ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2016 року К/800/4754/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року по справі № 815/2882/14

за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

(далі - відділення Фонду)

до Виробничого управління житлово-комунального господарства с. Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області

(далі - Підприємство)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2014 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до Підприємства про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 21187,18 грн. за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2013 році та пені у розмірі 85,41 грн.

На обґрунтування позову послалося на те, що відповідач на порушення статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ) не забезпечив установленого законодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відтак відповідно до статті 20 цього Закону відповідач має сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Підприємства на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів заборгованість з адміністративно-господарських санкцій у розмірі 21272,59 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма № 10-ПІ) середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу (осіб) за 2013 рік на Підприємстві складала 39 осіб і відповідно норматив робочих місць для інвалідів становить 2 особи (а.с.5). Проте, фактично вказана кількість інвалідів у відповідача протягом цього року не працювала.

У зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 особи Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів застосувало до Підприємства адміністративно-господарські санкції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з Підприємства адміністративно-господарських санкцій у розмірі 21187,18 грн. за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2013 році та пені у розмірі 85,41 грн., суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому відсутні підстави для притягнення його до відповідальності.

Суд касаційної інстанції з такими висновками суду не погоджується, враховуючи наступне.

Частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 803-XII) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно Інструкції щодо заповнення форми звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за № 1534/11814, підприємства, установи і організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форм власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною 1 статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що на відповідача покладено лише обов'язок створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Єдиним належним доказом, який свідчить про інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів є звіт форми № 3-ПН.

З матеріалів справи вбачається, що звіти форми № 3-ПН за січень, березень, травень-липень, вересень-грудень 2013 року Підприємством до органів зайнятості не подавались.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 9 липня 2013 року № 21-200а13, від 19 листопада 2013 року № 21-397а13, від 28 січня 2014 року № 21-476а13.

Враховуючи те, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а рішення суду є помилковим в частині мотивів задоволення позову, то відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року змінити в частині мотивів задоволення позову.

В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.