Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2015 року м. Київ К/9991/42167/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.04.2012

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012

у справі № 2а/0270/960/12

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.04.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС від 22.02.2012 № 0001461750.

Вінницька ОДПІ Вінницької області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, обґрунтовуючи такі вимоги обставинами, з яких податковий орган виходив при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 22.02.2012 № 0001461750 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 7933,75 грн., в т.ч. 6347 грн. основного платежу та 1586,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної позапланової перевірки, викладені в акті від 09.02.2012 № 336/17/2318401891, про порушення:

- п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що полягало в неправомірному включенні до складу податкового кредиту за жовтень 2011 року податку на додану вартість в сумі 6021 грн. за операціями з придбання товарів та послуг для ремонту складських приміщень, які не використовувались в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності. В обґрунтування своїх висновків податковий орган посилається на те, що такі складські приміщення належать позивачу як громадянину, а не як фізичній особі-підприємцю. Інших фактичних та правових підстав податковим органом не зазначено, безтоварність не оспорюється.

- п.п. 12.10 п. 12 «Форми податкової накладної та порядку її заповнення», затвердженої Наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 29.12.2010 за № 1401/18696, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що полягали в невідображенні у графі 11 податкової накладної від 31.10.2011 № 6 за операціями з ТОВ «Виробниче підприємство «Надія-В» поставки сировини і тари для виробництва пюре в асортименті повної ціни постачання товару в сумі 48835,8 грн., в тому числі ПДВ в сумі 8139,30 грн., що призвело до заниження грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 325,57 грн.

При цьому при накладенні на позивача штрафних (фінансових) санкцій за вказаним податковим повідомленням-рішенням в загальній сумі 1586,75 грн., в т.ч. в сумі 1505,25 грн. за порушення щодо формування податкового кредиту в сумі 81,5 грн. за порушення складення податкової накладної, податковий орган керувався положеннями п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, згідно з якими самостійне визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків зокрема на підставі висновків перевірки тягне накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту слід застосовувати положення ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, до складу податкового кредиту можуть відноситись суми податку на додану вартість за товари (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Судами попередніх інстанцій достовірно встановлено та не заперечується податковим органом, що послуги та товари придбані позивачем для ремонту складських приміщень. Господарські операції підтверджуються податковими накладними, видатковими накладними, накладними, договором на виконання оздоблювальних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, актом виконання будівельних робіт, локальним кошторисом, реєстром виданих та отриманих податкових накладних, платіжними дорученнями, актами отримання та використання матеріалів, які оцінені судами як такі, що відповідають дійсності та складені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 19.08.2006 № 1121, виданим ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Лука-Мелешківської сільської ради від 15.08.2006 № 218, складські приміщення за адресою: АДРЕСА_1 належать позивачу як фізичній особі (без статусу суб'єкта господарювання).

Зі змісту ст.ст. 2, 318 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вбачається, що суб'єктами права власності є Український народ, фізичні та юридичні особи, держава Україна, автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 325 ЦК України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Враховуючи наведене, чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа - підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця.

З положень ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV випливає, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно видається лише фізичним та юридичним особам.

Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями).

Відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані відповідно до закону як підприємці, та здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Зі змісту ч. 1 ст. 52 ЦК України, ч. 2 ст. 128 ГК України вбачається, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Враховуючи викладене, фізична особа вправі використовувати в межах здійснення нею підприємницької діяльності належне їй на праві власності майно.

Таким чином, посилання податкового органу на використання придбаних товарів та послуг для ремонту складських приміщень позивачем поза межами господарської діяльності суди попередніх інстанцій правомірно визнали необґрунтованими.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі в сумі 6021 грн. за основним платежем та в сумі 1505,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями за порушення формування податкового кредиту за жовтень 2011 року.

Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено факт вчинення позивачем порушень вимог п.п. 12.10 п. 12 «Форми податкової накладної та порядку її заповнення і подання», затвердженої Наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 29.12.2010 за № 1401/18696, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України щодо складення податкової накладної. Позивачем вказані обставини визнаються та не заперечується.

В основу судових рішень про задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування повідомлення-рішення від 09.02.2012 № 336/17/2318401891 за вищезазначені порушення щодо складення податкової накладної судами попередніх інстанцій покладено те, що при встановленні факту часткової неправомірності рішення суб'єкта владних повноважень суд не може прийняти замість такого суб'єкта іншого рішення, яке б визначало грошове зобов'язання лише на правомірно визначену суму. Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність задоволення позову повністю, визнаючи протиправним та скасовуючи оскаржуване повідомлення-рішення повністю.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такою позицією з огляду на таке.

Зі змісту положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов частково, визнавши протиправним або скасувавши рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень.

Суд касаційної інстанції зазначає, що визнання протиправними чи скасування судом окремих положень рішення суб'єкта владних повноважень не є прийняттям нового рішення.

Із судових рішень судів попередніх інстанцій вбачається, що судами на підставі дослідження акту перевірки та інших матеріалів справи встановлено розподіл суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відносно порушення позивачем порядку формування податкового кредиту (6021 грн.) та порушення складення податкової накладної (326 грн.).

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо неможливості визнання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення протиправним та скасування його в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за порушення складання податкової накладної.

Оскільки у справі немає необхідності досліджувати нові докази та встановлювати обставини, а судові рішення судів попередніх інстанцій є помилковими тільки в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.02.2012 № 336/17/2318401891 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 326 грн. за основним платежем та в сумі 81,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, суд касаційної інстанції вважає за правильне їх змінити, відмовивши в задоволенні позову в цій частині.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.04.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012 змінити, виклавши абзаци перший та другий резолютивної частини постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 05.04.2012 в такій редакції:

«Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 22.02.2012 № 0001461750 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 7526,25 грн., в тому числі: 6021 грн. основного платежу та 1505,25 грн.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 101,79 грн.».

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун