Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №376/2045/17

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 376/2045/17-ц

провадження № 61-11619св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

ХоптиС. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс» - ГУВ,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Луб'янченко Алла Василівна,

представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс» - ГУВ до ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Лубяніченко Алли Василівни про визнання договору оренди землі недійсним і застосування наслідків його недійсності за касаційною скаргою ОСОБА_5, подану представником - ОСОБА_7, на рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року у складі судді Ярошенко С. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Волохова Л. А., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс» - ГУВ (далі - ТОВ «Сервіс» - ГУВ) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Лубяніченко А. В., про визнання договору оренди землі недійсним і застосування наслідків його недійсності.

Позовна заява мотивована тим, що 21 лютого 2011 року між ТОВ «Сервіс» - ГУВ та ОСОБА_9 укладено договір оренди належної йому земельної ділянки площею 6,03 га, розташованої на території Красноліської сільської ради Сквирського району Київської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказаний договір зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Сквирському районі Київської області 18 березня 2011 року. Договір укладено на 10 років та є чинним до 18 березня 2021 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 помер.

ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом

від 24 січня 2017 року набула право власності на вказану земельну ділянку. Зазначало, що ТОВ «Сервіс» - ГУВ у повному обсязі виконувало взяті на себе зобов'язання за договором оренди земельної ділянки, однак 21 квітня

2017 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_5 інший договір найму (оренди) земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Луб'яніченко А. В., строком на 49 років, що суперечить, зокрема, вимогам статті 32 Закону України «Про оренду землі».

З урахуванням викладеного, позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 21 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та скасувати державну реєстрацію речового права оренди, яке виникло на підставі цього договору, стягнути з відповідачів

1 600 грн судових витрат.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 24 жовтня

2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 6,0286 га, розташованої на території Красноліської сільської ради Сквирського району Київської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 21 квітня 2017 року між ОСОБА_4та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Луб'яніченко А. В., та скасовано державну реєстрацію речового права оренди, яке виникло на підставі цього договору, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21 квітня 2017 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Сервіс» - ГУВ, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка, яка перебувала у строковому платному користуванні ТОВ «Сервіс» - ГУВ на підставі договору оренди земельної ділянки від 21 лютого 2011 року, який не був визнаний недійсним, не був розірваний, не був припиненим, не могла бути передана у строкове платне користування на підставі договору оренди іншому орендару, а отже, договір оренди землі, укладений 21 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суперечить, зокрема, вимогам статті 3 Закону України «Про оренду землі» і підлягає визнанню недійсним з підстав передбачених частиною першою статті 203, частиною першою статті 215 ЦК України.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи та ухвалено рішення з правильним застосуванням норм матеріального права, чинних на час виникнення спірних правовідносин. Апеляційний суд вказав, що договір оренди землі від 21 лютого 2011 року, укладений між ТОВ «Сервіс» - ГУВ та ОСОБА_9 не був визнаний недійсним, розірваним чи припиненим, тому не могла бути передана у строкове платне користування на підставі договору оренди іншому орендару. ТОВ «Сервіс» - ГУВ хоч і не є стороною договору оренди землі від 21 квітня 2017 року, проте вказаний правочин порушує право товариства, як заінтересованої особи (частина третя статті 215 ЦК України), на використання спірної земельної ділянки.

У лютому 2018 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили належним чином обставини справи, не звернули уваги та не перевірили доводи про те, що договір оренди землі від 21 лютого 2011 року, укладений між ТОВ «Сервіс» - ГУВ та ОСОБА_9, не пройшов належної державної реєстрації, проведеної відповідним органом місцевого самоврядування, а тому фактично є неукладеним та у позивача відсутні права, як в орендаря, на спірну земельну ділянку.

20 березня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 21 лютого 2011 року між ТОВ «Сервіс» - ГУВ та

ОСОБА_9 укладено договір оренди землі, відповідно до якого в оренду передана земельна ділянка, площею 6,03 га, розташованої на території Красноліської сільської ради Сквирського району Київської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,строком на 10 років. Вказаний договір зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Сквирському районі Київської області 18 березня 2011 року.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; отримувати продукцію і доходи.

Згідно статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до пункту 33 договору оренди земельної ділянки від 21 лютого

2011 року, зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у Сквирському районі Київської області 18 березня 2011 року, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

За змістом статті 7 Закону України «Про оренду землі»право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців.

Згідно статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

Встановивши, що 24 січня 2017 року ОСОБА_4, яка є спадкоємцем після смерті ОСОБА_9, уклала з ОСОБА_5 договір оренди земельної ділянки, розташованої на території Красноліської сільської ради Сквирського району Київської області, загальною площею 6,03га, до закінчення дії договору оренди цієї ж земельної ділянки від 21 лютого

2011 року, укладеного між ТОВ «Сервіс» - ГУВ та ОСОБА_9 на 10 років, суди дійшли вірного висновку, що спірний договір порушує право

ТОВ «Сервіс» - ГУВ, як орендаря вказаної земельної ділянки, та правильно визнали його недійсним, керуючись статтями 203, 215 ЦК України.

Ураховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи особи, що подала касаційну скаргу, про те, що договір оренди землі від 21 лютого 2011 року, укладений між ТОВ «Сервіс» - ГУВ та ОСОБА_9, не пройшов належної державної реєстрації, проведеної відповідним органом місцевого самоврядування, а тому фактично є неукладеним та у позивача відсутні права, як в орендаря, на спірну земельну ділянку.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником - ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 24 жовтня

2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В.Білоконь

'

Є. В.Синельников