Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.04.2020 року у справі №2-424/2008

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 2-424/2008

провадження №61-6088св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Бердянський міжрайонний прокурор в інтересах ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю "Свято",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Данциг-Картофлицька Світлана Яківна,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2008 року у складі судді Ліхтанської Н. П., додаткове рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2009 року у складі судді Ліхтанської Н. П. та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Кухаря С. В., Онищенко Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2007 року Бердянський міжрайонний прокурор в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Свято" (далі - ТОВ "Свято"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Данциг- Картофлицька С. Я., про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що в ході перевірки, проведеної Бердянською міжрайонною прокуратурою за зверненням особи з інвалідність 2 групи ОСОБА_1, було встановлено, що остання проживає у квартирі АДРЕСА_1. Вказана квартира була подарована ОСОБА_1 ТОВ "Свято" в особі директора ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 11 квітня 2006 року.

З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що укладенню зазначеного договору дарування передував факт передачі нею грошових коштів ОСОБА_3 за це майно. Факт передачі грошей підтверджується довіреністю № 303982 про отримання директором ТОВ "Свято" ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 5 400,00 грн як завдаток за житло, довіреністю № 303981 про отримання директором ТОВ "Свято" ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 2 700,00 грн в якості попередньої оплати за частину будинку, довіреністю № 303993 про отримання директором ТОВ "Свято" ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 2 900,00 умовних одиниць в якості оплати за частину будинку.

Також з пояснень ОСОБА_1 вбачається, що після передачі грошових коштів вона заселилась в будинок, але при цьому 11 квітня 2006 року отримала договір дарування, а не купівлі-продажу, хоча вважала, що саме купує, а не отримує в дар це майно.

Стосовно обставин укладення договору дарування директор ТОВ "Свято" ОСОБА_3 пояснив, що оскільки продавалась частина житлового будинку, необхідна була письмова згода інших мешканців будинку про те, що вони не заперечують проти продажу та не бажають скористатись переважним правом купівлі, а оскільки на той час деякі мешканці будинку тривалий час були відсутні у м. Бердянську та необхідно було терміново продати частину будинку, він вирішив відчужити частину будинку шляхом укладення договору дарування.

Вказане свідчить, що ОСОБА_3, уклавши з ОСОБА_1 договір дарування частини житлового будинку по АДРЕСА_2, ввів останню в оману щодо природи правочину купівлі-продажу, її прав та обов'язків за цим договором.

На підставі вказаного Бердянський міжрайонний прокурор в інтересах ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір дарування 1/10 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2, укладеного 11 квітня 2006 року між ТОВ "Свято" в особі директора ОСОБА_3 і ОСОБА_1, повернути сторін за цим договором у первісний стан, зобов'язати ОСОБА_3 укласти договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2, з ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства.

У серпні 2007 року ТОВ "Свято" пред'явило зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним, визнання дійсною угоди, укладеної у простій письмовій формі.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що товариство відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 червня 2004 року було власником 7/10 частин будівлі по АДРЕСА_2.

08 жовтня 2004 року між ТОВ "Свято" і ОСОБА_1 у простій письмовій формі була укладена угода щодо купівлі-продажу 1/10 частини вищевказаною будівлі, ціна продажу склала 2 900,00 дол. США.

ТОВ "Свято" вказувало, що сторони реально виконали договір у 2004 році, ОСОБА_1 користується належною їй часткою домоволодіння, а ТОВ "Свято" отримало грошові кошти за договором.

Разом з тим, у 2004 році ТОВ "Свято" не мало можливості нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу у зв'язку із неможливістю отримати згоду усіх співвласників на продаж частки сумісної власності, тому за пропозицією ОСОБА_1 13 квітня 2006 року між сторонами був укладений договір дарування, що не відповідає фактичним відносинам сторін.

На підставі вказаного ТОВ "Свято" просило суд визнати недійсним договір дарування 1/10 частини домоволодіння по АДРЕСА_2, укладений 13 квітня 2006 року між ТОВ "Свято" і ОСОБА_1, визнати дійсним договір купівлі-продажу 1/10 частин домоволодіння по АДРЕСА_2, укладений 08 жовтня 2004 року між ТОВ "Свято" і ОСОБА_1.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2008 року позов Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково, зустрічний позов ТОВ "Свято" - задоволено повністю.

Визнано недійсним договір дарування 1/10 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2, укладений 13 квітня 2006 року між ТОВ "Свято" в особі директора ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Данциг-Картофлицькою С. Я. та зареєстрований у реєстрі за № 754.

Визнано дійсною угоду, а саме договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2, що складається з кімнати 125 площею 7,4 кв. м, кімнати 129 площею 6,54 кв. м, кухні 128 площею 11,3 кв. м, санвузла 134 площею 2,8 кв. м, коридора 133 площею 2,8 кв. м, укладений 25 грудня 2004 року між ТОВ "Свято" в особі директора ОСОБА_3 і ОСОБА_1.

У задоволенні інших вимогБердянського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2009 року уточнено рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2008 року.

Визнано недійсним договір дарування 1/10 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2, укладений 13 квітня 2006 року між ТОВ "Свято" в особі директора ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Данциг-Картофлицькою С. Я. та зареєстрований у реєстрі за № 754.

Визнано дійсною угоду, а саме договір купівлі-продажу 1/10 частини житлового будинку (квартира АДРЕСА_1, що складається з підсобного приміщення № 5-5 площею 7,4 кв. м, житлового будинку "А" кімнати № 5-4 площею 6,54 кв. м, кухні № 5-3 площею 11,3 кв. м, санвузла № 5-2 площею 2,8 кв. м, коридора № 5-1 площею 2,8 кв. м, житлової прибудови "А-3 ", ганку до "А-3", укладений 25 грудня 2004 року між ТОВ "Свято" в особі директора ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторонами визнаються обставини укладання договору дарування з метою нотаріального оформлення переходу права власності на спірне майно від ТОВ "Свято" до ОСОБА_1, а також повне реальне виконання умов договору купівлі-продажу, укладеного ними у простій формі. Таким чином, наявні підстави для часткового задоволення вимог прокурора і ТОВ "Свято", оскільки відповідно до частини 2 статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним та у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Не погодившись із рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2008 року і додатковим рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2009 року, ОСОБА_2 подала апеляційну скарги на це судове рішення, вказуючи на те, що вона не брала участі у справі, однак суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов'язки, оскільки вона 20 грудня 2002 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з приватним малим підприємством "Подолянка", придбала частину споруд цілісного майнового комплексу, розташованого по АДРЕСА_2, отже вона має безпосередній майновий інтерес щодо вказаного нерухомого майна.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2008 року і додаткове рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2009 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, задовольняючи частково позовні вимоги Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ТОВ "Свято", суд першої інстанції обґрунтовано виходив з доведеності факту реального укладання договору купівлі-продажу спірного приміщення і виконання сторонами його умов у повному обсязі. Разом з тим, твердження ОСОБА_2 про придбання нею у 2002 році у приватного малого підприємства "Подолянка" частини приміщення, розташованого по АДРЕСА_2, є безпідставним, оскільки це спростовується довідкою Бердянського комунального підприємства з технічної інвентаризації від 12 квітня 2007 року № 407, відповідно до якої ОСОБА_2 не є співвласником цього майна. Доказів на підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 не надала.

Вказані обставини є підставою для відмови у задоволенні її апеляційної скарги і залишення оскаржуваних рішень місцевого суду без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 червня2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 1405/1121/12, провадження № 61-22880св18, щодо необхідності встановлення судами факту досягнення згоди між продавцем та покупцем щодо істотних умов правочину для застосування положень статті 220 ЦК України щодо визнання договору дійсним за відсутності його нотаріального посвідчення (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували, що позивачами за первісним і зустрічним позовами не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу частини будівель цілісного майнового комплексу, що відбулося повне або часткове виконання договору, при цьому ТОВ "Свято" ухилилося від нотаріального посвідчення договору, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що товариство зверталося до ОСОБА_1 із пропозицією нотаріально посвідчити правочин.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 жовтня 2004 року між ОСОБА_1 і ТОВ "Свято" було укладено угоду щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

У подальшому, 25 грудня 2004 року, між цими ж сторонами було укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, а саме 1/10 частини житлового будинку по АДРЕСА_2.

У зв'язку з тим, що у 2004 році ТОВ "Свято" не мало можливості укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, 13 квітня 2006 року між ОСОБА_1 і ТОВ "Свято" в особі директора ОСОБА_3 було укладено договір дарування 1/10 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Данциг-Картофлицької С. Я. та зареєстрований у реєстрі за № 754.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

У пункті 8 частини 3 статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення.

Як указує Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230).

У справі "Беллет проти Франції" (Bellet v. France), заява № 23805/94, § 36) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним.

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише формальним, але і реальним (рішення Європейського суд з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" (De Geouffre de la Pradelle v. France, заява № 12964/87, § 28).

Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_2 вказувала на те, що вона не брала участі у справі, однак суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов'язки, оскільки вона 20 грудня 2002 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з приватним малим підприємством "Подолянка", придбала частину споруд цілісного майнового комплексу, розташованого по АДРЕСА_2, отже вона має безпосередній майновий інтерес щодо вказаного нерухомого майна.

Судом установлено, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим судом не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_2, яка звернулася з апеляційною скаргою на це судове рішення. Суд зазначив, що твердження ОСОБА_2 про придбання нею у 2002 році у приватного малого підприємства "Подолянка" частини приміщення, розташованого по АДРЕСА_2, є безпідставним, оскільки це спростовується довідкою Бердянського комунального підприємства з технічної інвентаризації від 12 квітня 2007 року № 407, відповідно до якої ОСОБА_2 не є співвласником цього майна. Доказів на підтвердження своїх доводів ОСОБА_2 не надала.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 та залишаючи рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2008 року і додаткове рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2009 року без змін, суд апеляційної інстанції не врахував, що остання звернулася до суду як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про її права та інтереси (частина 1 статті 352 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення.

При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Тобто апеляційний суд у разі з'ясування, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки заявника не вирішувалося, повинен закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, провадження № 61-41547сво18.

У частині 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 та залишаючи рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2008 року і додаткове рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 лютого 2009 року без змін, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, неправильно застосував положення статті 358 ЦПК України, а тому оскаржувана постанова не може вважатися законною та обґрунтованою.

Частиною 6 статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В.

Шипович