березня 2014 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянка Російської Федерації, за національністю - башкирка, за віросповіданням - мусульманка, 31 березня 2014 року звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій і підтверджується матеріалами справи, з позивачами було проведено співбесіди, результати яких викладено в протоколах, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Головним управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області, з урахуванням результатів співбесід та вивчення наданих позивачами доказів, 17 червня 2014 року складено висновки про відмову у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

Особові справи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом з письмовими висновками Головного управлінням Державної міграційної служби України у Львівській області направлено до Державної міграційної служби України.

Рішенням Державної міграційної служби від 18 липня 2014 року №390-14 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» ОСОБА_3 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 статті 1 цього Закону, відсутні.

Рішенням Державної міграційної служби від 18 липня 2014 року №391-14 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" статус біженця не надається особі: стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів щодо обґрунтованості побоювання позивачів стати жертвами переслідувань через віросповідання, належність до певної соціальної групи чи політичні переконання з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Так висновком Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 17.06.2014 було встановлено, що в Російській Федерації проживає значне мусульманське населення, представлене численними мусульманськими політичними партіями.

При цьому слід зазначити, що релігія Іслам дозволена для віросповідання в Російській Федерації, що гарантовано Конституцією вказаної країни. Відтак, сам факт сповідування вказаної релігії позивачами не може бути підставою для визнання їх біженцями чи особами, які потребують додаткового захисту.

Отже, при прийнятті рішення відповідачем було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особи заявників та інші обставини необхідні для прийняття рішення і обґрунтовано прийнято рішення про відмову у наданні статусу біженця або визнання особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, суди попередніх інстанцій, зобов'язавши Державну міграційну службу України визнати позивачів особами, які потребують додаткового захисту, вийшли за межі своїх повноважень, оскільки вирішення цього питання є виключною компетенцією Державної міграційної служби України, повноваження якої в цих правовідносинах є дискреційними.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга Державної міграційної служби України підлягає задоволенню. Із урахуванням наведених обставин постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року необхідно скасувати та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

постановила:

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання неправомірним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання неправомірним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий М.М. Заїка

Судді А.Ф. Загородній

С.С. Пасічник