Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.07.2018 року у справі №265/3627/17

Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 265/3627/17

провадження № 61-31237 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від

27 липня 2017 року у складі судді Мельник І. Г. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів:

Мироненко І. П., Зайцевої С. А., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради (далі УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення надмірно виплачених коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

На обгрунтування позовних вимог зазначило, що ОСОБА_4 перебуває на обліку у позивача, як одержувач щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за адресою фактичного проживання:

АДРЕСА_1. Щомісячна грошова допомога була призначена та сплачувалася відповідачу у періоди з 17 березня 2015 року по

16 вересня 2015 року, з 08 листопада 2015 року по 27 лютого 2016 року та з

02 березня 2016 по 01 вересня 2016 року.

При перевірці обгрунтованості виплат з'ясувалося, що відповідач має у власності квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2. Оскільки порядок надання щомісячної адресної допомоги виключає можливість отримання цієї допомоги особами, які мають житло в населеному пункті на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 надмірно виплачену допомогу у розмірі 34 732,32 грн.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 липня 2017 року у позові УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, про що зазначено в пункті 6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505, у редакції, що діяла до 03 червня 2017 року. Враховуючи, що місто Маріуполь відповідно до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р та від 02 грудня 2015 року № 1275-р, якими затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, було включено до відповідного переліку, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 жовтня 2017 року апеляційну скаргу УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради відхилено, а заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 липня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з обгрунтованості висновку суду першої інстанції щодо безпідставності вимог позивача про стягнення надмірно виплачених коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, оскільки місто Маріуполь відповідно до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30 жовтня

2014 року № 1053-р та від 02 грудня 2015 року № 1275-р включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, а тому відповідач мав право на отримання відповідної допомоги, надання якої передбачене Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505. Крім того, суд апеляційної інстанції вважав необгрунтованими посилання позивача на відповідний порядок у редакції від 31 травня 2017 року, оскільки допомога відповідачу виплачувалася до 01 вересня 2016 року, тобто до внесення змін у вказану постанову в частині обмежень виплат у разі розташування житла на території населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

У жовтні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради, у якій заявник просив скасувати заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 липня 2017 року і ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 жовтня 2017 року, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обгрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не звернули увагу на те, що в розпорядженні Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, не визначено період проведення такої операції, відсутні й відомості про не віднесення цих населених пунктів до тимчасово окупованої території України. Натомість, у переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р (зі змінами від 02 грудня 2015 року № 1276-р), місто Маріуполь відсутнє. Вважав, що з відповідача підлягає стягненню безпідставно отримана щомісячна адресна допомога у розмірі 34 732,32 грн за період з 17 березня 2015 року по 01 вересня 2016 року, оскільки в цей період місто Маріуполь Донецької області, де розташована квартира, що належить на праві власності ОСОБА_4, не входило до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

29 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 має статус особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а саме з селища Лебединське, Новоазовського району до міста Маріуполя Донецької області, що підтверджується довідкою УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради №1413013012 від

26 лютого 2015 року.

17 березня 2015 року відповідач ОСОБА_4 звернулася до УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради із заявою про призначення їй щомісячної адресної допомоги, як особі, яка переміщується з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

У заяві відповідач надала інформацію про відсутність у неї та членів її сім'ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції.

Заявами від 08 листопада 2015 року та від 02 березня 2016 року відповідач підтвердила відсутність обставин щодо змін в сім'ї, які впливають на призначення адресної грошової допомоги.

Рішенням УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради від

25 березня 2015 року ОСОБА_4 була призначена допомога у розмірі 2 210,00 грн на період з 17 березня 2015 року по 16 вересня 2015 року; рішенням від 26 листопада 2015 року призначена допомога у розмірі 2 210,00 грн на період з 08 листопада 2015 року по 27 лютого 2016 року; та рішенням від 16 березня

2016 року призначена допомога у розмірі 2 210,00 грн на період з 02 березня 2016 року по 01 вересня 2016 року.

Відповідно до інформаційної довідки, наданої на запит УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради, ОСОБА_4 має у власності квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з розпорядженням начальника УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради від 29 вересня 2016 року, відповідач не має права на допомогу за період з 17 березня 2015 року по 01 вересня 2016 року, оскільки вона має у володінні житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 січня 2014 року встановлено гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Надання державної допомоги внутрішньо переміщеним особам урегульовано Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505 (далі Порядок №505).

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обгрунтованість отримання ОСОБА_4 щомісячної адресної допомоги та відсутність правових підстав для стягнення отриманих нею коштів на рахунок УСЗН Лівобережного району Маріупольської міської ради з огляду на наступне.

Відповідно до Указу в.о. Президента України, Голови Верховної Ради України від 14 квітня 2014 року №405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» на території України розпочато проведення антитерористичної операції.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Частиною першою цієї статті визначено, що період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлено, що для безпосереднього управління конкретною антитерористичною операцією та керівництва силами і засобами, які залучаються до здійснення антитерористичних заходів, утворюється оперативний штаб, очолюваний керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України (координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України) або особою, яка його заміщує.

Наказом № 33/6/а від 07 жовтня 2014 року Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів його проведення» наказано: визначити такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька i Луганська області з 07 квітня 2014 року; Харківська область з 07 квітня 2014 року до

14 вересня 2014 року.

Районами проведення антитерористичної операції є вся Донецька i Луганська області з 07 квітня 2014 року до закінчення терміну її проведення.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 14-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», Кабінету Міністрів України доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

30 жовтня 2014 року розпорядженням Кабінету Міністрів України №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого, місто Маріуполь (Маріупольська міська рада) включено до вказаного переліку (пункт 20).

Дію цього розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р.

02 грудня 2015 року розпорядженням Кабінету Міністрів України №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого місто Маріуполь Донецької області також включено до вказаного переліку (пункт 20).

Зважаючи на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що на час виникнення та існування спірних правовідносин, м. Маріуполь Донецької області було віднесено до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Крім того, відповідно до пункту 2 Порядку №505, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, грошова допомога надається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, а також стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад, з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Пунктом 6 Порядку №505, редакція якого змінювалася за період виникнення спірних правовідносин, з 25 листопада 2014 року по 29 листопада 2016 року, визначалися випадки, коли грошова допомога не призначається, зокрема у разі: коли будь-хто з членів сім'ї має у володінні житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення антитерористичної операції (редакція від 23 жовтня 2014 року).

Така редакція пункту 6 Порядку №505 діяла до 24 квітня 2015 року, а після змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 року №212, він був викладений наступним чином: «будь-хто з членів сім'ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення», при цьому слова «у володінні» замінені словами «у власності».

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2015 року №257 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №505», що набула чинності 15 травня 2015 року, у назві та тексті Порядку слова «територія України та райони проведення антитерористичної операції» в усіх відмінках замінені словами «територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення» у відповідному відмінку.

Нову редакцію пункту 6 Порядку №505 про те, що грошова допомога не призначається, якщо будь-хто із членів сім'ї (крім сімей, до складу яких входять військовослужбовці з числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції), має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану, було викладено тільки після внесення змін відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від

31 травня 2017 року №370.

З матеріалів справи вбачається, що грошова допомога виплачувалася відповідачу до 01 вересня 2016 року, тобто до внесення змін у вказану постанову в частині обмеження виплат у разі розташування житла, що перебуває у власності членів сім'ї, на території населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Ураховуючи наведене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про необгрунтованість доводів позивача щодо відсутності у відповідача права на грошову допомогу у зв'язку з прихованням факту наявності у неї квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, тобто в районі, де органи державної влади в повному обсязі здійснюють свої повноваження, оскільки у пункті 6 Порядку №505, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, таке обмеження відсутнє. Крім того, право особи на грошову допомогу не обмежується у разі наявності у власності житлового приміщення, що розташоване в районі проведення антитерористичної операції, що має місце у даній справі, оскільки місто Маріуполь Донецької області віднесено до таких територій розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р, від 02 грудня 2015 року №1275-р та наказом № 33/6/а від 07 жовтня 2014 року Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів його проведення».

Доводи касаційної скарги про те, що у спірних правовідносинах необхідно застосувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада

2014 року №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», до якого не включено місто Маріуполь, не заслуговують на увагу, оскільки зазначене розпорядження є діючим лише до тих правовідносин, які виникли після

31 травня 2017 року, тобто після внесеннях відповідних змін до Порядку №505.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на законність та обгрунтваність рішення судів першої та апеляційної інстанцій, фактично зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що судами першої та апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради залишити без задоволення.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник