Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.06.2018 року у справі №184/104/17

Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 184/104/17-ц

провадження № 61-28189св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, фізична особа-підприємець ОСОБА_13,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області в складі суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П., від 11 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, фізична особа-підприємець ОСОБА_13 (далі - ФОП ОСОБА_13.), про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ майна.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що з 01 січня 2015 року між ним та відповідачем склались стійкі відносини, які полягали у спільному проживанні, веденні спільного господарства, наявності спільного бюджету, пов'язаністю спільним побутом, спільним вирішуванням побутових проблем. З 17 вересня 2016 року сторони офіційно оформили свої відносини і уклали шлюб. Під час спільного проживання до укладання шлюбу сторони придбали певне майно, а саме: фотоапарат Nikon D7100 18-105mm VR Kit вартістю 23499 грн; ноутбук Dell Inspirion 5537 (1557810DDL-24) Silver вартістю 18720 грн; ноутбук Lenovo Z50-70 (59421880) Silver вартістю 19999 грн; комплект програмного забезпечення Microsoft Office для дому і бізнесу 2013 (коробочна версія T5D-01761) вартістю 4219 грн; комплект ліцензійного програмного забезпечення (ОС Windows 7 Максимальна BOX - 8523 40 25 00) вартістю 2999 грн; принтер Canon i-SENSYS MF4410 (4509В043АА) вартістю 3334 грн; прилад охоронний для автомобілів Magnum Elite МН-880 вартістю 7324 грн; автомобільний відеореєстратор Datakam G5-CITY MAX-BF вартістю 7600 грн; дві карти пам'яті Samsung Evo Plus micro SDXC UHS-I Card вартістю 2000 грн; мікрохвильова піч Samsung ME712BR вартістю 3400 грн; кондиціонер EWT G-122GS вартістю 10218 грн, яке позивач бажає розділити, встановивши факт проживання однією сім'єю позивача та відповідача з 01 січня 2015 року до 17 вересня 2016 року, та визнати майно, набуте у власність за спірний період спільною сумісною власністю, а також, поділити указане майна.

Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області у складі судді Коваля А. М. від 13 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з 01 січня 2015 року до 17 вересня 2016 року.

Визнано спільною сумісною власністю наступне майно, яке набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час сумісного проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу:

фотоапарат Nikon D7100 18-105mm VR Kit вартістю 23499 грн;

ноутбук Dell Inspirion 5537 (1557810DDL-24) Silver вартістю 18720 грн;

ноутбук Lenovo Z50-70 (59421880) Silver вартістю 19999 грн;

комплект програмного забезпечення Microsoft Office для дому і бізнесу 2013 (коробочна версія T5D-01761) вартістю 4219 грн;

комплект ліцензійного програмного забезпечення (ОС Windows 7 Максимальна BOX - 8523 40 25 00) вартістю 2999 грн;

принтер Canon i-SENSYS MF4410 (4509В043АА) вартістю 3334 грн;

прилад охоронний для автомобілів Magnum Elite МН-880 вартістю 7324 грн;

автомобільний відеореєстратор Datakam G5-CITY MAX-BF вартістю 7600 грн;

дві карти пам'яті Samsung Evo Plus micro SDXC UHS-I Card вартістю 2000 грн;

мікрохвильова піч Samsung ME712BR вартістю 3400 грн;

кондиціонер EWT G-122GS вартістю 10218 грн.

В порядку поділу майна набутого спільно за час спільного проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу визнано за ОСОБА_2 право власності на таке майно:

фотоапарат Nikon D7100 18-105mm VR Kit вартістю 23499 грн; ноутбук Dell Inspirion 5537 (1557810DDL-24) Silver вартістю 18720 грн; комплект програмного забезпечення Microsoft Office для дому і бізнесу 2013 (коробочна версія T5D-01761) вартістю 4219 грн; комплект ліцензійного програмного забезпечення (ОС Windows 7 Максимальна BOX - 8523 40 25 00) вартістю 2999 грн.

В порядку поділу майна набутого спільно за час сумісного проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу визнано за ОСОБА_1 право власності на таке майно: ноутбук Lenovo Z50-70 (59421880) Silver вартістю 19999 грн; принтер Canon i-SENSYS MF4410 (4509B043AA) вартістю 3334 грн; прилад охоронний для автоімобілів Magnum Elite МН-880 вартістю 7324 грн; автомобільний відеореєстратор Datakam G5-CITY MAX-BF вартістю 7600 грн; дві карти пам'яті Samsung Evo Plus micro SDXC UHS-I Card вартістю 2000 грн; мікрохвильова піч Samsung ME712BR вартістю 3400 грн; кондиціонер EWT G-122GS вартістю 10218 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1034 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт спільного проживання однією сім'єю позивача та відповідача у справі є доведеним, у зв'язку із чим набуте останніми за час спільного проживання майно підлягає розподілу.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 та апеляційну скаргу ОСОБА_14, який діє в інтересах ОСОБА_5, задоволено частково.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 13 травня 2017 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що крім спірного рухомого майна, яке є частиною предмета спору у даній справі, позивач зазначив також про придбання разом із відповідачем у липні 2015 року квартири за адресою: АДРЕСА_1, яка була відчужена відповідачем ОСОБА_2 04 вересня 2015 року. Апеляційний суд указав, що покупець вказаної квартири не був залучений до участі у справі як особа, права якої можуть бути порушені, і суд апеляційної інстанції позбавлений права залучати до розгляду справи нових учасників, у зв'язку із чим необхідно відмовити у позові ОСОБА_1 у даній справі. Крім того, судом зазначено, що доводи апеляційних скарг стосовно того, що позивачем по справі не доведено факту проживання позивача та відповідача по справі однією сім'єю в період з 01 січня 2015 року по 17 вересня 2016 року не приймаються судом до уваги, оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що при зверненні до суду із даним позовом скаржник просив суд встановивши факт проживання однією сім'єю позивача та відповідача з 01 січня 2015 року до 17 вересня 2016 року та здійснити поділ визначеного позивачем рухомого майна, яке, згідно вимог позову, є спільним сумісним майном подружжя. Указана апеляційним судом квартира за адресою: АДРЕСА_1 - не є предметом позову у даній справі, у зв'язку із чим незалучення до розгляду справи покупця указаної квартири не може бути підставою для відмову в позові ОСОБА_1 Апеляційний суд порушив принцип диспозитивності цивільного процесу та вийшов за межі апеляційної скарги. Судом апеляційної інстанції не заслухано думку учасників справи про можливість її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Доводи осіб, які подали апеляційні скарги, на думку скаржника, не спростовують висновків суду першої інстанції, тому апеляційний суд безпідставно скасував рішення районного суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

19 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року, яка містить клопотання про закриття касаційного провадження.

Разом з тим, 29 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1, за змістом якої вбачається, що скаржник не подавав до суду касаційної інстанції жодних клопотань щодо відмови від касаційної скарги та закриття касаційного провадження, у зв'язку із чим просив не розглядати відповідну заяву про відмову від касаційної скарги на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року.

З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що заява про відмову від касаційної скарги на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року, яка складена від імені ОСОБА_1 розгляду не підлягає.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно із статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 СК України.

Крім того, за змістом статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

До членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.

Однак, обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, тощо.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю з 01 січня 2015 року до 17 вересня 2016 року, визнати спільною сумісною власністю майно, указане у позові, як таке, що набуте у спільну власність за спірний період, а також, поділити указане майно.

ОСОБА_1 не просив поділити квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, судами установлено, що ОСОБА_2 визнала позов та не заперечувала проти його задоволення.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом положень статті 15 ЦК України право особи на захист свого цивільного права виникає у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням указаних норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та безпідставно обмежився виключно висновком про те, що до розгляду справи не залучено покупців квартири за адресою: АДРЕСА_1 - яка не є предметом спору у даній справі.

При цьому, Верховний Суд вважає відсутніми підстави для задоволення касаційної скарги в повному обсязі та залишення в силі рішення суду першої інстанції, оскільки апеляційний суд фактично не переглянув рішення районного суду на предмет його законності та обґрунтованості, не розглянув спір по суті і не перевірив доводи осіб, які подали апеляційну скаргу, стосовно того, що учасники справи не надали належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджують факт їх проживання однією сім'єю з 01 січня 2015 року до 17 вересня 2016 року.

Належним чином дослідити подані учасниками справи докази, оцінити їх в сукупності та взаємозв'язку, а також надати обґрунтування щодо доводів осіб, які подали апеляційні скарги, це процесуальний обов'язок суду.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції не здійснив належне правосуддя, у судовому рішенні у достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (справи «Мала проти України»; «Серявін та інші проти України»; «Проніна проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).

У силу положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судом, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судове рішення суду апеляційної інстанції не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С.П. Штелик