Історія справи

Постанова

Іменем України

26 червня 2018 року

м. Київ

справа №758/2822/16-ц

провадження №61-8179зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві,

терті особи: Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, Шевченківське районне управління поліції Головного управління Національної поліції України у м. Києві,

розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, треті особи: Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, Шевченківське районне управління поліції Головного управління Національної поліції України у м. Києві, про звільнення майна з-під арешту,за заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2016 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова С. В. та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Кузнєцова В. О., Євтушенко О. І., Євграфової Є. П., Карпенко С. О., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який уточнив під час розгляду справи, та просив: звільнити з-під арешту, накладеного на підставі постанови Управління Служби безпеки України у м. Києві від 15 листопада 2012 року про визнання земельних ділянок речовими доказами та накладення арешту в кримінальній справі №1592, земельну ділянку загальною площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, яка на праві власності належить ОСОБА_4; звільнити з-під арешту, накладеного на підставі постанови Управління Служби безпеки України у м. Києві від 15 листопада 2012 року про визнання земельних ділянок речовими доказами та накладення арешту в кримінальній справі №1663, земельну ділянку загальною площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, яка на праві власності належить ОСОБА_4

Вимоги мотивував тим, що на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 квітня 2012 року йому належить земельна ділянка площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1.

Указаними постановами правоохоронного органу на земельну ділянку накладено арешт, проте ОСОБА_4 зазначав, що він не є особою, яка має нести будь-яку відповідальність у цих кримінальних справах.

Також вважав, що на земельну ділянку неможливо було накласти арешт, оскільки вона не відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 167 КПК України, а санкції статей 361, 362 КК України не передбачають конфіскацію майна.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року позов задоволено.

Звільнено з-під арешту, накладеного на підставі постанови слідчого Управління Служби безпеки України у м. Києві від 15 листопада 2012 року в межах кримінальної справи №1592, земельну ділянку площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: вул. АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, яка на праві власності належить ОСОБА_4

Звільнено з-під арешту, накладеного на підставі постанови слідчого Управління Служби безпеки України у м. Києві від 15 листопада 2012 року в межах кримінальної справи №1663, земельну ділянку площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, яка на праві власності належить ОСОБА_4

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2016 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 17 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2016 року та скасовано, провадження у справі закрито.

У червні 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_4 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій з передбачених пунктами 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України у редакції від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі - ЦПК України 2004 року) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах матеріального права, а саме: статті 15 ЦПК України 2004 року, статей 15, 16, 316, частини першої статті 319, статей 321, 391 ЦК України, пункту 9 «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року у справі №372/2592/16-ц, від 01 березня 2017 року у справі №757/15731/15-ц, від 13 вересня 2012 року у справі № 6-29813св12, від 05 червня 2013 року у справі №6-29813св12.

Як на приклад невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права заявник посилається на постанову Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі №6-26цс13.

У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.

04 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до розгляду.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_4доводи, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом України є :

неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ;

невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 рокуВерховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 14 квітня 2012 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Постановою Управління Служби безпеки України у м. Києві від 15 листопада 2012 року в кримінальній справі №1592, що розслідується за фактом втручання в роботу автоматизованої системи ПК «Земельний кадастр», що передбачає відповідальність за статтею 361 КК України, визнано земельні ділянки згідно з додатком речовими доказами у кримінальній справі №1592 та накладено на них арешт (заборону відчуження).

Відповідно до даних листа ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 04 травня 2016 року № 51/12-5387 кримінальна справа об'єднана зі справою №1601 в одну, якій присвоєно № 1592, та вона розслідується за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 361, частиною першою статті 362, частиною четвертою статті 190 КК України.

Постановою Управління Служби безпеки України у м. Києві від 15 листопада 2012 року у кримінальній справі №1663, що розслідується за ознаками злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 362 КК України, визнано земельні ділянки згідно з додатком речовими доказами у кримінальній справі №1663 та накладено на них арешт (заборону відчуження).

Із матеріалів справи також убачається, що 07 серпня 2012 року Подільським районним судом м. Києва у цивільній справі за позовом заступника прокурора м. Києва в особі Державного агентства земельних ресурсів України до Київської міської ради, ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку ухвалено рішення про відмову в позові.

Суд касаційної інстанції, закриваючи провадження у справі виходив з того, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 КПК України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Встановивши, що арешт на спірну земельну ділянку було накладено з метою забезпечення можливого цивільного позову щодо відшкодування збитків, завданих державі, та забезпечення можливої конфіскації майна, та враховуючи, що арешт на майно позивача було накладено за правилами КПК України 1960 року (за постановою органу досудового розслідування), Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку про те, що справа за указаною скаргою не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У наданих для порівнянняухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

від 26 квітня 2017 року у справі №372/2592/16-ц суд касаційної інстанції виходив з того, що особа, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, може звернутися до слідчого з клопотанням про скасування арешту, порядок скасування якого встановлено статтею 174 КПК України. Також у пункті 1 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» судам роз'яснено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 КПК України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок;

від 01 березня 2017 року у справі №757/15731/15-ц суд касаційної інстанції виходив з того, що відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у зв'язку із пропуском ним строку позовної давності, суд першої інстанції на порушення вимог статей 214-215 ЦПК України не навів жодних правових висновків щодо обґрунтованості цих вимог, ніяких висновків по суті спору не зробив;

від 05 червня 2013 року у справі №6-29813св12 суд касаційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, правомірно виходив з того, що накладення арешту на майно позивача та внесення відомостей про його обтяження до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна порушує права останньої на користування та розпорядженням своїм майном, оскільки вона не залучалася до участі у кримінальній справі як підозрювана, їй не пред'являлось обвинувачення у вчиненні будь-якого злочину та не заявлялись вимоги за цивільним позовом. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що в апеляційного суду були відсутні правові підстави для відмови в задоволені позову Велика Палата.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі №6-26цс13 суд виходив з того, що вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна. Саме до цього зводяться роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України у пункті 4 постанови «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 року №6 у редакції від 30 червня 1978 року №5.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII).

Відповідно до частини першої статті 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно (частина друга статті 174 КПК України).

Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації (частина третя статті 174 КПК України).

Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта статті 174 КПК України).

Тобто, порядок скасування арешту майна, що накладений в межах кримінального провадження, встановлюється статтею 174 КПК України, і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.

Правильними є висновки судів про те, що в КПК України, який набрав чинності у листопаді 2012 року, законодавцем чітко врегульовано порядок вирішення питання про зняття арешту з майна.

З огляду на зазначене, відносини, які виникають у зв'язку із застосуванням такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, регулюються кримінальним процесуальним законом незалежно від того, чи є особа, на майно якої накладено арешт, учасником кримінального провадження. Верховний Суд погоджується з висновком суду касаційної інстанції, що положення статей 15, 16, 316, 321, 391 ЦК України не піддягають застосуванню до відносин щодо скасування арешту на майно як заходу забезпечення кримінального провадження та відповідно такі вимоги не підлягають розгляду в поряду цивільного судочинства.

До такого ж правового висновку дійшла ОСОБА_6 у постанові від 24 квітня 2018 року у справі №14-119цс18.

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ правильно застосував норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, та дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, тому у задоволенні заяви ОСОБА_4 необхідно відмовити.

Керуючись пунктами 1, 2 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року, пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_4 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: А. С. Олійник

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик