Історія справи

Постанова ВАСУ від 11.10.2014 року у справі №875/213/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2014 року м. Київ справа № 875/213/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Усенко Є.А.,

Юрченко В.П.

секретар: Бовкун В.В.,

за участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника Центральної виборчої комісії - Дондик О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центральної виборчої комісії ( далі - ЦВК )

про визнання протиправною та скасування постанови в частині, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

2 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови ЦВК № 1382 від 30 вересня 2014 року «Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9» у частині відмови у реєстрації його кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 145 та зобов'язання ЦВК зареєструвати його кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 145.

На обґрунтування позову зазначив, що оскаржуваною постановою йому незаконно відмовлено у реєстрації кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 145 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року з тих підстав, що його заява вважається неподаною, оскільки не містить зобов'язання у разі обрання народним депутатом України припинити діяльність, яка відповідно до Конституції України та законів України несумісна з мандатом народного депутата України.

Вважає, що зазначена відмова є порушенням вимог пункту 1 частини 2 ст. 55 Закону України «Про вибори народних депутатів України», оскільки у поданій до ЦВК заяві для самовисування та реєстрації громадянина України, як кандидата у народні депутати, викладена інформація, визначена пунктом 1 частини 2 ст. 55 Закону України «Про вибори народних депутатів України».

Крім того, зазначає, що заява ним була складена та подана до ЦВК на підставі зразка, який був розміщений на офіційному сайті ЦВК.

Враховуючи те, що він не має іншого представницького мандату, який відповідно до Конституції України та законів України несумісний з мандатом народного депутата України, вважає, що ним була зазначена у поданій заяві 25 вересня 2014 року достатня інформація для реєстрації його кандидатом у народні депутати.

3 жовтня 2014 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи ухвалену постанову, апеляційний адміністративний суд зазначив, що відповідно до поданої автобіографії ОСОБА_2 є директором ТОВ «Полтавагазпром», у зв'язку з чим він був зобов'язаний вказати у заяві про припинення ним своєї діяльності на цій посаді відповідно до пункту 1 частини 2 ст.55 Закону України «Про вибори народних депутатів України» ( далі - Закону № 4061-V1).

При цьому, за висновком суду положення частини 3 ст. 60 Закону № 4061-V1 не підлягають застосуванню, оскільки цей недолік заяви не можна ототожнювати з помилкою або неточністю, яка може бути виправленою і не являється підставою для відмови у реєстрації кандидатом у депутати, докази у справі у своїй сукупності не спростовують легітимність постанови ЦВК, з приводу правомірності якої виник спір.

9 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду із заявою про перегляд постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами.

На обґрунтування заяви зазначив, що 8 жовтня 2014 року він дізнався про існування наказу № 21-К від 24 вересня 2014 року директора ТОВ «Полтавгазпром» ОСОБА_10 року про звільнення його з посади директора цього товариства.

9 жовтня 2014 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду у задоволенні заяви відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, Київський апеляційний адміністративний суд зазначив, що факт наявності чи відсутності у позивача діяльності, яка відповідно до Конституції України та законів України несумісна з мандатом народного депутата України, предметом розгляду адміністративної справи не був, а тому його звільнення з посади директора ТОВ «Полтавагазпром» не є істотною обставиною у справі та не впливає на суть прийнятого рішення.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, задовольнити його заяву про перегляд справи за нововиявленими обставинами, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2014 року та задовольнити позов.

У судовому засіданні ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити.

Представник Центральної виборчої комісії проти задоволення апеляційної скарги заперечив, мотивуючи це тим, що заява ОСОБА_2 не містить істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Вважає, що судові рішення є законними та обґрунтованими.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази в матеріалах адміністративної справи, перевіривши правильність застосування Київським апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено в судовому процесі, 25 вересня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до ЦВК із заявою про самовисування та реєстрацію його кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 145 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року.

Разом із заявою ОСОБА_2 надав ЦВК на паперовому носії та в електронному вигляді автобіографію, документ про внесення грошової застави, фотографії, відповідні ксерокопії паспорта громадянина України, передвиборну програму кандидата у народні депутати.

25 вересня 2014 року ЦВК прийняла зазначені документи та видала ОСОБА_2 в цей же день довідку, яка підтверджує факт надання цих документів.

30 вересня 2014 року ЦВК прийняла постанову, якою відмовила ОСОБА_2 у реєстрації кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 145 з підстав, що його заява про самовисування не містить зобов'язання у разі обрання депутатом припинити діяльність, яка відповідно до Конституції України та Законів України не сумісна з мандатом народного депутата України, або зазначення, що така діяльність ним не здійснюється, посилаючись на порушення вимог пункту 1 частини 2 ст. 55 Закону № 4061-VI.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Як встановлено у судовому процесі, ОСОБА_2 24 вересня 2014 року був звільнений за власним бажанням з посади директора ТОВ «Полтавагазпром» на підставі наказу товариства № 21-К від 24 вересня 2014 року та протоколу зборів учасників товариства від 24 вересня 2014 року, що підтверджується копією зазначеного наказу та витягом з його трудової книжки (а.с. 102, 103).

Доводи позивача про те, що йому не було відомо про факт звільнення його з цієї посади на дату подання заяви до ЦВК, підтверджуються листом директора ТОВ «Полтавагазпром» від 8 жовтня 2014 року № 100-10/14, згідно з яким в період з 25 вересня 2014 року до 8 жовтня 2014 року зазначений наказ та трудова книжка не могли бути видані позивачу через об'єктивні причини (відсутність через хворобу працівника відділу кадрів, відповідального за зберігання та видачу цих документів, які зберігалися в сейфі).

Приєднана до справи копія заяви ОСОБА_2 від 23 вересня 2014 року на ім'я Голови зборів засновників ТОВ «Полтавагазпром» про його звільнення за власним бажанням з посади директора товариства підтверджує, що питання про його звільнення не було вирішено водночас, що з врахуванням інформації, викладеної у вище зазначеному листі, свідчить про те, що позивач, зазначаючи в автобіографії відомості про зайняття посади директора цього товариства станом на 25 вересня 2014 року (дата надання документів до ЦВК), діяв під впливом помилки.

За встановленого в судовому процесі факту, що ОСОБА_2 не обіймав станом на 25 вересня 2014 року посаду чи здійснював діяльність, які відповідно до закону не сумісні з депутатським мандатом, передбачена пунктом 1 частини 2 ст. 55 Закону № 4061-VІ, відповідна вимога до заяви про самовисунення не є умовою його реєстрації кандидатом у депутати.

З врахуванням цього, а також з огляду на те, що обставина щодо звільнення ОСОБА_2 з посади директора ТОВ «Полтавагазпром» не була відома як позивачу, так і суду при вирішенні спору, ця обставина є нововиявленою у справі та відповідно до норм частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 245 КАС є підставою для перегляду судового рішення, ухваленого за результатами вирішення спору.

Висновок Київського апеляційного адміністративного суду про відсутність підстав для перегляду справи за нововиявленими обставинами не відповідає правильному застосуванню цих норм процесуального права, а відтак ухвала від 9 жовтня 2014 відповідно до пункту 4 ст. 202 КАС підлягає скасуванню, а постанова від 3 жовтня 2014 року - перегляду за ново- виявленими обставинами.

В судовому процесі встановлено, що постановою ЦВК від 30.09.2014 № 1382 відмовлено, зокрема в реєстрації ОСОБА_2 кандидатом в народні депутати в одномандатному виборчому окрузі № 145 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року на підставі частини другої статті 55, частини третьої статті 56, частин першої, шостої статті 59, пункту 2 частини першої, частини другої статті 60 Закону № 4061-VІ.

При цьому, фактичною обставиною, якою відповідно до змісту постанови обґрунтовано відмову в реєстрації ОСОБА_2 кандидатом у народні депутати України, було те, що на порушення вимог пункту 1 частини другої статті 55 Закону № 4061-VІ заява про самовисування не містить зобов'язання ОСОБА_2 у разі обрання його народним депутатом України припинити діяльність, яка відповідно до Конституції України та законів України несумісна з мандатом народного депутата України.

Відмовляючи у задоволенні позову, Київський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки подана ОСОБА_2 заява про самовисування не відповідала цій законодавчо встановленій вимозі, ЦВК правомірно відмовила йому в реєстрації кандидатом у народні депутати України на підставі пункту 2 частини першої статті 60 Закону № 4061-VІ.

Разом з тим, відповідно до норми цього пункту ЦВК відмовляє в реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати в разі відсутності документів, зазначених у частині першій статті 54 чи частинах першій або другій статті 55 зазначеного Закону.

Видавши ОСОБА_2 25.09.2014 довідку про прийняття від нього документів, в тому числі заяви, ЦВК тим самим створила ситуацію, за якої у нього (з врахуванням того, що ЦВК є тим органом, до повноважень якого входить реєстрація кандидатів у депутати) виникла впевненість у своєму правовому становищі, а саме: встановлена пунктом 2 частини першої статті 60 Закону № 4061-VІ підстава для відмови в реєстрації його кандидатом у депутати виключена.

Виникненню впевненості у особи, у якої ЦВК прийняла документи для реєстрації кандидатом у депутати, в тому, що їй не може бути відмовлено в реєстрації із цієї підстави, сприяє і норма частини 3 ст. 60 Закону № 4061-VІ, згідно з якою помилки і неточності, виявлені в поданих кандидатами на реєстрацію документах, підлягають виправленню і не є підставою для відмови в реєстрації кандидата в депутати.

Подальша відмова ЦВК в реєстрації особи кандидатом у депутати з підстав відсутності документів не відповідає принципу правової визначеності.

Формально складова принципу правової визначеності, як базового елемента загальної системи правових принципів демократичної держави, розкрита в частині другій статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З цього принципу випливає вимога, щоб юридичні рішення, зокрема органів державної влади, їх посадових осіб, приймались у відповідності із правовими нормами, тобто сутність цього принципу полягає в забезпеченні максимальної передбачуваності правових дій органів влади та їх посадових осіб.

