Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" березня 2014 р. м. Київ К/800/24130/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Винокуров К.С. , Ліпський Д.В. , розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини А-2760 на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь 03.04.2012 постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А-2760, Військової частини А-1668 про стягнення заборгованості з виплати грошової компенсації,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Військової частини А-2760 з вимогами про стягнення заборгованості з виплати грошової компенсації.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 03.04.2012р. позов задоволено. Визнано протиправними дії командування Військової частини А 2760 щодо невиплати позивачу грошової компенсації замість речового майна в сумі 4 812, 27 коп. Стягнуто з Військової частини А-2760 на користь позивача заборгованість із виплати грошової компенсації замість речового майна, неотриманого під час проходження військової служби, на загальну суму 4 812, 27 коп.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013р. скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову постанову про часткове задоволення позову. Зобов'язано Військову частину А-2760 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію замість речового майна за період з 22.05.2008р. по 12.10.2011р. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник Військової частини А-2760 з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 31.08.2011р. № 914 полковника ОСОБА_2 - начальника Севастопольського зонального відділу військової служби правопорядку Кримського територіального управління Військової служби правопорядку звільнено з військової служби у запас (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу.

Наказом начальника Севастопольського зонального відділу Військової служби правопорядку (по стройовій частині) від 01.11.2011р. № 232 позивача виключено із списків особового складу Севастопольського зонального відділу Військової служби правопорядку.

Вирішуючи спір та скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги підлягають задоволенню з дня прийняття Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008, тобто з 22.05.2008р. по день звільнення позивача. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що в резолютивній частині постанови суд першої інстанції помилково вказав про стягнення конкретної суми грошової компенсації за неотримане речове майно на користь позивача.

Проте з такими висновками не можливо погодитись з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до ст.2 Закону України від 17.02.2000р. № 1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (далі - Закон № 1459-ІІІ) дію ч.2 ст. 9 Закону № 2011-XII зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України від 03.11.2006р. № 328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" ст. 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено ст. 9-1 (у редакції, чинній до 01.01.2008р.), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення ч.2 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що на момент звернення позивача щодо отримання грошової компенсації замість речового майна Закон № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004р. № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону № 2011-XII.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.03.2013р. (справа № 21-38а13) та від 18.06.2013р. (справа №21-191а13).

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але судами першої та апеляційної інстанцій невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Військової частини А-2760 задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 03.04.2012р. та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013р.

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Кочан В.М.

судді Винокуров К.С.

Ліпський Д.В.