Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2015 р. м. Київ К/800/1756/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013

у справі № 2а-2573/09/1770

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000111742/0 від 16.01.2009.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить частково скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, що відповідачем проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства та складено акт № 2581/17-119/НОМЕР_1 від 31.12.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000111742/0 від 16.01.2009, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 34539 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 17.1.3, пп. 17.1.1 п. 17.1. ст. 17, пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України ?Про податок на додану вартість?, договори укладені з контрагентами TOB ?Комерційні рішення лімітед? та ПП ?Компанія ?Лора? є нікчемними.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в ході проведення перевірки позивача було встановлено фінансово-господарські взаємовідносини TOB ?Комерційні рішення лімітед? та ПП ?Компанія ?Лора?, а саме було укладено ряд договорів купівлі продажу, перелічених у акті перевірки.

Так, відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України ?Про податок на додану вартість?, податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За приписами пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України ?Про податок на додану вартість?, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України ?Про податок на додану вартість? передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України „Про податок на додану вартість", підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з контрагентами.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є документами первинного обліку.

Отже, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Крім того, як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у ній доказами, у розглядуваному випадку висновок податкового органу про те, що фінансово-господарська діяльність позивача здійснювалась без наміру створення правових наслідків, мотивований порушеннями, допущеними контрагентами позивача, тобто третьою особою, а саме здійснення контрагентами позивача фінансово-господарської діяльності поза межами правового поля з метою надання податкової вигоди третім особам.

Відповідачем не наведено доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача, як платника податків та\або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності названих постачальників.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Видані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем зі своїм контрагентами правочинів через відсутність їх за місцем знаходження та відсутність у останніх необхідних умов (трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів) для ведення господарської діяльності з посиланням на дані акти податкових перевірок вказаних контрагентів.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що податковий кредит позивача визначено на підставі податкових накладних по придбанню товарів (робіт, послуг) та звірено з реєстрами отриманих податкових накладних.

Розбіжностей з задекларованими сумами по податку на додану вартість по податковим зобов'язанням з січня 2007 року по вересень 2008 року не встановлено.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

За правилами ч. 1 ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013 у справі № 2а-2573/09/1770 задовольнити, судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2013 у справі № 2а-2573/09/1770.

Прийняти рішення.

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити, скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Рівне № 0000111742/0 від 16.01.2009.

Стягнути з Державного бюджету України на Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 1831 грн. (одна тисяча вісімсот тридцять одна гривна) судового збору.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий М.О. ФедоровСудді Г.К. Голубєва О.І. Степашко