Застосовуючи принцип правової визначеності, Європейський Суд з прав людини в рішенні від 23.09.1998 року у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» наголошує, що Конвенція з прав людини вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачити певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія.

Принцип правової визначеності є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права.

Про це у низці своїх рішень зазначає як Європейський Суд з прав людини (наприклад, в рішенні від 6.11.2008 року у справі «Єлоєв проти України»), так і Конституційний Суд України.

Так, в рішенні від 29.06.2010 року у справі за конституційним зверненням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» Конституційний Суд України зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Визнання і дія в Україні принципу верховенства права закріплені на рівні конституційного положення (частина перша статті 8 Конституції України).

Частиною першою ст. 38 Конституції України закріплено, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Право обирати і право бути обраним закріплено в статті 3 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція). Положення цієї статті Європейським Судом з прав людини визнанні такими, що закріплюють основоположний принцип ефективної політичної демократії, а відтак, ця стаття має першочергове значення у конвенційній системі (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Метью-Моен і Клерфайт проти Бельгії» від 2.03.1987 року).

В рішенні від 19.07.2007 року у справі «Краснов і Скуратов проти Російської Федерації» Європейський Суд з прав людини зазначив, що право приймати участь у виборах як кандидат, яке гарантоване статтею 3 Протоколу № 1 до Конвенції і яке міститься в концепції дійсно демократичного режиму, буде ілюзорним, якщо людину можна в будь-який момент позбавити цього права. Хоча держава і має свободу встановлювати абстрактно умови для участі кандидата у виборах, принцип ефективності права вимагає, щоб висновок про недотримання кандидатом на вибори цих умов відповідав ряду критеріїв, вироблених для попередження прийняття свавільних рішень.

При цьому Європейський Суд з прав людини наголошує, що інформація, подання якої вимагається, має бути суттєвою і що під критерій «не свавільного застосування законодавства», яким встановлені обмеження щодо реалізації права бути обраним, не підпадає випадок, коли з боку кандидата, який не подав інформацію, яка згідно із внутрішнім законодавством держави є обов'язковою, відсутня недобросовісність або намір ввести виборців в оману.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органі місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частинами першою та другою статті 8 цього Кодексу встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Визнаючи правомірною відмову в реєстрації ОСОБА_2 кандидатом у депутати, Київський апеляційний адміністративний суду не взяв до уваги, що в постанові № 1382 від 30.09.2014 року ЦВК прирівняла не відповідність поданої ним заяви вимогам пункту 1 частини 2 статті 55 Закону № 4061-VІ до неподання заяви, тоді як Закон такого правового наслідку не встановлює і не надає ЦВК відповідного повноваження.

Київський апеляційний адміністративний суд не взяв до уваги, що відповідно до статті 9 Закону № 4061-VІ обіймання особою посади чи зайняття діяльністю, які не сумісні з мандатом народного депутата України, не є перешкодою для її реєстрації кандидатом у депутати. Більш того, статтею 101 цього Закону, наряду із закріпленням обов'язку особи, яка обрана депутатом, звільнитися з такої посади чи припинити таку діяльність, передбачено правовий механізм, який забезпечує виконання цього обов'язку. Цим самим держава вжила заходи, які б забезпечували належну якість її законодавчого органу.

З врахуванням зазначеного та з огляду на те, що заява про самовисування адресована ЦВК і стосується лише ЦВК, а не виборців, не зазначення кандидатом в ній зобов'язання щодо звільнення з таких посад (припинення діяльності) не може бути підставою для обмеження його «пасивного» виборчого права.

Постанова ЦВК № 1382 від 30 вересня 2014 року в частині відмови в реєстрації ОСОБА_2 кандидатом у народні депутати в одномандатному виборчому окрузі № 145 на позачергових виборах народних депутатів України 24 жовтня 2014 року не відповідає частині 2 ст. 19 Конституції України, пункту 2 частини 1 ст. 60 Закону № 4061-VІ, є протиправною та підлягає скасуванню.

Оскільки ЦВК безпідставно відмовила ОСОБА_2 у реєстрації кандидатом у народні депутати, його конституційне право бути обраним підлягає судовому захисту.

Відповідно до п. 4 ст. 202 КАС підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 172, 177, 195, 196, 198, 199, 202, 245 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2014 року скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Центральної виборчої комісії про визнання протиправною та скасування постанови в частині зобов'язання вчинити дії задовольнити.

Скасувати постанову Центральної виборчої комісії № 1382 від 30 вересня 2014 року «Про відмову в реєстрації кандидатів у народні депутати України ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9» у частині відмови у реєстрації ОСОБА_2 кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 145; зобов'язати Центральну виборчу комісію повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про реєстрацію кандидатом у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 145 на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 146 грн. 16 коп. (сто сорок шість гривень шістнадцять копійок).

Постанова остаточна, набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді: Сірош М.В.

Усенко А.Є.

Юрченко В.П.