Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 363/4849/17

провадження № 61-17705св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Калараша А. А., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Вакуленко Євгенією Володимирівною, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 лютого 2019 року в складі судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину щодо стягнення грошових коштів.

Позов мотивовано тим, що 16 грудня 2013 року між позивачкою та ОСОБА_2 був укладений договір оренди, належного їй автомобіля марки Мercedes-Bens, 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , для здійснення перевезень вантажів та пасажирів, а також для особистого користування.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2016 року, яке набрало законної сили, вказаний договір оренди визнано нікчемним та застосовано наслідки недійсності (нікчемності) правочину й стягнуто з позивачки на користь ОСОБА_2 сплачені ним кошти за орендну плату в розмірі 150 448, 00 грн.

Посилаючись на вимоги статті 216 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), позивачка просила суд: стягнути з ОСОБА_2 на свою користь відшкодування за користування автомобілем за період з 16 грудня 2013 року по 24 травня 2016 року, отриманим за нікчемним правочином у розмірі 2 633 050,20 грн, відшкодування витрат пов`язаних з розглядом справи у розмірі 13 500,00 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 8 400,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування вартості користування автомобілем, що одержано за нікчемним правочином, у розмірі 150 448,00 грн, а також судові витрати у розмірі 1504,48 грн та витрат на правничу допомог в розмірі 1 579,20 грн, а всього 153 571,68 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на виконання нікчемного договору оренди транспортного засобу одержав те, що полягає у користуванні майном позивача (чужим майном) протягом 892 днів, яке не може бути повернуто власнику в натурі, а тому остання має право на відшкодування вартості такого використання згідно із статті 216 ЦК України, яке відповідно до матеріалів справи становить 150 448,00 грн. При цьому надана відповідачем довідка, відповідно до якої вартість відшкодування складає 2 633 050,20 грн, визнана судом недостовірним та недопустимим доказом у розумінні статей 78, 79 Цивільно процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України).

Постановою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 лютого 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідним установленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального законодавства, що регулює правовідносини, що виникли між сторонами, висновків якого доводи апеляційної скарги не спростовують. Крім того, вказав, що твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставним, оскільки про нікчемність, укладеного відповідачем з ОСОБА_1 договору оренди автомобіля, ОСОБА_2 заявив у позові про застосування наслідків недійсності (нікчемності) правочину, який ним було пред`явлено в січні 2016 року. Відповідне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області суду було ухвалено 11 листопада 2016 року, яке набрало законної сили 01 лютого 2017 року, тому саме з цієї дати розпочинається перебіг строку позовної давності за даною вимогою ОСОБА_1 . Даний позов направлено поштою 06 грудня 2017 року, в межах строку позовної давності.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

27 вересня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставинам справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди без будь-яких підстав, доказів, документів та обґрунтувань зробили висновок, що вартість користування автомобілем за нікчемним правочином становить 150 448,00 грн, яку відповідач повинен повернути позивачеві за договором оренди, який визнано нікчемним. Судами невірно застосовано норми матеріального права, зокрема у неправильному розумінні та застосуванні умов укладеного між сторонами договору, як купівлі-продажу транспортного засобу так і удаваного правочину - оренди автомобіля.

Судами не взято до уваги той факт, що з самого початку спірний автомобіль належав відповідачу на підставі довіреності від 12 грудня 2013 року, посвідченою приватним нотаріусом Ваврищук В. С. Тому договір оренди автомобіля, укладений 16 грудня 2013 року, був удаваним правочином, а саме для забезпечення виконання своїх обов`язків по кредитному договору, виконавши який (16 грудня 2015 року) кожна сторона отримала те, чим володіла до 12 грудня 2013 року - відповідач свій автомобіль, а позивач - передані в кредит грошові кошти.

Також судами не взято до уваги, що застосування наслідків нікчемного правочину вже відбулося, а саме позивачу повернуто автомобіль, а відповідачу сплачені кошти. Тому стягуючи з відповідача на користь позивача кошти призведе до отримання ОСОБА_1 подвійної вигоди.

Доводи інших учасників справи

06 грудня2019 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Ломановим Д. О. подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в яких вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Вишгородського районного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 , подану адвокатом Вакуленко Є. В., на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.

Фактичні обставини, встановлені судами

16 грудня 2013 року сторони уклали договір оренди транспортного засобу з відкладальною умовою, відповідно до якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 в оренду автомобіль марки Мercedes-Bens, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1998 року випуску, з подальшим переходом права власності на вказаний автомобіль до ОСОБА_2 , після сплати останнім вартості автомобіля у розмірі 18 131,10 доларів США, що еквівалентно 425 174,29 грн.

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності (нікчіемності) правочину.

11 листопада 2016 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/718/16-ц, позов ОСОБА_2 задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені останнім кошти за орендну автомобіля у розмірі 150 448,00 грн, а також судові витрати у розмірі 2 055,69 грн. Разом з тим, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили 01 лютого 2017 року (а.с. 5-25).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2016 року у справі № 369/718/16-ц встановлено, що ОСОБА_1 передала 16 грудня 2013 року в користування ОСОБА_2 спірний автомобіль. На виконання умов договору ОСОБА_2 сплатив на користь ОСОБА_1 кошти в сумі орендованої вартості автомобіля у розмірі 150 448,00 грн, що підтверджується копіями квитанцій, поясненнями і змістом зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 у справі № 369/718/16-ц.

Разом з тим, Києво-Святошинським районним судом Київської області встановлено, що сторонами не дотримано положення законодавства щодо нотаріального посвідчення договору оренди транспортного засобу, а тому договір оренди спірного автомобіля, укладеного 16 грудня 2013 року між сторонами визнано нікчемним.

Також судами встановлено, що ОСОБА_2 користувався автомобілем позивача з 16 грудня 2013 року до моменту, коли автомобіль вилучено працівниками поліції та поміщено на майданчик спеціального утримання, тобто до 24 травня 2016 року.

Зазначене підтверджується змістом вищезазначеного рішення суду та копією акту приймання-передачі складеного 24 травня 2016 року інспектором Вишгородського ВП ГУНП в Київській області, відповідно до якого спірний автомобіля Мercedes-Bens в порядку статті 256-2 КУпАП, затримано працівниками Вишгородського ВП ГУНП в Київській області та доставлено для зберігання на спеціальний майданчик за адресою: місто Гостомель, вулиця Садова, 20 (а.с. 96).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до вимог частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Виходячи зі змісту реституції в зобов`язально-правових відносинах захисту права власності, її метою є поновлення того майнового становища сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину. Ставлячи за мету поновлення майнового становища сторін, реституція покликана виконувати, насамперед, правовідновлювальну функцію. Вона як один із засобів захисту права власності настає за порушення права власності іншої особи, що спричиняє негативні наслідки майнового характеру, аналогічно наслідкам недійсного правочину. Відновлювальний характер порушеного становища обох явищ, обумовлює необхідність визначити, чи належить реституція до мір цивільно-правової відповідальності, а якщо ні - визначити її місце в системі правоохоронних відносин власності. Незважаючи на однакову мету, яку покликані виконувати реституція та цивільно-правова відповідальність, вони є зовсім різними юридичними явищами. Реституція є найбільш прийнятним засобом захисту права власності за недійсним правочином, який відповідає і приватноправовим засадам, і справедливості.

На відміну від цивільно-правової відповідальності, реституція має взаємний характер, оскільки відповідно до частини першої статті 216 ЦК України обов`язок повернути майно, а у випадку неможливості його повернення - відшкодувати вартість одержаного, покладається на кожну сторону недійсного правочину. Цивільно-правова відповідальність, як правило, має односторонній характер, зобов`язуючи особу, котра порушила право власності іншої особи відшкодувати заподіяні потерпілій стороні збитки.

Особливістю реституції, як наслідку недійсного правочину в захисті права власності полягає у можливості її застосування незалежно від наявності вини і заподіяної таким правочином шкоди. Реституцію нікчемного правочину породжує наявність таких юридичних фактів, як встановлена законом нікчемність правочину та його виконання хоча б однією стороною. Факт наявності вини та заподіяної шкоди для поновлення сторін у становище, яке існувало до вчинення правочину, законодавець не бере до уваги у розрізі застосування реституції при захисті права власності, проте при цивільно-правовій відповідальності наявність даного елементу є обов`язковим.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2019 року у справі № 521/13581/15-ц (провадження № 61-8558св18).

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, між сторонами 16 грудня 2013 року було укладено договір оренди транспортного засобу у фізичної особи з відкладальною умовою, відповідно до якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 в користування спірний автомобіль для здійснення перевезень вантажів та пасажирів, а також для особистого користування.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/718/16-ц 11 листопада 2016 року, яке набрало законної сили, вищезазначений договір оренди визнано нікчемним, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені останнім кошти за оренду автомобіля у розмірі 150 448, 00 грн, а також судові витрати. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором відмовлено.

Також, судами встановлено, що спірний автомобіль перебував у користуванні відповідача з 16 грудня 2013 року по 24 травня 2016 року. Наразі автомобіль повернуто позивачу.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач на виконання нікчемного договору оренди транспортного засобу одержав те, що полягає у користуванні майном позивача (чужим майном) протягом 892 днів, яке не може бути повернуто власнику в натурі, а тому остання має право на відшкодування вартості такого використання згідно із статті 216 ЦК України, яке відповідно до матеріалів справи становить 150 448,00 грн.

Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками суддів попередніх інстанцій, оскільки судами не вірно застосовано норму статті 216 ЦК України

Так оскільки відповідно до частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2016 року у справі № 369/718/16-ц договір оренди автомобіля визнано нікчемним та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачені останнім кошти за орендну автомобіля у розмірі 150 448,00 грн, а також враховуючи те, що автомобіль повернуто позивачу, то підстав для застосування частини першої статті 216 ЦК України відсутні. Так сторонам було повернуто в натурі все що вони одержали на виконання нікчемного договору оренди автомобіля, тобто ОСОБА_1 - автомобіль, а ОСОБА_2 - сплачені кошти за автомобіль.

Відшкодування вартості за користування майном, відповідно до частини першої статті 216 ЦК України може бути застосовано, як спосіб реституції, лише тоді, коли неможливо повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання нікчемного правочину.

Тому доводи касаційної скарги про те, що застосування наслідків недійсності правочину вже відбулося є обґрунтованими та підлягають задоволення.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду із вимогою про відшкодування збитків, завданих йому користуванням його автомобілем, якщо такі збитки було завдано.

Згідно з статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги ОСОБА_2 , понесені ним судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 3008,96 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Вакуленко Євгенією Володимирівною, задовільнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3008 (три тисячу вісім) грн 96 (дев`яносто шість) коп судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик