Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.04.2018 року у справі №199/667/17

Постанова

Іменем України

30 травня 2018 року

м. Київ

справа № 199/667/17

провадження № 61-706св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б.І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Якименко Л. Г. від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С., від 29 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNI0AK100030349, укладеним між сторонами 04 березня 2008 року, у розмірі тіла кредиту у сумі 7 944,86 дол. США.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2017 року закрито провадження у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 04 березня 2008 року були предметом спору у справі № 199/1438/14 (2/199/1483/14), що розглядалася Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська, за результатом розгляду якої 12 червня 2014 року ухвалено рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що є судове рішення, яке набрало законної сили та яким вирішено питання матеріально-правової вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», заявленої у цій справі.

У грудні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили належним чином обставин справи та дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі. Позивач зазначав, що суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі з тих підстав, що позовні вимоги банку до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором були предметом спору в іншій справи, за результатом розгляду якої ухвалено рішення, яким стягнуто заборгованість, не звернув уваги на відмінність періоду стягнення заборгованості, а тому помилково закрив провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Підстави для закриття провадження у справі є вичерпними та визначені статті 205 ЦПК України 2004 року.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

При визначенні підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 223 ЦПК України 2004 року після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини. Закриття провадження у справі у цьому випадку можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто співпадають сторони, предмет і підстави позовів.

Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі.

Установлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» вже зверталось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2014 року, яке набрало законної сили, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 04 березня 2008 року у сумі 10 537,39 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом - 7 944,86 дол. США, заборгованості за процентами - 1 480,04 дол. США, заборгованості з комісії - 282,10 дол. США, штрафу (фіксована частина) - 31,29 дол. США, штрафу (процентна складова) - 799,10 дол. США. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Звертаючись до суду з позовом у січні 2017 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 04 березня 2008 року у розмірі 7 944,86 дол. США, яка утворилась станом на 26 листопада 2016 року. При цьому банк зазначав, що заборгованість відповідача за кредитним договором від 04 березня 2008 року становить 24 602,41 дол. США, яка складається із: 7 944,86 дол. США - заборгованість за тілом кредиту; 1 480,04 дол. США - заборгованість за відсотками, 282,11 дол. США - заборгованість з комісії, 14 895,40 дол. США - пеня. Вказуючи на те, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а банк на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку суму заборгованості за кредитом, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь лише заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7 944,86 дол. США (а. с. 4-5).

Предметом позову у цій справі та у справі, за наслідками розгляду якої 12 червня 2014 року ухвалено судове рішення, є стягнення заборгованості за кредитним договором від 04 березня 2008 року з підстав невиконання відповідачем ОСОБА_4 умов договору кредиту (статті 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України).

Заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7 944,86 дол. США, яку просив стягнути позивач, звертаючись до суду з цим позовом, була стягнута рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2014 року, яке набрало законної сили.

За таких обставин, суб'єктний склад сторін у справі, предмет та підстави позовів є тотожними, а тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року.

Доводи касаційної скарги про те, що банк, пред'являючи даний позов, просив стягнути заборгованість за кредитним договором, яка утворилась за інший період, ніж той, за який 12 червня 2014 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська стягнув заборгованість, є безпідставними та спростовуються змістом позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення лише тіла кредиту, а не інших платежів, пов'язаних з періодом користування кредитними коштами.

Доводи касаційної скарги про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не позбавляє банк звернутись повторно до суду з позовом про стягнення заборгованості, висновків суду не спростовують.

Так, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником чи виконано із простроченням, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та положень ЦК України.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року № 6-1206цс15.

Разом із тим, звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути заборгованість за тілом кредиту, а не відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, а тому посилання позивача на вказаний правовий висновок Верховного Суду України є безпідставним.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ф. Хопта Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В. Черняк