Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" червня 2015 р. м. Київ К/800/6312/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Ємельянової В.І., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області про перерахунок пенсії, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області на постанову Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2012 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року, -

у с т а н о в и л а :

У червні 2012 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області (далі УПФ) в якому просила визнати протиправними дії та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи і компенсації за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - спірні виплати) згідно статей 50, 52, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ) починаючи з 1 січня 2012 року з виплатою недоотриманих коштів.

В обґрунтування позову посилається на те, що розмір спірних виплат не відповідає вимогам вищезазначених статей Закону № 796-ХІІ, а відмова УПФУ в перерахунку таких не ґрунтується на вимогах закону.

Вважаючи це порушенням своїх права ОСОБА_4 просила про задоволення позову.

Постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2012 року, позов задоволено частково, визнано протиправними дії та зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок і виплату пенсії і компенсації у відповідності до статей, 50, 52, 54 Закону № 796-ХІІ починаючи з 1 січня 2012 року, в решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено в частині, що стосується його негайного виконання, в решті постанову залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи у межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач має право на спірний перерахунок, а тому відповідач, відмовляючи у здійсненні такого діяв всупереч вимог законодавства.

Проте до такого висновку суди дійшли в порушення норм матеріального права виходячи з наступного.

Судами встановлено, що позивачу призначена і виплачується пенсія у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи і компенсація за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи згідно статей 52, 54 Закону № 796-ХІІ.

У період до 1 січня 2012 року виплата пенсії і компенсації позивачу здійснювались відповідачем у відповідності до Постанови Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2009 року, якою зобов'язано УПФУ нараховувати і виплачувати пенсію ОСОБА_4 згідно вимог статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ.

Починаючи з 1 січня 2012 року нарахування і виплата пенсії і компенсації здійснюється позивачу згідно з положеннями Закону України від 22 грудня 2011 року № 4282-VІ «Про Державний бюджет України на 2012 рік» (далі Закон № 4282-VІ) і Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - постанова № 1210).

Не погодившись із розміром спірних виплат позивач звернулась до УПФУ з заявою про їх перерахунок згідно статей 50, 52, 54 Закону № 796-ХІІ, однак у задоволенні такої відповідач відмовив.

Так, відповідно до частини 3 статті 54 Закону № 796-ХІІ обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У відповідності до частини 1 статті 37 вищезгаданого Закону пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Померлий годувальник позивача був особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інвалід 2 групи і мав право на одержання державної та додаткової пенсій за правилами статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ.

Статтею 50 цього Закону встановлено, що особам, віднесеним до категорії 1, зокрема, інвалідам 2 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до статті 53 зазначеного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком згідно статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Положення частини третьої статті 28 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Водночас, щомісячна компенсація в разі втрати годувальника призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком незалежно від пенсії, передбаченої законодавством України (частина 1 статті 52 Закону № 796-ХІІ).

Разом з тим, пунктом 3 Перехідних положень Закону № 4282-VІ установлено, що у 2012 році норми і положення статей, зокрема, 50, 52 та 54 Закону № 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Вказана норма Закону № 4282-VІ неконституційною не визнавалась, а її дія у 2012 році не зупинялась.

Отже, починаючи з 1 січня 2012 року порядок виплати і розмір спірних пенсії і компенсації встановлювались одночасно Законом № 4282-VІ та Законом № 796-ХІІ.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Отже, у даному випадку застосуванню підлягав розмір спірних виплат, встановлений Законом № 4282-VІ про державний бюджет на відповідний рік, оскільки цей Закон був прийнятий пізніше Закону № 796-ХІІ, яким по-іншому врегульовано спірне питання.

В свою чергу, у мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 25 січня № 3-рп/2012 (Справа № 1-11/2012) зазначено, що Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.

Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (стаття 48), «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом" (частина третя статті 46). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування.

У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Крім того, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.

Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії" також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Таким чином, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

З 1 січня 2012 року набрала чинність постанова № 1210, якою затверджено Порядок.

За приписами пункту 1 цього Порядку, ним визначено механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54 і 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - пенсії). Пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Абзац 2 підпункту 4 пункту 11 Порядку визначає, що мінімальний розмір пенсії становить для непрацездатних членів сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії по інвалідності померлого годувальника.

За змістом абзацу 3 підпункту 2 пункту 11 Порядку мінімальний розмір пенсії становить для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою II групи інвалідності - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2012 року і 125 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 1 липня 2012 року.

Також, згідно з пунктом 14 Порядку щомісячна компенсація сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи призначається на кожного непрацездатного члена сім'ї, який був на його утриманні, у розмірі 12 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

За таких обставин, УПФУ здійснюючи нарахування і виплату пенсії позивачу, починаючи з 1 січня 2012 року у розмірі, встановленому Законом № 4282-VІ та Порядком, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окрім цього, помилковими є висновки судів, щодо наявності у позивача права на виплату їй додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1 згідно статті 50 Закону № 796-ХІІ, оскільки така пенсія може бути призначена особам, віднесеним до вищевказаної категорії і лише після виникнення права на державну пенсію.

Як встановлено судами, ОСОБА_4 не є особою віднесеною до названої категорії, державну пенсію у відповідності до Закону № 796-ХІІ не одержує, а тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність у неї права на призначення і виплату додаткової пенсії, встановленої статтею 50 цього Закону.

З огляду на викладене, висновки судів про наявність підстав для задоволення позову не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому їх рішення підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в позові.

За приписами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалює нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

п о с т н о в и л а :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області задовольнити.

Постанову Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 30 липня 2012 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2013 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області про перерахунок пенсії відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Ємельянова

М.І. Мойсюк

В.В. Тракало