Постанова КЦС ВП від 31.10.2024 року у справі №363/5573/23

Друк

Пошук

47

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.10.2024 року у справі №363/5573/23

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 363/5573/23

провадження № 61-8639св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Петрівської сільської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Волкова Анатолія Володимировича на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня

2024 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц.,

Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення способу участі батька у вихованні дітей та усунення перешкод у спілкуванні батька з дітьми, у якому просив суд зобов`язати відповідачку не чинити йому перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, а також встановити наступний графік зустрічей батька ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 :

- першу і третю суботу та другу і четверту неділю місяця з 10 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. без присутності матері за місцем фактичного проживання батька без обмеження місця прогулок, з можливістю поїздки до родичів, в тому числі до баби і діда, до досягнення дітьми повноліття;

- кожні шкільні канікули (осінні, зимові, весняні, літні) на період не менше 1/2 частини днів, що припадають на канікули, для відпочинку та оздоровлення дітей на території України та за її межами з обов`язковим повідомленням матері про місце відпочинку.

2. Позовна заява мотивована тим, що з 15 травня 2013 року по 02 вересня 2020 року він перебував у шлюбі з відповідачкою, під час якого у них народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

3. Вказує, що з березня 2023 року ОСОБА_2 безпідставно почала обмежувати спілкування дітей з батьком, а з червня 2023 року взагалі не допускає батька до дітей і він не має можливості їх побачити.

4. 04 грудня 2023 року представник відповідача подав до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

5. В судовому засіданні представник відповідачки підтримав подане клопотання про закриття провадження у справі, оскільки вказана справа є справою з іноземним елементом та не підлягає розгляду національними судами України. Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну позивач спільно з відповідачем прийняли рішення в інтересах дітей та їх безпеки виїхати за кордон. Відповідач з дітьми проживає в Норвегії та отримали посвідки на проживання.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

6. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 03 січня

2024 року у складі судді Рудюка О. Д. провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

7. Ухвала суду мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення способу участі батька у вихованні дітей та усунення перешкод у спілкуванні батька з дітьми у жовтні 2023 року, тобто після набуття дітьми права на тимчасове проживання на території Норвегії, а тому ця справа є справою з іноземним елементом та не підсудна національним судам України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 03 січня 2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

9. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що малолітні діти в місці нового проживання, а саме в Норвегії, проживають менше року, що встановлено статтею 7 Конвенції. На момент звернення позивача із даним позовом відповідачка з малолітніми дітьми проживала в Норвегії лише місяць.

10. Крім того, під час розгляду справи було встановлено, що на момент звернення позивача до суду із позовом відповідач разом із дітьми проживала в мотелі Вікхамер в комуні Малвік, що не свідчить про постійний характер проживання дітей та відповідачки за вказаною адресою.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11. У червні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката

Волкова А. В. на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 рокувідкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

13. Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Волков А. В., посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

15. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував, що на момент відкриття провадження у справі та до отримання дітьми тимчасового захисту як біженців у Норвегії, малолітні більше року перебували за кордоном; суд не застосував статтю 6 Гаазької Конвенції, натомість застосував положення статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», які не підлягали застосуванню; суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 200/421/19, від 28 червня 2023 року у справі

№ 372/2558/21.

16. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно не застосував положення міжнародного договору - Гаазької конвенції 1996 року, а саме її статтю 6, згідно з якою для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в пункті 1 статті 5. Положення попереднього пункту також застосовується до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлене.

17. Зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково (як на підставу скасування ухвали суду) послався на той факт, що тимчасовий захист у Норвегії діти отримали лише 04 серпня 2023 року, тобто на час звернення батька з позовом не пройшов один рік, проте апеляційний суд не звернув увагу, що отриманню тимчасового захисту дітей у Норвегії передувало довготривале проживання матері і дітей не в Україні, а в Чеській республіці (півтора роки після виїзду з України), і виїзд дітей відбувся саме як біженців через військові дії, а тому питання підсудності та застосування права до спірних відносин має застосовуватися на підставі статей 5, 6 Гаазької конвенції 1996 року.

18. Судами обох інстанцій встановлено, що ані відповідач, ані діти не мають з березня 2022 року постійного проживання в Україні, отже посилання апеляційного суду на пункт 2 статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» в частині виключної підсудності є помилковим.

19. Вважає, що оскільки провадження у цій справі відкрито ухвалою суду

від 02 листопада 2023 року, тобто після набуття відповідачкою та дітьми тимчасового захисту у країні Норвегія та після відсутності проживання в Україні

1 рік та 8 місяців, отже в даному випадку особистим (і найближчим) законом, який може регулювати правовідносини дітей, є закон королівства Норвегії.

20. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21. Судами попередніх інстанцій установлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі

з 15 травня 2013 року по 02 вересня 2020 року, під час якого народилися ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

22. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 липня 2022 року у справі №363/2684/20 визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 .

23. У вересні 2023 року (згідно поштового штемпелю Укрпошти на конверті) ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з вимогами: встановити наступний графік зустрічей батька ОСОБА_1 з дітьми ОСОБА_3. , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4. , ІНФОРМАЦІЯ_2 : першу і третю суботу та другу і четверту неділю місяця з 10:00 год. до 20:00 год. без присутності матері за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 без обмеження місця прогулок, з можливістю поїздки до родичів, в тому числі до баби і діда, до досягнення дітьми повноліття; кожні шкільні канікули (осінні, зимові, весняні, літні) на період не менше 1/2 частини днів, що припадають на канікули, для відпочинку та оздоровлення дітей на території України та за її межами з обов`язковим повідомленням відповідача про місце відпочинку. Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити позивачу ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні та вихованні дітей ОСОБА_3. та ОСОБА_4 .

24. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечувалося учасниками справи, 05 березня 2022 року позивач та відповідачка разом з дітьми виїхали за межі України у зв`язку із збройною агресією російської федерації.

25. Також у судовому засіданні було встановлено, що малолітні ОСОБА_3. , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4. , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають в Норвегії за адресою: АДРЕСА_1 , мають посвідки від 04 серпня 2023 року на проживання у цій країні до 04 серпня 2024 року.

26. Відповідно до рішення Іміграційного управління Норвегії від 04 серпня

2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримали колективний захист, а також посвідки на проживання у Норвегії НОМЕР_2 та НОМЕР_1 , що підтверджують право та дійсність проживання дітей у Норвегії до 04 серпня 2024 року.

27. Згідно з індивідуальним рішенням від 21 серпня 2023 року щодо вивчення норвезької мови у 2023- 2024 навчальному році, ОСОБА_3 отримала місце у школі Вікхаммер у приймальному відділенні підготовчих класів з 17 серпня

2023 року. ОСОБА_4 отримав право на спеціальне вивчення норвезької мови згідно параграфу 2-8 Закону про освіту. ОСОБА_4 було запропоноване місце у школі Вікхаммер у приймальному відділенні підготовчих класів з 17 серпня 2023 року. За потреби період навчання у школі Вікхаммер у приймальному відділенні підготовчих класів може тривати до двох років.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

28. Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

29. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

30. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

31. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

32. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

33. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

34. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

35. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

36. Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

37. Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надано Верховною Радою України.

38. У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

39. Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.

40. Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).

41. У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

42. Згідно зі статтею 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

43. Частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

44. У статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;

6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;

7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;

8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;

9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;

10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;

11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;

12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

45. Крім того, підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні (пункт 2 частини першої статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

46. Аналогічні положення містить Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчинена 19 жовтня 1996 року у м. Гаага, ратифікована Верховною Радою України 14 вересня 2006 року, яка набула чинності 01 лютого 2008 року і яка охоплює питання захисту дітей, батьківської відповідальності та опіки.

47. Україна та Королівство Норвегія є Договірними Державами Гаазької конвенції 1996 року.

48. Статтею 3 Конвенції визначено, що заходи, згадані у статті 1, можуть стосуватися, зокрема, права опіки, у тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини.

49. Згідно зі статтею 5 Гаазької конвенції 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

50. Отже, норми статті 5 цієї Конвенції містять загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.

51. Поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

52. Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім`ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.

53. У разі неможливості встановлення судом звичайного місця проживання, до спірних правовідносин підлягатимуть застосуванню правила статті 6 Гаазької конвенції 1996 року, відповідно до яких (1) для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в пункті 1 статті 5. (2) Положення попереднього пункту також застосовуються до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлене.

54. Обставини неможливості визначення звичайного місця проживання дітей можуть включати, наприклад, часті переїзди дитини між двома і більше державами; втрату дитиною попереднього місця постійного проживання та брак достатніх підстав для набуття нового місця постійного проживання. Заснована на цьому положенні юрисдикція суду припиняється, якщо буде встановлено, що дитина має місце проживання, де б це не було.

55. Юрисдикція спору ґрунтується на прив`язці постійного місця проживання дитини та вирішується у кожному конкретному спорі залежно від встановлених фактичних обставин справи.

56. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначав, що постійне місце проживання сторін на території України.

57. Встановлено та не заперечується сторонами, що до 05 березня 2022 року малолітні ОСОБА_3. , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4. , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживали на території України.

58. 05 березня 2022 року позивач та відповідачка разом з дітьми виїхали за межі України до Чеської Республіки (м. Прага).

59. Згодом, як зазначала сама відповідачка, вона з дітьми переїхала до Королівства Норвегії.

60. Малолітні ОСОБА_4. , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та

ОСОБА_4. , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають в Норвегії за адресою: АДРЕСА_1 , мають посвідки

від 04 серпня 2023 року на проживання у цій країні до 04 серпня 2024 року.

61. Відповідно до рішення Іміграційного управління Норвегії від 04 серпня

2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,

62. Згідно індивідуального рішення від 21 серпня 2023 року, щодо вивчення норвезької мови у 2023- 2024 навчальному році, ОСОБА_3 отримала місце у школі Вікхаммер у приймальному відділенні підготовчих класів з 17 серпня

63. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення способу участі батька у вихованні дітей та усунення перешкод у спілкуванні батька з дітьми у вересні 2023 року.

64. Тобто на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом відповідачка з малолітніми дітьми проживала в Норвегії лише місяць, про що обґрунтовано було зазначено судом апеляційної інстанції.

65. З огляду на вказане та враховуючи, що місцем звичайного проживання дітей до моменту їх виїзду була Україна, з 05 березня 2022 року відповідачка з дітьми виїхала до Чеської Республіки, а згодом - до Королівства Норвегія, і на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом відповідачка з малолітніми дітьми проживала в Норвегії лише місяць, а також беручи до уваги, що колективний захист носить тимчасовий характер, не можна вважати, що вказана справа не підсудна національним судам України.

66. Помилкове посилання апеляційного суду на статтю 7 Конвенції, яка врегульовує питання юрисдикції при неправомірному переміщенні або утриманні дитини, чого в даній справі не встановлено, оскільки позивачка разом з дітьми виїхали з України внаслідок військової агресії російської федерації проти України, не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції.

67. Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 200/421/19,

від 28 червня 2023 року у справі № 372/2558/21, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки вони ухвалені за різних фактичних обставин.

68. Враховуючи вищевикладене у сукупності, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що закриття провадження у справі порушує вимоги закону про юрисдикцію суду України щодо вирішення даного спору.

69. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

70. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

71. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

72. Колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Волкова Анатолія Володимировичазалишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович