Історія справи

Постанова

Іменем України

29 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 347/1877/17

провадження № 61-40750св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області, у складі судді Крилюк М. І., від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області, у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Матківського Р. Й., Максюти І. О., від 13 червня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_6 , про визнання права власності на спадкове майно.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_7 , після смерті якої відкрилася спадщина за законом на житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 . На момент смерті матері він був зареєстрований та проживав у спадковому домоволодінні, а тому вступив у фактичне володіння цим майном.

11 квітня 2017 року постановою приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , оскільки були відсутні документи про право власності на житловий будинок.

Посилаючись на відсутність правовстановлюючих документів на спадкове будинковолодіння, які позбавляють його можливості реалізувати право на спадщину за законом, позивач просив позов задовольнити, визнати за ним право власності в цілому на спадкове нерухоме майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_7 - житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року позовОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в цілому на спадкове нерухоме майно, яке залишилось після смерті спадкодавця ОСОБА_7 , а саме: житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_7 , який прийняв спадщину в порядку статті 1268 ЦК України. На спадкове булинковолодіння правовстановлюючі документи спадкодавцем не виготовлені, інші спадкоємці на спадщину не претендують, а тому за позивачем слід визнати право власності на спадковий будинок з господарським будівлями і спорудами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні спору районним судом правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у справі доказам, зроблено обґрунтований висновок про задоволення позову. ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном, а саме, житловим будинком з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 . Подаючи апеляційну скаргу на рішення районного суду, ОСОБА_6 не надав належних доказів в обґрунтування порушення прав на спадкове майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні спору районним судом не було залучено ОСОБА_6 в якості співвідповідача, який є рідним братом позивача, враховуючи наявний спір відносно спадкового майна. ОСОБА_6 вказує, що господарська споруда - стайня, на яку суд першої інстанції визнав право власності за позивачем, фактично належить йому, і він користується та утримує у цій споруді велику рогату худобу. Апеляційний суд, переглядаючи рішення районного суду, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги, не витребував з органів місцевого самоврядування погосподарських книг для встановлення спадкової маси після смерті ОСОБА_7 . В дійсності частина спадкового майна, на яке суд першої інстанції визнав право власності за позивачем, знаходиться на земельній ділянці, яка знаходиться у його власності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

13 квітня 2020 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 347/1877/17 розподілено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є рідним братом відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 28 листопада 2005 року.

Згідно довідки № 1/04-07 від 14 квітня 2017 року, виданої Космацькою сільською радою, з 1967 року ОСОБА_7 постійно проживала у спадковому будинку, 1965 року побудови, який знаходиться по АДРЕСА_1 , та з 1967 року там зареєстрований та проживає син померлої ОСОБА_1 Заповіт від імені померлої ОСОБА_7 у виконкомі Космацької сільської ради не посвідчувався.

24 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Григорчук З. Р. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок по АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_7

23 лютого 2017 року ОСОБА_1 подав до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Григорчук З. Р. заяву про включення до кола спадкоємців ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які подали заяви про прийняття спадщини після смерті матері.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11 квітня 2017 року приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Григорчук З. Р. відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок по АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спадковий будинок.

Випискою з інвентаризаційних матеріалів від 26 січня 2017 року підтверджено, що згідно архівних даних станом на 31 грудня 2012 року в Коломийському МБТІ право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 не зареєстровано.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 лютого 2017 року відомості щодо житлового будинку по АДРЕСА_1 відсутні.

Згідно копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 , виданого ОСОБА_1 16 лютого 2017 року, на земельній ділянці розташовані під літерою «А» - житловий будинок, «Б» - літня кухня, «В» - майстерня, «Г» - оборіг, «Д» - стайня, «Е» - стайня, «Є» - навіс, «Ж» - вбиральня, «З» - стодола, «К» - сарай з підвалом, «Л» - літня кухня, «М» - навіс.

Згідно нотаріально посвідчених заяв відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вони будь-яких претензій до спадкового майна не мають та добровільно відмовляються від своєї частки в спадковому майні на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2017 року у справі № 347/137/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 до Космацької сільської ради Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про продовження строку прийняття спадщини відмовлено.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 ЦК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що позивач на момент смерті спадкодавця ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був зареєстрований та проживав у спадковому домоволодінні по АДРЕСА_1 та після смерті матері по час звернення до суду із цим позовом продовжував проживати у спадковому будинку, тобто фактично прийняв спадщину. Судами взято до уваги відомості погосподарських книг щодо спадкового домоволодіння, встановлено коло спадкоємців за законом - відповідачів у справі, які не заперечували проти задоволення позовних вимог, оскільки вони не претендують на спадкове майно.

ОСОБА_6 , який є рідним братом позивача та відповідачів, на момент смерті спадкодавця проживав за іншою адресою, до нотаріальної контори у визначений законом шестимісячний строк після смерті спадкодавця не звернувся.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2017 року у справі № 347/137/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 серпня 2017 року,у задоволенні позову ОСОБА_6 про надання додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.

Вказаним рішенням встановлено, що у фактичне управління спадковим майном вступив ОСОБА_1 , який разом з сім`єю як на день смерті матері, так і на час вирішення спору проживав у спадковому будинковолодінні, що не заперечив позивач. Зважаючи на строк, який минув з дня відкриття спадщини, а саме, понад 10 років, а також на те, що ОСОБА_6 не надано суду жодного доказу на підтвердження обставин поважності пропуску строку для прийняття спадщини, суд не знайшов підстав для задоволення позову.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_6 посилався на те, що районним судом визнано право власності за позивачем на нежитлові споруди, які знаходяться у його фактичному володінні, однак на підтвердження зазначених обставин належних доказів ОСОБА_6 надано не було.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд визнав право власності за позивачем на спадкове майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , в той час, як згідно копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_6 є власником житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Згідно технічного паспорта, оформленого 28 листопада 2016 року, до складу домоволодіння по АДРЕСА_1 входить житловий будинок та оборіг.

ОСОБА_6 не надано доказів, які б підтверджували факт порушення його прав на належне йому нерухоме майно. Своє право на спадкування майна після смерті матері заявник у визначений законом строк не реалізував, доказів на підтвердження фактичного володіння спадковим майном після смерті матері не надав.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до правовідносин нормиматеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович