Історія справи

Постанова

Іменем України

30 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 319/580/17

провадження № 61-409св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), ЛеськоА. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 21 вересня 2017 року у складі судді Валігурського Г. Ю. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року у складі суддів: Онищенка Е. А., Белки В. Ю., Полякова О. З.,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заробітної плати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона працювала товарознавцем відповідно до трудового договору №08761200161 від 01 серпня 2012 року, укладеного з відповідачем. На день звільнення відповідач заборгувала заробітну плату з 01 листопада 2012 року по 03 квітня 2014 року в сумі 22 959 грн 34 коп. Уточнивши свої позовні вимоги, ОСОБА_4 просила суд стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі 20 405 грн 27 коп.

Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 21 вересня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати у розмірі 20 405 грн 27 коп. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надані відповідачем докази не підтверджують виплату позивачу заробітної плати, а надані позивачем розрахунки заборгованості із заробітної плати не суперечать обставинам справи та не спростовані відповідачем.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом вірно встановлено, що з 01 листопада 2012 року по 31 березня 2014 року відповідач нарахувала позивачу 22 164 грн 17 коп. заробітної плати, при цьому із вказаної суми перераховано до бюджету 1 758 грн 90 коп. податку. Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що з 01 листопада 2012 року по 31 березня 2014 року відповідач зобов'язана була виплатити позивачу 20 405 грн 27 коп. (з вирахуванням сплаченого податку). Розрахунок з позивачем на день звільнення відповідач не провів.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у неї відсутнє зобов'язання виплачувати заборгованість із заробітної плати у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності; вона виплатила заробітну плату повністю, заборгованості не існує, а позивач, який в даному випадку є кредитором, не заявив в строки, передбачені статтею 50-1 ЦК України, вимогу про заборгованість, отже заборгованості із заробітної плати на момент звільнення особи не існувало та не існує на момент звернення до суду. Судом першої інстанції неправильно застосовано норми статті 50-1 ЦК України, яка діяла на момент припинення підприємницької діяльності відповідача.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Суд встановив, що між ОСОБА_5 як фізичною особою-підприємцем та ОСОБА_4 укладений трудовий договір, який 01 серпня 2012 року зареєстрований у Куйбишевському районному центрі зайнятості.

За умовами трудового договору ОСОБА_4 зобов'язувалась виконувати обов'язки товарознавця, суворо дотримуватись трудової дисципліни, нести повну матеріальну відповідальність, дотримуватись правил з трудової дисципліни та технічної безпеки. В свою чергу ОСОБА_5 зобов'язувалась оплачувати працю позивача у розмірі 1 300 грн на місяць. Також у пункті 3 Договору сторони погодили, що розмір заробітної плати визначається згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

03 квітня 2014 року договір розірваний сторонами у зв'язку зі звільненням позивача з роботи за згодою сторін.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно положень статей 30, 31 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника.

Разом з тим, відомостей про виплату ОСОБА_4 заробітної плати в період із 01 листопада 2012 року по 31 квітня 2014 року матеріали справи не містять, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності у ОСОБА_5 боргу із виплати заробітної плати позивачу у розмірі 20 405 грн 27 коп.

Щодо доводів касаційної скарги про припинення зобов'язання із виплати заробітної плати у зв'язку з припиненням підприємницької діяльності, необхідно зазначити таке.

Згідно зі статтею 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною 3 статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Відповідно до статей 51, 52, 598-609 ЦК України, 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Наведені правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України № 6-125цс13 від 04 грудня 2013 року та №3-788гс17 від 09 вересня 2017 року.

Отже, припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця відповідача не звільняє її від зобов'язання з виплати заробітної плати.

При вирішенні справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 21 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв