Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2015 р. м. Київ К/800/33238/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Осавалюк І. О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфініті Сервіс» на постанову та ухвалуКиївського окружного адміністративного суду від 05.03.2014 року Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 рокуу справі№ 810/895/14-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інфініті Сервіс»до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській областіпровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2014 року у справі № 810/895/14-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про задоволення позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 14, п. 102.5 ст. 102, п. п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 200.6 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, пп. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»,

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем камеральної перевірки даних, задекларованих в ТОВ «Інфініті Сервіс» в податковій звітності з податку на додану вартість, відповідно, за серпень 2013 року та за вересень 2013 року складено акти № 238/15-2 від 27.09.2013 року та № 475/22-04 від 01.11.2013 року, якими зафіксовано порушення ст. ст. 14, 102, 135, 198, 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено залишок від'ємного значення податку на додану вартість попереднього звітного (податкового) періоду.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що відповідно до п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування, тоді як позивач включив до рядка 24 декларації з податку на додану вартість залишок від'ємного значення, який виник у серпні 2008 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0014791502 від 30.10.2013 року, яким ТОВ «Інфініті Сервіс» зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість за серпень 2013 року на 545 992,00 грн., та № 0003132204 від 26.11.2013 року, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість за вересень 2013 року на 544 921,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем необґрунтовано сформовано податковий кредит в результаті внесення в статутний капітал товариства майна з метою його збільшення без будь-якої компенсації.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «Інфініті Сервіс» від 29.05.2008 року (протокол № 2) статутний капітал позивача збільшено до 4 940 500,50 грн. за рахунок основних фондів, що передаються засновником - ТОВ «Інфініті».

У зв'язку з цим внесено відповідні зміни до статуту ТОВ «Інфініті Сервіс» та 29.05.2008 року зареєстровано його нову редакцію.

11.08.2008 року ТОВ «Інфініті» передало до статутного капіталу ТОВ «Інфініті Сервіс»: магістральні мережі водопроводу вартістю 947 941,96 грн., магістральні мережі каналізації вартістю 1 528 781,52 грн., житлове приміщення в буднику № 1, по вул. Парковій, в с. Крюківщина, Київської області вартістю 611 529,29 грн., обладнання підземної частини каналізаційної насосної станції вартістю 121 150,80 грн., підземна частина споруди каналізаційної насосної станції вартістю 67 988,59 грн., внутрішньоплощадочні мережі водопроводу вартістю 779 586,21 грн., внутрішньоплощадочні мережі каналізації вартістю 633 522,13 грн., а всього на загальну суму 4 690 500,50 грн., про що складено акт прийому-передачі від 11.08.2008 року.

За результатами операції із збільшення статутного капіталу позивачу надано видаткову накладну № РН0000037 від 11.08.2008 року та податкову накладну № 120 від 11.08.2008 року на суму 4 690 500,50 грн., в тому числі 781 750,09 грн. ПДВ.

Вказану суму податку на додану вартість позивачем віднесено до складу податкового кредиту за серпень 2008 року.

На момент формування платником податкового кредиту з податку на додану вартість зазначені відносини регулювались Законом України «Про податок на додану вартість».

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 цього Закону визначено, що об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Пунктом 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено які операції не об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з посиланням на пп. пп. 3.2.1, 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначив, що вказаними положеннями прямо виключено з об'єкту оподаткування податком на додану вартість всі операції з емісії та розміщення (продажу) корпоративних прав, незалежно від форми вираження та передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу.

Разом з тим, редакція пп. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо виключення з об'єктів оподаткування податком на додану вартості операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу діяла до 25.03.2005 року, тобто до спірних відносин формування податкового кредиту ці положення не застосовуються.

Згідно із пп. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування ПДВ операції з випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторсько та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами,фондами банківського управління), відповідно до закону.

Висновки суду першої інстанції з посиланням на вказані норми щодо виключення з об'єкту оподаткування податком на додану вартість всіх операцій з емісії та розміщення (продажу) корпоративних прав, незалежно від форми вираження, є помилковим, адже в даному випадку ТОВ «Інфініті» є інвестором, а не емітентом, а тому отримання ТОВ «Інфініті» корпоративних прав від позивача підлягає оподаткуванню податком на додану вартість, а ТОВ «Інфініті Сервіс» відповідно має право на віднесення до податкового кредиту їх вартості.

Доводи судів першої та апеляційної інстанції про те, що вказані операції не підпадають під визначення продажу товарів (послуг), оскільки за змістом абз. 3 п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» продаж товарів хоча і може бути пов'язаний з наданням товарів чи інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію чи без останньої, таке надання не супроводжується передачею права власності на товари чи відмінні від них об'єкти власності, є неправомірними, адже відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, а компенсацією позивачем за отримане майно є передача корпоративних прав.

Посилання податкового органу на порушення позивачем п. 102.5 ст. 102 Податкового кодексу України у зв'язку із включенням товариством до рядка 24 декларації з податку на додану вартість залишку від'ємного значення, який виник у серпні 2008 року, тобто з пропуском 1095 днів, підлягає відхиленню, оскільки обмеження у вигляді права на подачу заяви в строк не пізніше 1095 дня відповідно до вказаних положень Податкового кодексу України встановлені лише щодо бюджетного відшкодування.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що постановою суду першої інстанції та ухвалою апеляційного адміністративного суду обставини справи встановлені повно та всебічно в обсязі, достатньому для прийняття рішення у справі, однак з неправильним застосуванням зазначених вище норм матеріального та процесуального права, що є підставою відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України для їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позову.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфініті Сервіс» задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 року у справі № 810/895/14-а скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області № 0014791502 від 30.10.2013 року та № 0003132204 від 26.11.2013 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак