Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.11.2022 року у справі №293/535/20

Постанова

Іменем України

29 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 293/535/20-ц

провадження № 61-8611св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 19 листопада 2000 року вона з відповідачем перебувала у шлюбі, який розірвано рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 12 березня 2020 року.

До укладення шлюбу дядько відповідача ОСОБА_3 подарував йому або передав в користування земельну ділянку площею 0,10 га на АДРЕСА_1 під будівництво індивідуального житлового будинку, яка надалі була приватизована відповідачем.

На зазначеній земельній ділянці вже знаходився будинок, в якому вони після реєстрації шлюбу почали проживати та закінчувати ремонт за спільні кошти.

У 2004 році коли у будинку їхніми спільними зусиллями та коштами було закінчено ремонт та введено його в експлуатацію, ОСОБА_2 зареєстрував право власності на спірний будинок на своє ім`я. Отже, право власності на будинок виникло в момент, коли вона перебувала з відповідачем у шлюбі вже чотири роки.

Поблизу їхнього будинку, на земельній ділянці також знаходяться нежилі допоміжні споруди: гараж, літня кухня, баня, сарай, вбиральня, душ, криниця та огорожа, які на момент побудови не потребували державної реєстрації. Вона як особа, яка має передбачене законодавством право на 1/2 частини домоволодіння та 1/2 частини земельної ділянки бажає реалізувати своє право володіння та користування згаданим майном. Проте, у зв`язку з неприязними стосунками, які існують між нею та відповідачем, спільне користування цим майном є неможливим.

Посилаючись на викладене, позивачка, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будинок на АДРЕСА_1 з нежилими допоміжними спорудами, а також земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 1825655100:03:005:0077, що знаходиться за тією ж адресою. Визнати за кожним із них право власності на 1/2 частинибудинку та 1/2 частини земельної ділянки.

Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 16 лютого 2022 року у складі суді ОСОБА_4 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будинок на АДРЕСА_1 , з нежилими допоміжними спорудами, а також земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 1825655100:03:005:0077, що знаходиться за адресою: на АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (за кожним) право власності на 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем належність спірного майна до його особистої приватної власності, зокрема завершення будівництва до укладення шлюбу з позивачем, не доведено, презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно, за якою частки подружжя є рівними, не спростована. Позивач є співвласником спірного майна, оскільки воно перебуває у спільній сумісній власності колишнього подружжя та підлягає поділу.

Суд вказав, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що її внесок у добудову, ремонт чи переобладнання будинку у розумінні частини першої статті 62 СК України є достатньо значним для можливості визнання спірного майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тоді як сам по собі факт перебування позивачки у шлюбі з відповідачем на момент здійснення певних робіт з благоустрою спірного об`єкта нерухомого майна не є підставою для визнання зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року, в якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц, від 30 серпня 2021 року у справі № 355/1060/16.

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що будівництво будинку та реєстрація права власності на будинок - різні за своєю суттю поняття і, згідно з практикою Верховного Суду має значення саме факт та період часу, коли будинок було збудовано, а не коли було здійснено реєстрацію права власності на нього.

Самий лише факт оформлення права власності на новозабудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

Рішенням Виконавчого комітету селищної Ради народних депутатів від 26 вересня 1991 року № 54 ОСОБА_3 виділено земельну ділянку, площею 0,10 га, на АДРЕСА_1 для будівництва нового індивідуального житлового будинку, надвірних будівель і споруд.

21 січня 1992 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений та нотаріально посвідчений договір, за яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив незакінчений будівництвом жилий будинок на АДРЕСА_1 . Незакінчений будівництвом жилий будинок мав ступінь готовності 12 % та розташований на земельній ділянці, площею 1000, 0 кв. м.

22 січня 1992 року ОСОБА_2 за кредитним договором отримав від Ощадбанку 25 000 рублів на будівництво житлового будинку.

На підставі рішення сесії Черняхівської селищної ради від 08 липня 2006 року на замовлення ОСОБА_2 в 2017 році ФОП ОСОБА_5 виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1200 га та ведення особистого селянського господарства, площею 0,1000, га ОСОБА_2 на території АДРЕСА_2 » та присвоєно земельній ділянці кадастровий номер 1825655100:03:005:0077.

Речове право на земельну ділянку зареєстровано на ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 травня 2018 року за № 26477239.

19 листопада 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладений шлюб.

14 липня 2004 року на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 .

Правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 62 СК Україниякщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тож статус об`єкта права спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Лише факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу об`єкта спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) сформульовано висновки про те, що за змістом статті 62 СК України«втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: істотність збільшення вартості майна; таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати потрібно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, оскільки потрібно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою, мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційним судом правильно встановлено, що спірний будинок не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки він придбаний відповідачем 21 січня 1992 року, тобто до укладення шлюбу з позивачкою, як незакінчений будівництвом жилий будинок. Введення в експлуатацію спірного будинку під час перебування сторін спору у шлюбі не породжує права спільної сумісної власності на цей будинок та земельну ділянку, на якій він розташований.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим учасниками справи доказам та зробив обґрунтований висновок про те, що будинок на АДРЕСА_2 та земельна ділянка неє об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, оскільки позивачка не надала суду доказів того, що за час шлюбу відбулося істотне збільшення вартості спірного будинку, а будинок, частково зведений відповідачем до шлюбу, фактично перетворився в будинок, який у теперішньому його вигляді з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя.

ОСОБА_1 не надала доказів вартості спірного будинковолодіння на момент укладення шлюбу, а клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи з метою встановлення зазначеної обставини не заявляла.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачкою не доведено, що збільшення вартості спірного нерухомого майна відбулося саме за рахунок внесення нею її власних коштів у значному розмірі чи власних трудових затрат та що саме її внесок є, у розумінні статті 62 СК України, істотним для можливості визнання спірного нерухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З таким висновком апеляційного суду Верховний Суд погоджується та вважає підставними міркування цього суду про те, що немає передбачених статтею 62 СК Українипідстав виникнення права спільної сумісної власності подружжя на нерухоме майно, що належало чоловіку на праві особистої приватної власності.

У касаційній скарзі заявниця зазначила, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 682/2493/16-ц, від 30 серпня 2021 року у справі № 355/1060/16.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, Верховний Суд у справі № 682/2493/16-ц погодився з висновками про те, що спірне нерухоме майно створювалося під час проживання однією сім`єю до реєстрації шлюбу із січня 2012 року до 09 червня 2012 року, а державна реєстрація права власності на новостворене майно відбулася вже у шлюбі, що відповідно до статті 74 СК України надає підстави для висновку про виникнення права спільної сумісної власності на квартиру, кошти на будівництво якої витрачено саме у цей період.

У постанові від 30 серпня 2021 року у справі № 355/1060/16 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що спірний будинок є спільним сумісним майном подружжя, оскільки 18 грудня 2015 року відповідач зареєстрував за собою право власності на нього, проте сам будинок фактично побудований у 1991 році, тобто в період шлюбу сторін у справі.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 фактично стверджує, що оскільки ОСОБА_2 зареєстрував право власності на спірне домоволодіння у період перебування з нею у шлюбі, тому це майно є спільною сумісною власністю колишнього подружжя.

Верховний Суд відхиляє такі доводи заявниці, оскільки визначальним для з`ясування юридичного статусу майна (особисте чи спільне) є не факт реєстрації прав на таке майно, що мав місце під час шлюбу, а факт набуття (створення) майна, в цьому випадку - зведення будинку під час шлюбу, що не було доведено ОСОБА_1 та не встановлено судом. Твердження позивачки про те, що в період шлюбу нею проведені певні роботи, що збільшили вартість майна, належними і допустимими доказами не підтверджені.

В іншій частині доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний