Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2015 року м. Київ К/800/9919/15

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Острович С.Е.,

за участю секретаря Загороднього А.А.

та представників сторін:

позивача - Кондратенко Т.О.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015

у справі № 2а-17302/09/2670

за позовом приватного акціонерного товариства "Комплекс "Либідський" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням подальшого уточнення до нього) подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.08.2009 № 0001102306/0, від 03.11.2010 № 0001102306/1 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 89072,90 грн. (у тому числі 59381,90 грн. за основним платежем та 29691 грн. за штрафними санкціями), а також податкових повідомлень-рішень від 14.08.2009 № 0001092310/0 і від 28.10.2009 № 0001092310/1, в частині нарахування Товариству податкового зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 1 724 039,90 грн. (у тому числі 817 940,96 грн. за основним платежем та 906 098,94 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.06.2013 у позові відмовлено.

У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з того, що: витрати платника за операціями з придбання інформаційно-консультаційних послуг у товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група «Інеко» не відповідають критерію документальної підтвердженості; сума винагороди за надані послуги, сплачена позивачем товариству з обмеженою відповідальністю «Цілюща Євпаторія» понад розмір, визначений у договорі, не підлягає врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток; за період прострочення укладення договорів оренди земельної ділянки позивач повинен був сплачувати орендні платежі за земельні ділянки у п'ятикратному розмірі, але не більше 10% нормативної грошової оцінки землі, як це передбачено у пункті 4.3 договорів, незалежно від того, з чиєї вини відбулося таке прострочення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 назване рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення від 14.08.2009 № 0001092310/0; в решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору залишено без змін.

Постанову апеляційного суду зі справи мотивовано тим, що прострочення укладення договорів оренди відбулося не з вини орендаря (позивача у справі), у зв'язку з чим відсутні підстави для виникнення у Товариства обов'язку зі сплати орендної плати у розмірі, визначеному пунктами 4.3 договорів.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті Інспекцією за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2006 по 31.03.2009, валютного та іншого законодавства за той самий період, оформленої актом від 03.08.2009 № 470/1-23-06-32768518.

Так, під час перевірки Інспекцією зроблено висновок, зокрема, про протиправне включення платником до складу витрат суми винагороди, виплаченої товариству з обмеженою відповідальністю «Цілюща Євпаторія» за договором управління нерухомістю від 02.02.2009 № 2-п, понад розмір, визначений у цьому договорі, що виключає господарський характер цих витрат. Також Інспекція не визнала право позивача на включення до складу валових витрат маркетингових, інформаційно-консультаційних послуг, придбаних у товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група «Інеко» з огляду на неподання платником належних підтверджувальних документів, що засвідчували б реальність цих операцій та дозволяли б встановити зв'язок цих послуг з господарською діяльністю Товариства.

По цим епізодам суди обох попередніх інстанцій підтримали наведену правову позицію відповідача у справі та відмовили у відповідній частині позовних вимог, пославшись на недотримання платником установлених підпунктом 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вимог при формуванні у податковому обліку витрат за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «Цілюща Євпаторія» та з товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група «Інеко».

У цій частині судові акти учасниками провадження не оскаржуються.

У той же час суди першої та апеляційної інстанцій дійшли різних висновків щодо правомірності нарахування платникові оспорюваної суми податкового зобов'язання з орендної плати за землю.

Аналізуючи обставини, покладені Інспекцією в основу цього донарахування, суди встановили, що рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 996/1657 позивачеві було передано для експлуатації та обслуговування будівель і споруд земельні ділянки площею 2,65 га та 0,54 га, розташовані у Голосіївському районі м. Києва по вул. М. Грінченка, 18.

На підставі зазначеного рішення 06.03.2008 Товариством (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) було укладено договори оренди зазначених земельних ділянок.

Згідно з умовами названих договорів річна оренда плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 4 (чотирьох) відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством (пункт 4.2).

Водночас у пунктах 4.3 розглядуваних договорів зазначено, що у випадку, якщо договір не підписаний орендарем в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради, зазначеного у пункті 1.1. цього договору, розмір орендної плати (зазначений у пункті 4.2 договору) на період, аналогічний терміну прострочення укладення договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Керуючись наведеними умовами договорів, Інспекція з огляду на термін прострочення укладення цих договорів оренди (який склав 100 днів) протягом відповідного періоду з часу їх фактичного укладення (а саме з 26.03.2008 по 03.07.2008) обчислила позивачеві податкове зобов'язання з орендної плати за названі земельні ділянки у розмірі, що становить 10% їх нормативної грошової оцінки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з обов'язковості договору для його учасників та зазначив, що передбачений у пункту 4.3 аналізованих договорів розмір орендної плати сплачується орендарем у випадку несвоєчасного укладення договору оренди незалежно від того, з чиєї вини відбулася відповідна затримка.

Апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення позову, дійшов висновку про те, що пункт 4.3 пов'язує застосування наведеного у ньому розміру орендної плати з несвоєчасним укладенням договору саме з вини орендаря.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про орендну плату» орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підставою нарахування земельного податку відповідно до статті 13 Закону України «Про плату за землю» є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. А відтак укладений сторонами договір повинен виконуватися у відповідності з досягнутими та зафіксованими домовленостями.

Ухвалені у справі судові рішення свідчать про надання судами першої і апеляційної інстанцій різного тлумачення змісту пункту 4.3 спірних договорів оренди.

За правилами частин третьої, четвертої статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

У даному разі аналізований пункт договору встановлює негативні наслідки для орендаря у вигляді обов'язку сплачувати орендну плату у завищеному розмірі у разі непідписання орендарем договору протягом установленого строку. Наведене дає підстави для висновку про те, що виникнення даного обов'язку в орендаря пов'язується саме з недобросовісністю його дій щодо своєчасного укладення та підписання договору у розглядуваних правовідносинах.

Як встановлено судами, несвоєчасне укладення спірних договорів оренди відбулося з вини орендодавця - Київської міської ради та його уповноваженого органу - Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київміськради, якими було порушено процедурно визначені строки виконання робіт зі встановлення межових знаків землекористувачу та з виготовлення необхідної документації. Позивач, в свою чергу, своєчасно (у місячний термін з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 № 996/1657) звернувся до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київміськради для організації робіт із землеустрою та підготовки документів для укладення договорів оренди.

А відтак слід погодитися з висновком апеляційного суду про безпідставність нарахування позивачеві орендної плати на рівні 10% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок у спірному періоді.

У той же час податкове повідомлення-рішення від 14.08.2009 № 0001092310/0 оскаржувалося Товариством лише в частині нарахування податкового зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 1 724 039,90 грн. (у тому числі 817 940,96 грн. за основним платежем та 906 098,94 грн. за штрафними санкціями), тоді як апеляційний суд повністю скасував зазначений акт індивідуальної дії, не надавши належного обґрунтування щодо необхідності виходу за межі позовних вимог.

У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 232 КАС, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 у справі № 2а-17302/09/2670 змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини цієї постанови в такій редакції:

«Скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.08.2009 № 0001092310/0 в частині нарахування податкового зобов'язання з орендної плати за землю в сумі 1 724 039,90 грн. (у тому числі 817 940,96 грн. за основним платежем та 906 098,94 грн. за штрафними санкціями).»

3. В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2015 у справі № 2а-17302/09/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України у відповідній частині.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова С.Е. Острович