Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2018 року у справі №534/866/17

Постанова

Іменем України

30 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 534/866/17

провадження № 61-29889св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В., Грушицького А. І., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Горішньоплавнівського міського нотаріального округу Скрит Ліна Георгіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Мілінський Іларіон Миколайович, на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 28 грудня 2017 року в складі судді Крикливого В. В. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2018 року в складі колегії суддів: Хіль Л. М., Абрамова П. С., Карпушина Г. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення частки та визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що квартиру АДРЕСА_1 було придбано у період шлюбу з ОСОБА_2 , тому вона є спільною сумісною власністю подружжя.

При цьому вказувала, що 24 лютого 2015 року шлюб між нею та ОСОБА_2 було розірвано, а ІНФОРМАЦІЯ_1 останній помер. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить спірна квартира, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено у зв`язку із тим, що на момент відкриття спадщини вона не перебувала у шлюбі зі спадкодавцем.

Враховуючи наведене, позивач просила визначити їй частку в праві спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частини вказаної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 28 грудня 2017 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 55/1000 частки квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 за рахунок 16 166,00 грн, які були його особистою приватною власністю, а решта вартості квартири в розмірі 1 996,00 грн було покрито за рахунок спільних коштів подружжя, а тому частка в спільному сумісному майні позивачки становить 55/1000.

Корокий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира повністю була придбана за спільні кошти подружжя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанції, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю заявлений нею позов.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що під час ухвалення оскаржуваних рішень судами безпідставно не взято до уваги те, що для укладення її чоловіком договору купівлі-продажу спірної квартири нею надавалася письмова згода на вчинення вказаного договору за ціною та на умовах, визначених на розсуд ОСОБА_2 , а отже вона надала згоду на розпорядження спільними коштами подружжя.

Крім того, суди в оскаржуваних рішеннях не зазначили жодних доказів, на підставі яких дійшли висновку про те, що ОСОБА_2 використав на придбання спірної квартири саме грошові кошти, отримані від відчуження належної йому 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 в сумі 16 166,00 грн, набутої ним у власність у попередньому шлюбі, а не розпорядився грошовими коштами іншим чином.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди порушили вимоги статті 70 СК України, відповідно до положень якої у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 15 квітня 2020 року призначений повторний автоматизований розподіл вказаної судової справи.

У квітні 2020 року справу розподілено судді-доповідачу.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період із 22 листопада 1996 року по 25 лютого 2015 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу 24 лютого 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Згідно з договором купівлі-продажу від 14 липня 2009 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 продали належні їм на підставі свідоцтва про право власності, виданого 29 серпня 2007 року, по 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 за 48 497,00 грн, тобто кожен із них отримав по 16 165,67 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 липня 2009 року ОСОБА_2 (чоловік позивачки) придбав квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,1 кв. м, житловою площею 17,5 кв. м, за 18 162,00 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Спадкоємцями першої черги після померлого ОСОБА_2 є його донька ОСОБА_3 ,1981 року народження, та син ОСОБА_2 , 1980 року народження.

Позивачка ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Білорусь та зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

За частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення- без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, аналіз наведених правових норм свідчить про те, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Судами встановлено, що вартість спірної квартири становить 18 162,00 грн, вона придбана ОСОБА_2 за рахунок його особистих коштів у розмірі 16 166,00 грн, які він отримав від відчуження 14 липня 2009 року належної йому частки квартири АДРЕСА_2 , та за рахунок спільних коштів подружжя в розмірі 1 996,00 грн.

Тобто лише 1 996,00 грн вартості квартири була покрита за рахунок спільних коштів подружжя.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, дійшли правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог та визнання за ОСОБА_1 право власності на 55/1000 частки спірної квартири.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

При цьому доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, а по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Мілінський Іларіон Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 28 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 29 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська