Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Постанова КЦС ВП від 06.06.2018 року у справі №552/5718/13 Постанова КЦС ВП від 06.06.2018 року у справі №552...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Постанова КЦС ВП від 06.06.2018 року у справі №552/5718/13

Державний герб України

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 552/5718/13-ц

провадження № 61-608св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

представник позивача - Кобрись ОлександрМиколайович,

відповідач - ОСОБА_6,

представник відповідача - ОСОБА_7,

треті особи без самостійних вимог: орган опіки та піклування Київської районної в м. Полтаві ради, приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Полєжаєва Надія Пантелеймонівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Карпушина Г. Л., Корнієнка В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 20 червня 2012 року набрало законної сили рішення Київського районного суду м. Полтави у справі за позовом банку до ОСОБА_6, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

10 липня 2012 року відповідачу направлено лист з вимогою про виселення.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 серпня 2014 року позов ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» задоволено.

Виселено ОСОБА_6 із житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 - без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 04 грудня 2014 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 серпня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2015 року рішення апеляційного суду Полтавської області від 04 грудня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 06 травня 2015 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 серпня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2015 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 06 травня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У січні 2016 року ОСОБА_6 подала зустрічний позов про встановлення факту проживання в квартирі малолітнього сина на момент укладення договору іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним.

Зустрічний позов мотивований тим, що малолітній син позивача на момент укладення договору іпотеки, проживав у спірному приміщенні з дня його народження (08 квітня 2002 року), а тому спірний договір іпотеки був укладений без згоди органу опіки і піклування Виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 30 травня 2016 року у складі судді Турченко Т. В. у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_6 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартирі АДРЕСА_1, починаючи з дня його народження до дня винесення судового рішення за цією позовною заявою включно.

Визнано недійсним договір іпотеки від 21 червня 2006 року № 3-39-2006, укладений між ОСОБА_6 та товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит», посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полєжаєвою Н. П., за яким в іпотеку передавалась житлова квартира АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, враховуючи вимоги частини другої статті 109 ЖК Української РСР, а також те, що в іпотеку було передано жиле приміщення, яке було придбано не за рахунок отриманих кредитних коштів, виселення громадян без надання іншого житлового приміщення не допускається.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що малолітній син позивача з моменту народження проживав у спірній квартирі, а тому укладання батьками правочинів, предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями 203, 215 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2016 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 травня 2016 року скасовано в частині задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_6 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про встановлення факту проживання в квартирі, визнання договору іпотеки недійсним та постановлено нове рішення в цій частині.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про встановлення факту проживання в квартирі, визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 30 травня 2016 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що обов'язок надання достовірної інформації покладено на батьків малолітнього, а тому встановивши, що з метою отримання кредиту в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ОСОБА_6 надала недостовірну інформацію щодо проживання у квартирі малолітньої дитини, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення зустрічного позову.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просить, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову банку, ухвалити нове рішення про задоволення позову про виселення. В іншій частині судове рішення не оскаржується та касаційним судом не переглядається.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд неправильно застосував частину другу статті 109 ЖК Української РСР та іпотечне майно не є єдиним житлом ОСОБА_6

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року справу за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_6 про виселення; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про встановлення факту проживання в квартирі малолітньої дитини, визнання договору іпотеки недійсним призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

20 грудня 2017 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Відповідно до положень частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Суд встановив, що ОСОБА_6 придбала квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 05 березня 2002 року.

Технічний паспорт на квартиру оформлено на ОСОБА_10 Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_10

21 червня 2006 року між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та товариством з обмеженою відповідальністю «ЗТК Украгроімпекс» укладений договір про відкриття поновлювальної кредитної лінії № К-39-2006 на загальну суму 240 000,00 грн, за яким останнє зобов'язалося повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 20 червня 2008 року та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 19 % річних, а у разі порушення строків виконання зобов'язання, за період з 21 червня 2008 року до дня фактичного повернення позики - в розмірі 38 % річних.

Виконання боржником зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі було забезпечено порукою фізичних осіб ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і переданням в іпотеку банку нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_6

За договором іпотеки від 21 червня 2006 року № З-39-2006 ОСОБА_6 як майновий поручитель за нотаріально посвідченою згодою іншого з подружжя, ОСОБА_11, зобов'язалась відповідати перед банком - іпотекодержателем за невиконання боржником зобов'язання за кредитним договором в межах вартості належного їй на праві власності нерухомого майна.

У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору рішенням Київського районного суду м. Полтави від 28 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 20 червня 2012 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно з договором іпотеки від 21 червня 2006 року № З-39-2006, а саме на квартиру АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_6, шляхом продажу її ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» від свого імені будь-якій особі.

Згідно з частинами першою та другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення. Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян.

Прикінцевими положеннями Закону України «Про іпотеку», який набрав чинності з 01 січня 2004 року, внесено зміни, зокрема, до статті 109 ЖК Української РСР, та викладено її в новій редакції.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Результат аналізу зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються положення як статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і статті 109 ЖК Української РСР.

Особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. При цьому згідно з частиною другою статті 109 ЖК Української РСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, в судовому порядку відсутність постійного жилого приміщення, яке відповідно до закону має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови у задоволенні позову про виселення.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що ОСОБА_6 (іпотекодавець) придбала у власність спірну квартиру до укладення кредитного договору та договору іпотеки, тобто іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав на те, що банк, порушуючи питання про виселення відповідача зі спірної квартири, не вказав у позовній заяві іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане особі одночасно з її виселенням, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій справі.

З огляду на зазначене висновок апеляційного суду про відмову в позові про виселення відповідає положенням статті 109 ЖК Української РСР, які мають ураховуватися при застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку».

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців у разі звернення стягнення на жиле приміщення застосовуються положення як статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і статті 109 ЖК УРСР.

Крім того, зазначення іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК Української РСР має бути надане особам одночасно з їх виселенням, є обов'язком позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що у власності відповідача є інше нерухоме майно, а тому квартира АДРЕСА_1 не є єдиним житлом відповідача, є необґрунтованими, оскільки позивач не надав доказів у підтвердження того, що зазначене у інформаційній довідці з реєстру прав власності інше нерухоме майно придатне для проживання та може бути використане як постійне житло.

Частиною першою статті 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду в частині позову банку - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 12 жовтня 2016 року в частині позову публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_6 про виселення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати