Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.07.2018 року у справі №2-2096/09

Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 2-2096/09

провадження № 61-27261св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., УсикаГ.І.,

учасники справи:

стягувач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

боржники: Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкаський деревообробний комбінат», ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 травня 2017 року у складі судді Степаненка О. М. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 19 липня 2017 року у складі суддів: Фетісової Т. Л., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про відстрочку виконання рішення апеляційного суду Черкаської області від 20 квітня 2010 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський деревообробний комбінат» (далі - ТОВ «Черкаський деревообробний комбінат»), ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заява мотивована тим, що він як пенсіонер, який має низку хронічних захворювань позбавлений можливості сплатити за короткий період часу визначену державним виконавцем загальну суму виконавчого збору в розмірі 131 780,35 грн.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 травня 2017 року у задоволені заяви ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обставини, на які послався ОСОБА_5 у своїй заяві про відстрочка виконання судового рішення, не є тими обставинами, що відповідно до вимог статті 373 ЦПК України 2004 року ускладнюють або виключають виконання рішення суду. Заявником не надано доказів відсутності у нього рухомого чи нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості, а також не зазначено строк, на який він просить відстрочити виконання судового рішення, що позбавляє суд можливості з'ясувати чи не будуть порушені права стягувача у разі встановлення боржнику відстрочки виконання судового рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 травня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

21 вересня 2017 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати постановлені ухвали судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що боржник ОСОБА_5 та його дружина ОСОБА_6 є пенсіонерами, отримають незначну пенсію, перебувають на диспансерному обліку через низку хронічних захворювань, інших доходів не мають, розмір виконавчого збору, є таким, що подружжю сплатити його за короткий термін неможливо, проте вони при отриманні пенсійних виплат вносять до державного бюджету України 50 % своїх пенсій.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 травня 2018 року матеріали справи та касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статі 400 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційного скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Разом з тим, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 400 ЦПК України).

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Судами встановлено, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 січня 2009 року задоволено вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Черкаський деревообробний комбінат», ОСОБА_4, ОСОБА_5 та стягнуто солідарно з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 86 635, 61 Євро, що еквівалентно 866 555,36 грн.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 20 квітня 2010 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено та стягнуто солідарно з ТОВ «Черкаський деревообробний комбінат»,та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 86 635,61 Євро, що еквівалентно 866 555,36 грн. Стягнуто солідарно з ТОВ «Черкаський деревообробний комбінат» та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 86 635,61 Євро, що еквівалентно 866 555,36 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2012 року касаційну скаргу ТОВ «Черкаський деревообробний комбінат» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 20 квітня 2010 року скасовано й залишено в силі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 січня 2009 року.

Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частини перша та друга статті 14 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 373 ЦПК України 2004 року за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою сторони виконавчого провадження суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання. За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження, за заявою виконавця, поданою на підставі заяви сторони виконавчого провадження, або за заявою державного виконавця, поданою з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», суд, який видав виконавчий документ, розглядає питання про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

При вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 351 ЦПК України 2004 року і статті 121 ГПК України 2004 року їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Отже виконанню підлягає рішення суду, яке набрало законної сили, й відповідно відстрочити можливо виконання лише рішення, яке виконується у примусовому порядку після набрання ним чинності.

При розгляді заяви ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що заявником не надано доказів, які б підтверджували факт відсутності у нього іншого рухомого або нерухомого майна, на яке можливо звернути стягнення у рахунок погашення заборгованості. Також заявником не вказано на який строк він просить відстрочити йому виконання рішення суду, а тому суд позбавлений можливості з'ясувати чи не будуть порушені права стягувача у разі встановлення боржникові відстрочки.

Крім того, судами обґрунтовано враховано, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2012 року скасовано рішення Апеляційного суду Черкаської області від 20 квітня 2010 року, про відстрочку виконання якого просить боржник та яке в свою чергу не підлягає виконанню.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 19 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник С. О. Погрібний Г. І. Усик