Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.12.2018 року у справі №371/1032/17

Постанова

Іменем України

25 травня 2020 року

м. Київ

справа № 371/1032/17

провадження № 61-48021св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Миронівського районного нотаріального округу Головного територіального управління юстиції у Київській області Шепітко Валентина Василівна, Македонська сільська рада Миронівського району Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суд Київської області від 23 липня 2018 року у складі судді Капшук Л. О. та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Миронівського районного нотаріального округу Головного територіального управління юстиції у Київській області Шепітько В. В., Македонська сільська рада Миронівського району Київської області, про визнання заповіту недійсним.

Позовна заяв мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3 , який був власником житлового будинку по АДРЕСА_1 . За життя, його батько неодноразово наголошував на те, що житловий будинок після його смерті залишиться йому, як меншому сину та оскільки інші діти забезпечені житлом.

Не дивлячись на це, в липні 2017 року він дізнався, що батько залишив заповіт, яким все своє майно заповів своїй дочці, відповідачці у справі ОСОБА_2 .

Заповіт складений з порушенням та є таким, що не відповідає внутрішній волі спадкодавця і його волевиявлення не було вільним, так як до складання заповіту відповідач неодноразово вчиняла психологічний тиск на спадкодавця та примушувала останнього скласти заповіт на неї, приводила його до сільської ради декілька разів у стані сп`яніння.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним та скасувати заповіт, зареєстрований у реєстрі за № 5, посвідчений 22 січня 2016 року секретарем Македонської сільської ради Миронівського району Київської області, складений на користь

ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 23 липня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Залишаючи позовні вимоги ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Миронівського районного суду Київської області від 23 липня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, при цьому вказав, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що при посвідченні спірного заповіту не було порушено вимог ЦК України, Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами місцевого самоврядування.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

11 грудня 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Миронівського районного суду Київської області від 23 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували всі докази, які мають суттєве значення, не надали всім доказам оцінку в їх сукупності, зокрема не взяли до уваги покази свідків.

Доводи інших учасників справи

29 січня 2019 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язу подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миронівського районного суду Київської області

від 23 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року - без змін.

Відзив мотивовано тим, що позивачем не доведено, а судами не встановлено те, що ОСОБА_3 склав оспорюваний заповіт всупереч своєї волі чи не розуміючи значення своїх дій.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Миронівського районного суду Київської області.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку відмовлено.

08 січня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням від 16 квітня 2020 року № 1106/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-48021св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суд Київської області від 23 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1 , що у селі АДРЕСА_1 .

За життя, а саме 22 січня 2016 року, ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем Македонської сільської ради Миронівського району Київської області, яким заповів все належне йому майно ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 , як на підставу позовних вимог посилався на те, що складання спірного заповіту не відповідало внутрішній волі його батька і волевиявлення не було вільним, так як до складання заповіту відповідачка неодноразово вчиняла психологічний тиск на спадкодавця та примушувала останнього скласти заповіт на неї.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача.

Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України.

Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (частина перша стаття 231 ЦК України).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в їх сукупності та взаємозв`язку, врахував показання свідків, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Миронівського районного суд Київської області від 23 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миронівського районного суд Київської області від 23 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська