ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 199/8820/17

провадження № 61-660 св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович, Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, Амур-Нижньодніпровська районна в місті Дніпрі рада як орган опіки та піклування,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2018 року в складі судді Руденка В. В. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року в складі колегії суддів Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

13 грудня 2017 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 і просив визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18 серпня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .

В обґрунтування своїх вимог позивач указував, що 27 вересня 2017 року він звернувся до Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою нотаріуса від 12 грудня 2017 року йому відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що за життя ОСОБА_4 подарував своїй доньці ОСОБА_3 належне йому на праві власності домоволодіння АДРЕСА_1 .

Позивач указував, що даний договір дарування укладений без дозволу органу опіки й піклування та порушує права на житло його малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ення, яка на момент укладення цього договору й до цього часу зареєстрована та проживає в домоволодінні разом із батьками.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що права доньки позивача оспорюваним правочином не порушені, дарувальником за спірним договором є її дідусь, тому дія статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей» на нього при укладенні спірного договору не поширювались, оскільки він не був опікуном чи іншим законним представником малолітньої ОСОБА_2 .

Проте, в зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у справі, в задоволенні позову необхідно відмовити з цієї підстави.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, виключено з мотивувальної частини рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2018 року посилання на пропуск позивачем позовної давності та застосування її наслідків.

В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а тому відсутні підстави для вирішення питання застосування позовної давності та відмови в задоволенні позову в зв`язку з її пропуском.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

28 грудня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2018 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Указає, що відсутність реєстрації місця проживання дитини в спірному домоволодінні не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Зазначає, що рішення не ґрунтуються на обставинах справи, суди не надали правової оцінки належним і допустимим доказам на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 , не врахували, що укладеним правочином порушуються права дитини, яка проживає в домоволодінні.

Відзив на касаційну скаргу

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на дану касаційну скаргу, в якому вона просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_4 на праві власності належало домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

18 серпня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладений договір дарування вказаного домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Четвертої Дніпровської деражвної нотаріальної контори Вербою В. М. і зареєстрований у реєстрі за № 1054.

На момент укладення зазначеного договору в указаному домоволодінні була зареєстрована та фактично проживала малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

27 вересня ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 звернувся до Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 .

Постановою нотаріуса від 12 грудня 2017 року йому відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що за життя ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 належне йому на праві власності домоволодіння.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне

застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою та п`ятою статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

У постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року в справі № 6-2940цс15 зроблено висновок, що правочин, учинений стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Аналогічний висновок викладений і в постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 296/8451/17 (провадження № 61-7288св19) і від 20 листопада 2019 року в справі № 520/15250/15-ц (провадження № 61-31644св19).

Установивши, що дарувальник не є батьком чи законним опікуном малолітньої ОСОБА_2 , і оспорюваний правочин не суперечить її правам та інтересам, не звужує обсяг існуючих майнових прав та не порушує охоронювані законом інтереси дитини, не зменшує або не обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, суди зробили правильний висновок про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору дарування домоволодіння в зв`язку з відсутністю згоди органу опіки та піклування на його укладення.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук