Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 605/80/19

провадження № 61-19381св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Карпати»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 травня 2019 року в складі судді: Горуц Р. О., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Фармінг Карпати» (далі - ТОВ «Мрія Фармінг Карпати») про визнання недійсними договорів та скасування державної реєстрації прав оренди земельних ділянок.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, які отримала у спадщину від свого батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після оформлення права власності на спадкове майно, позивачу стало відомо, що її батько ( ОСОБА_3 ) 15 вересня 2017 року уклав із відповідачем договори оренди земельних ділянок строком на 7 років, однак, на момент укладення вказаних договорів, ці ділянки не перебували у його власності, оскільки право власності на них він набув та зареєстрував лише 02 листопада 2017 року. Таким чином, на момент укладення договорів оренди землі з ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» право власності на вищезазначені земельні ділянки у її батька було відсутнє, тому, він не мав права ними розпоряджатися, зокрема передавати їх в оренду.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

визнати недійсними договори оренди земельних ділянок площею 2,6734 га (кадастровий номер 6124885000:01:001:0658) та площею 2,5377 га (кадастровий номер 6124885000:01:001:0656), що були укладені 15 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Мрія Фармінг Карпати»;

скасувати державну реєстрацію прав оренди земельних ділянок площею 2,6734 га (кадастровий номер 6124885000:01:001:0658) та площею 2,5377 га (кадастровий номер 6124885000:01:001:0656) від 24 листопада 2017 року;

стягнути судовий збір з відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 12 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частиною першою статті 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Відсутність державної реєстрації права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 612488500:01:001:0658 та 6124885000:01:001:0656 відповідно до закону, не є обставиною, яка вказує на відсутність права особи - спадкодавця ОСОБА_3 , на вказане майно, оскільки зазначене спадкове майно належало ОСОБА_3 з часу відкриття спадщини, тобто після смерті ОСОБА_4 - з ІНФОРМАЦІЯ_2, а після смерті ОСОБА_5 - з ІНФОРМАЦІЯ_3. Право власності на земельні ділянки площею 2,6734 га., кадастровий номер 6124885000:01:001:0658 та площею 2,5377 га., кадастровий номер 6124885000:01:001:0656, у ОСОБА_3 виникло з моменту державної реєстрації цього права, а саме: з 02 листопада 2017 року. Після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначене спадкове майно прийняла його дочка - позивач ОСОБА_1 . Оспорювані договори оренди земельних ділянок укладені між ОСОБА_3 та відповідачем 15 вересня 2017 року. Право оренди вказаних земельних ділянок на підставі укладених між ОСОБА_3 та відповідачем договорів оренди землі, було зареєстровано уже після набуття права власності на вказані земельні ділянки ОСОБА_3 , а саме 24 листопада 2017 року. ОСОБА_3 ні з часу укладення ним договорів оренди земельних ділянок, тобто з 15 вересня 2017 року, ані з часу набуття права власності на вказані земельні ділянки, тобто з 02 листопада 2017 року, не вживав будь-яких дій щодо визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, чи щодо не передання вказаних земельних ділянок в оренду відповідачу, при цьому погодившись на надання в оренду належних йому земельних ділянок на умовах визначених договорами від 15 вересня 2017 року. Позивачем та її представником не подано суду належних та допустимих доказів того, що державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок укладених між ОСОБА_3 та відповідачем 15 вересня 2017 року, проведена із порушенням вимог чинного законодавства.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 подали засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, в якій просять скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. При цьому, посилалися на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що вирішення спору між сторонами у цій справі вимагає відповіді на запитання: з якого моменту виникає право власності на успадковану земельну ділянку: з моменту відкриття спадщини чи з моменту державної реєстрації цього права. Відповідь на це запитання міститься у статті 125 ЗК України, відповідно до якої право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. Крім того, відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно (зокрема, право власності) та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Таким чином, право власності на земельну ділянку виникає лише з моменту державної реєстрації такого права. Факт відкриття спадщини ще не означає, що особа автоматично стала власником спадкового майна, адже вона може відмовитись від спадщини, не прийняти її, бути усуненою від спадкування родичами ближчого ступеня споріднення тощо. У цьому зв`язку варто навести також правову позицію, висловлену Верховним судом України у справі № 6-164цс12 у постанові від 23 січня 2013 року: «у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна». Отже, належність спадкоємцеві спадщини в розумінні частини п`ятої статті 1268 ЦК України означає, що з моменту відкриття спадщини спадкоємець має лише право володіти та користуватися нею, однак право розпоряджатися спадковим нерухомим майном виникає у нього тільки з моменту державної реєстрації такого права. Власником є лише та особа, якій належать одночасно усі три вказані правомочності: володіння, користування та розпорядження. Якщо ж в особи відсутня юридична можливість розпоряджатися майном, вона не може вважатися його власником. Батько позивача, ОСОБА_3 , став спадкоємцем і зареєстрував право власності на земельні ділянки (а, отже, став їх власником) 02 листопада 2017 року, що підтверджується відповідними свідоцтвами про право на спадщину і витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наявними у матеріалах справи. До цієї дати він не мав можливості розпоряджатися вказаним майном, а отже не був його власником. Таким чином, право власності на спірні земельні ділянки виникло у ОСОБА_3 не з моменту відкриття спадщини, а з моменту державної реєстрації цього права, тобто 02 листопада 2017 року.

Зазначають, що відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Отже, вказана норма містить імперативні вимоги щодо того, хто може виступати орендодавцем земельних ділянок. Так, здати земельну ділянку в оренду (укласти договір оренди землі) може або її власник, або уповноважена власником на те особа. У матеріалах справи також відсутні будь-які документи (зокрема, довіреність, договір доручення чи представництва тощо), які б підтверджували, що попередні власники земельних ділянок уповноважували ОСОБА_3 на здачу цих земельних ділянок в оренду. Укладення оспорюваних договорів оренди земельних ділянок її батьком, ОСОБА_3 , як особою, яка не була їх власником, є істотним порушенням вимог діючого законодавства (зокрема, частини першої статті 4 Закону України «Про оренду землі», статті 125 ЗК України) та, як наслідок, підставою для визнання їх недійсними.

Вказують, що судами не застосовано: статтю 125 ЗК України, відповідно до якої право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права, внаслідок чого зроблено хибний висновок про те, що право власності на успадковані земельні ділянки виникло з моменту відкриття спадщини; частину першу статті 4 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи, внаслідок чого не враховано, що батько позивача станом на 15 вересня 2017 року не був власником земельних ділянок, а тому не міх здавати їх в оренду; частину першу статті 216 ЦК України та частину шосту статті 21 Закону України «Про оренду землі», внаслідок чого зроблено неправильний висновок про те, що договори, які виконувалися, не можуть бути визнані недійсними, а також помилково ототожнено поняття «визнання договору неукладеним» та «визнання договору недійсним»; висновків Великої Палати Верховного суду, викладених у постанові від 13 червня 2018 року в справі № 474/100/16-ц.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 15 вересня 2017 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» (орендар) були укладені договори оренди землі на земельні ділянки: площею 2,6734 га (кадастровий номер 6124885000:01:001:0658) та площею 2,5377 га (кадастровий номер 6124885000:01:001:0656). Згідно пункту 20 договорів оренди землі від 15 вересня 2017 року, земельна ділянка вважається переданою орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди Відповідно до пункту 40 договорів оренди землі від 15 вересня 2017 року перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

ОСОБА_3 , відповідно до згідно нотаріально посвідченого свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 листопада 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №863, прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді земельної ділянки площею 2,6734 га., кадастровий номер 6124885000:01:001:0658, розташованої на території Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області.

Згідно нотаріально посвідченого свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 листопада 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №862, ОСОБА_3 прийняв спадщину за законом після смерті своєї дружини ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вигляді земельної ділянки площею 2,5377 га, кадастровий номер 6124885000:01:001:0656, розташованої на території Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області.

02 листопада 2017 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на земельні ділянки площею 2,6734 га (кадастровий номер 6124885000:01:001:0658 та площею 2,5377 га (кадастровий номер 6124885000:01:001:0656), що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 102465068 та № 102451498.

24 листопада 2017 року зареєстровано право оренди вказаних земельних ділянок на підставі укладених між ОСОБА_3 та ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» договорів оренди землі від 15 вересня 2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняла його дочка - ОСОБА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченими свідоцтвами про право на спадщину за законом від 15 серпня 2018 року, зареєстрованими в реєстрі за №859, № 861.

15 серпня 2018 року право власності на вказане спадкове майно зареєстровано за ОСОБА_1 .

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 зроблено висновок, що «згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини. Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача. Таким чином, оскільки, як установлено судом, спірна квартира була відчужена від імені ОСОБА_8 поза її волею, то вона мала право домагатися відновлення свого права на неї. Прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру - право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав. Право розпорядження зазначеною квартирою виникає в позивача з часу державної реєстрації його права власності на квартиру».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року в справі № 359/11363/15-ц (провадження № 61-16806св18) вказано, що «законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права».

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюютьсяЗемельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (частина перша статті 2 Закону України «Про оренду землі»).

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону України «Про оренду землі»).

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина перша статті 761 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що за загальним правилом саме власник тієї або іншої речі, реалізовуючи право власності, укладає договір найму. Він може це здійснювати безпосередньо або ж за допомогою представника. Проте, не виключається укладення договору найму й особою, якій належать майнові права на предмет найму. Для визначення того, хто може бути орендодавцем в договорі оренди земельної ділянки, не виключається застосування положень частини першої статті 761 ЦК України (особа, яка має майнові права). Аналіз частини першої статті 761 ЦК України свідчить, що до особи, якій належать майнові права, відноситься також спадкоємець, який прийняв спадщину у вигляді права власності на земельну ділянку, але не отримав свідоцтво про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19) зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 203 ЦК України та вказано, що «під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах».

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суди встановили, що договори оренди землі були укладені та підписані за життя орендодавця, виконувалися сторонами. ОСОБА_3 після державної реєстрації права власності на вказані земельні ділянки, не оспорював укладені між ним та відповідачем договори оренди землі та не вживав інших заходів щодо їх не реєстрації. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок укладених між ОСОБА_3 та відповідачем 15 вересня 2017 року, проведена із порушенням вимог чинного законодавства.

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що суди не застосували висновків Великої Палати Верховного суду, викладених у постанові від 13 червня 2018 року в справі № 474/100/16-ц (провадження № 14-161цс18), оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин, зокрема, за відсутності укладення договору оренди земельної ділянки спадкоємцем, який прийняв спадщину.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржені рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 23 травня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 27 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков