Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.09.2020 року у справі №597/1435/19

Постанова

Іменем України

23 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 597/1435/19

провадження № 61-12316св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І.

О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Заліщицький районний відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року у складі судді Дудяк С. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 травня 2020 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Хоми М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Заліщицького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - Заліщицький РВДВС ГТУЮ у Тернопільській області), третя особа - ОСОБА_2, у якій просив скасувати постанову та два акти заступника начальника Заліщицького РВ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області від 22 березня 2018 року ВП № 34758008 про передачу майна стягувачу в рахунок погашення суми боргу та судові витрати по справі покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в рамках виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа від 16 жовтня 2012 року № 1905/30/2012, виданого Заліщицьким районним судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 215 599,18 грн та 3 233,98 грн судових витрат, державним виконавцем 01 листопада 2012 року накладено арешт на все майно ОСОБА_1 та заборонено його відчуження. 22 березня 2018 року, майно боржника, зокрема: 1/3 частину будинковолодіння, що в АДРЕСА_1; 1/2 частину земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських приміщень, за вищевказаною адресою, в рахунок погашення боргу передано стягувачу ОСОБА_2, як нереалізоване майно на електронних торгах ДП "СЕТАМ".

Постанова та акти державного виконавця винесені з порушенням чинного законодавства, законних прав і свобод позивача, з огляду на те, що майно, яке передано ОСОБА_2, та значиться таким, що належить боржнику ОСОБА_1 на підставі рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області, насправді таким не являється, оскільки рішення суду не є документом про право власності на майно, а лише документом на підставі якого це майно може бути зареєстроване. Державним виконавцем, як вважає представник позивача, накладено арешт та в подальшому передано стягувачу майно, на яке відсутні правовстановлюючі документи. Окрім того, позивач володіє спірним майном спільно з іншими особами, а тому державний виконавець повинен був звернутися до суду з поданням про виділ частки боржника зі спільного майна, а оскільки він цього не зробив, частка майна позивача не була виділена в натурі, тобто не набула статусу самостійного об'єкта нерухомості, вказане майно не могло бути реалізовано з електронних торгів, а відтак і передане стягувачу в рахунок погашення заборгованості як нереалізоване ДП "СЕТАМ" майно.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 16 січня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення суду державний виконавець вчиняв необхідні дії, відповідно до покладених на нього повноважень та вимог Закону України "Про виконавче провадження". Майно позивача не реалізовано на прилюдних торгах, тому відповідно до статті 61 ЗУ "Про виконавче провадження" запропоновано стягувачу залишити за собою нереалізоване майно в рахунок погашення боргу, на що стягувач погодився письмовою заявою, внаслідок чого заступником начальника ВДВС Заліщицького РУЮ винесені оспорювані акти.

Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 був титульним власником усього нерухомого майна до його поділу між подружжям, в той час як вказане майно було належним чином зареєстроване у відповідних Державних реєстрах, та залишився після його поділу власником 1/3 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки. Лише той факт, що ним не проведено державної реєстрації належних йому часток нерухомого майна, після поділу між подружжям, не може бути перешкодою для передачі такого майна стягувачу в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження про стягнення коштів з останнього на користь ОСОБА_2, тому суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.

Не погоджуючись з цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 19 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції -без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, вважаючи його ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

15 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не встановили фактичні обставини справи та не дослідили свідоцтво про право власності, згідно з яким ОСОБА_1 належить на праві власності 1/3 частина будинку та Ѕ частина земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, не взяли до уваги висновок про вартість будинку, у вартість оцінки увійшов лише будинок без господарських будівель та споруд. Суд не звернув уваги на те, що згідно оскаржуваної постанови та акту від 22 березня 2018 року стягувачу передано в рахунок боргу лише 1/3 частина будинку та Ѕ частина земельної ділянки.

Підставою касаційного оскарження зазначає, що в ЄДРСР вбачаються лише дві ухвали, а саме, про відкриття апеляційного провадження від 21 лютого 2020 року та призначення справи до розгляду на 08 квітня 2020 року, інформація про призначення справи до розгляду на 19 травня 2020 року в ЄДРСР відсутня. Крім того, позивач та представник позивача не були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, не отримували телефонограми. Поштові відправлення № 4600114834990,4600114834981 ОСОБА_1 не отримував, чим порушено право позивача на справедливий неупереджений розгляд справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року поновлено строк касаційного оскарження, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано справу із суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 31 липня 2020 року зазначено, що підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що судове рішення ухвалене з порушенням пункту 5 частини 1 статті 411 ЦПК України.

Також посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини 3 статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частини 3 статті 368 ЦПК України.

Відповідно до частини 5 статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

У частині 8 статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.

Суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених частині 8 статті 128 ЦПК України, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (частина 9 статті 128 ЦПК України).

Згідно з частина 9 статті 128 ЦПК України за наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що про апеляційний розгляд справи, призначений на 19 травня 2020 року на 11 год 00 хв, в якому ухвалена оскаржена постанова суду апеляційної інстанції, не повідомлені належним чином особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1, та його представник ОСОБА_3. Телефонограма, складена секретарем судового засідання Кантицькою О. І. (а. с. 229) про повідомлення представника про зазначений розгляд справи, не є належним повідомленням, оскільки не було передумов, передбачених частинами 9 , 13 статті 128 ЦПК України, для застосування такого способу сповіщення учасника справи про судовий розгляд, так як справа, що розглядається, не відноситься до тих, у яких учасник справи може повідомлятися телефонограмою. До того ж ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 з відповідними заявами про виклик їх за допомогою засобів мобільного зв'язку до судів попередніх інстанцій не звертались.

Зазначені обставини вказують на те, що позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 не було належним чином повідомлено про розгляд справи судом апеляційної інстанції, призначений на 19 травня 2020 року.

Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення (частина 4 статті 401 ЦПК України).

Судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини 1 статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права, порушення яких є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 19 травня 2020 року скасувати.

Передати справу № 597/1435/19 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Тернопільського апеляційного суду від 19 травня 2020 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар