Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.10.2023 року у справі №204/263/22
Постанова КЦС ВП від 24.10.2023 року у справі №204/263/22
Постанова КЦС ВП від 24.10.2023 року у справі №204/263/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 204/263/22

провадження № 61-7517св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2022 року у складі судді Приваліхіної А. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Халаджи О. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») з позовом про визнання правовідносин припиненими та припинення обтяження.

Позов мотивований тим, що 02 квітня 2008 року між ним та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладений кредитний договір № МК/356.

02 квітня 2008 року укладений договір іпотеки № МК/365-1, відповідно до положень якого сторони погодили, що в забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав іпотекодержателю в іпотеку належне йому на праві власності домоволодіння АДРЕСА_1 . Також сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

На виконання договору іпотеки № МК/365-1 від 02 квітня 2008 року та приписів чинного законодавства була здійснена державна реєстрація обтяження предмету іпотеки.

01 грудня 2016 року відповідач, реалізуючи належне за законом та договором іпотеки право на звернення стягнення на предмет іпотеки, здійснив державну реєстрацію переходу речових прав на вищевказаний предмет іпотеки до іпотекодержателя, про що приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В. М. внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Після завершення позасудового врегулювання спору будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними.

Чинне законодавство визначає, що іпотека припиняється у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

З урахуванням відсутності документально оформлених та нотаріально посвідчених домовленостей сторін щодо виконання основного зобов`язання, яке було забезпечено шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлена законом недійсність наступних вимог має своїм наслідком недійсність вимог та припинення правовідношення, як за договором іпотеки № МК356-1 від 02 квітня 2008 року, так і недійсність вимог та припинення правовідношення за кредитним договором № МК356-1 від 02 квітня 2008 року.

Наведені вище фактичні обставини справи та зазначені норми чинного законодавства України свідчать про те, що з моменту державної реєстрації переходу до іпотекодержателя речових прав на предмет іпотеки вимоги відповідача щодо виконання основного зобов`язання є недійсними, а відтак, у відповідності та на підставі частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», правовідносини, що виникли на підставі укладеного сторонами договору іпотеки № МК356-1 від 02 квітня 2008 року є припиненими.

Істотне значенням має та обставина, що згідно з частиною третьою статті 17 Закону України «Про іпотеку» у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку, однак, державна реєстрація відомостей про припинення обтяження, встановленого на підставі договору іпотеки № МК356-1 від 02 квітня 2008 року здійсненна не була.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 17 травня 2021 року, рішення державного реєстратора Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верби В. М. № 3275227 від 01 грудня 2016 року про державну реєстрацію прав за ПАТ КБ «Приватбанк» на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1107473112101, по АДРЕСА_1 , скасовано.

13 жовтня 2021 року на виконання вищевказаного рішення суду здійснена державна реєстрація скасування права власності на об`єкт нерухомого майна за ПАТ КБ «Приватбанк» та зареєстровано право приватної власності на зазначений об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 .

На думку позивача, існуюча реєстрація обтяження на належний йому на праві приватної власності об`єкт нерухомого майна, унеможливлює реалізацію передбачених Конституцією України та чинним законодавством України належних йому, як власнику, встановлених законом його прав та інтересів.

Позивач просив:

визнати припиненими з 01 грудня 2016 року, з моменту державної реєстрації переходу до іпотекодержателя ПАТ «КБ «Приватбанк» речових прав на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний № 1107473112101 по АДРЕСА_1 правовідносин, підставою яких є договір іпотеки № МК356-1 від 02 квітня 2008 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Козіною А. В. та зареєстрований за № 1000;

застосувати наслідки припинення правовідносин та припинення вищевказаного обтяження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2022 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання правовідносин припиненими та припинення обтяження залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

при зверненні до суду із позовом позивач просив визнати припиненими з 01 грудня 2016 року, з моменту державної реєстрації переходу до іпотекодержателя ПАТ «КБ «Приватбанк» речових прав на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний № 1107473112101 по АДРЕСА_1 правовідносин, підставою яких є договір іпотеки № МК356-1 від 02 квітня 2008 року, що нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Козіною А. В. та зареєстрований за № 1000, що є неналежним способом захисту;

відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання припиненими з 01 грудня 2016 року, з моменту державної реєстрації переходу до іпотекодержателя ПАТ «КБ «Приватбанк» речових прав на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний № 1107473112101 по АДРЕСА_1 правовідносин сторін, підставою виникнення яких є договір іпотеки № МК/356-1 від 02 квітня 2008 року договору, з урахуванням того, що:

іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема на підставі його виконання чи шляхом набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки,

зобов`язання за кредитним договором № МК/356 від 02 квітня 2008 року, який в свою чергу був забезпечений договором іпотеки № МК/356-1 від 02 квітня 2008 року, не припинено його виконанням, про що свідчить наявна за позивачем заборгованість, яка підтверджена відповідним розрахунком заборгованості, який в свою чергу позивачем не спростований,

рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верби В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ПАТ «КБ «Приватбанк» права власності на предмет іпотеки скасовано, що свідчить про наявність невиконаних зобов`язань за основним договором;

оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання припиненими правовідносин сторін, підставою яких є договір іпотеки, а позовні вимоги про застосування наслідків припинення правовідносин та припинення обтяження є похідними від первісної вимоги, дані вимоги також задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та зазначив, що:

ОСОБА_1 не спростував наявність заборгованості за кредитом;

доводи апеляційної скарги щодо зміни предмету доказування є хибними, оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Основне зобов`язання належним чином позивачем не виконане, і ця обставина позивачем не спростована.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У травні 2023 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 подали касаційну скаргу, у якій просять скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року та рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2022 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

перехід речових прав на предмет іпотеки до іпотекодержателя має правовим наслідком припинення існування предмету договору іпотеки, а відтак і припинення іпотечних правовідносин. Суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували відсутність предмету договору іпотеки, речові права на який набув іпотекодержатель (відповідач) та, за відсутності правових підстав, зробили висновок про продовження існування іпотеки. Такий висновок суперечить приписам статті 576 Цивільного кодексу України та статті 5 Закону України «Про іпотеку»;

разом з тим, суди застосували положення законодавства, які не поширювались на спірні правовідносини (пункт 1 частини першої статті 593 ЦК України, абзац 1 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку») та не застосували положення законодавства, якими встановлено предмет застави та предмет іпотеки - статтю 576 ЦК України та статтю 5 Закону України «Про іпотеку», не застосували положення законодавства, якими встановлені правові наслідки переходу речових прав на предмет іпотеки до кредитора та припинення іпотеки в разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки - абзац 4 частини першої статті 17 Закону України «Про Іпотеку», пункт 4 частини першої статті 593 ЦК України;

суди вийшли за межі доказування у даній справі та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, змінили предмет доказування, обґрунтували ухвалені ними рішення наявністю заборгованості за кредитним договором між тими самими сторонами, яка не є предметом заявлених позовних вимог.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 204/263/22, витребувано справу з суду першої інстанції.

У червні 2023 року справа № 204/263/22 надійшла до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 травня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 02 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладений кредитний договір № МК/356 та договір іпотеки № МК/356-1.

Відповідно до договору іпотеки іпотепкодавцем ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором № МК/356 від 02 квітня 2008 року передано належне йому на праві приватної власності нерухоме майно: домоволодіння АДРЕСА_1 . За цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника, що випливають з кредитного договору № МК/356 від 02 квітня 2008 року з: повернення кредиту, наданого у вигляді не відновлювальної кредитної лінії, в сумі 40 000,00 дол. США, щомісячно згідно з графіком погашення кредиту, термін повного погашення - 02 квітня 2013 року; щомісячної сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % річних згідно з графіком погашення кредиту у відповідності до пункту 3.1 кредитного договору; сплати банку при наданні кредиту винагороди у розмірі 0,1 % від суми кредиту; сплати процентів за користування кредитом у разі несвоєчасного погашення кредиту у розмірі 40 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості по кредиту; сплати пені за кожний випадок порушення графіку погашення кредиту згідно з пунктом 4.1 кредитного договору.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 01 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вербою В. М. внесений запис № 17847280 про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «Приватбанк».

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року у справі № 204/7501/17, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 17 травня 2021 року, позовну заяву ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верби В. М., ПАТ КБ «Приватбанк», третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про скасування рішення та реєстраційної дії задоволено частково. Скасовано рішення №3275227 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно, а саме будинку АДРЕСА_1 , що зареєстроване державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вербою В. М. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис 1107473112101 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «Приватбанк» на нерухоме майно - будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №279461567 від 13 жовтня 2021 року скасовано право власності № 17847280 на будинок АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №291889299 від 22 грудня 2021 року, 13 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вербою В. М. внесений запис № 44557060 про право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, станом на 20 червня 2022 року позивач ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 174 541,36 дол. США, яка складається з: загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 18 365,07 дол. США; заборгованості за процентами - 59 664,04 дол. США; заборгованості по комісії - 333,40 дол. США та пені - 96 178,86 дол. США.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац 2 частина перша стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов`язання, а саме: зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, припинення зобов`язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином. Під припиненням зобов`язання розуміють припинення правового зв`язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов`язків, що становлять зміст зобов`язання.

Підстави припинення іпотеки визначено у статті 17 Закону України «Про іпотеку», яка містить виключний перелік підстав такого припинення, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2023 року у справі № 638/9417/21 (провадження № 61-3199св23) зазначено, що:

«у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено. Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).

Велика Палата Верховного Суду вважала, що, допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим самим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на переданий боржником предмет іпотеки, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.

Отже, з огляду на наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, у разі якщо виконання кредитного договору забезпечено іпотекою та кредитор реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, то після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними у зв`язку з припиненням зобов`язань за кредитним договором внаслідок його виконання.

Під завершенням процедури позасудового врегулювання, якщо звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем, потрібно розуміти державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем на предмет іпотеки, що є забезпеченням за основним зобов`язанням.

У справі, що переглядається, іпотекодержатель скористався таким правом позасудового врегулювання спору та за обставинами справи 05 жовтня 2018 року на підставі іпотечного застереження та відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» задовольнив вимогу за кредитним договором від 29 березня 2007 року № 07/09/05/07-N в порядку позасудового врегулювання шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - належну позивачці на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 30, 6 кв. м, житловою площею 17, 6 кв. м.

Втім, рішенням від 29 липня 2019 року у справі № 638/16569/18 Дзержинський районний суд м. Харкова визнав незаконним та скасував рішення державного реєстратора Харківської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради Харківської області Супруна В. В. від 05 жовтня 2018 року, індексний номер 43419912, про державну реєстрацію права власності ТОВ «Ей Ті Фінанс» на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3, що є предметом іпотеки за іпотечним договором від 29 березня 2017 року № 0709/05/11/07-N.

Суд витребував із чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 об`єкт нерухомого майна - квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Адамовою Л. А., та зареєстрованого за реєстровим номером 1001.

Постановою від 16 листопада 2022 року Полтавський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «Ей Ті Фінанс», а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 липня 2019 року - без змін.

Отже, суд у справі № 638/16569/18 визнав незаконним позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем та скасував рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за товариством, витребував квартиру з чужого незаконного володіння на користь її власника ОСОБА_1 .

За таких встановлених обставин немає підстав вважати, що процедура позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки завершена, та товариство за рахунок предмета іпотеки задовольнило свої вимоги за основним зобов`язанням.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 569/13956/17 (провадження № 61-39654св18) та від 17 лютого 2021 року у справі № 520/472/17 (провадження № 61-7371св19), від 27 квітня 2023 року у справі № 209/4577/21 (провадження № 61-11324св22).

З огляду на те, що суд у справі № 638/16569/18 визнав незаконною процедуру позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність іпотекодержателем та скасував рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за товариством, витребував квартиру з чужого незаконного володіння на користь її власника ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі правильно керувалися тим, що основне зобов`язання не є припиненим, тому немає підстав для припинення іпотеки та стягнення коштів.

З цих підстав доводи ОСОБА_1 про те, що зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки є припиненими, оскільки банк реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, є необґрунтованими».

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

у позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що з моменту державної реєстрації переходу до іпотекодержателя речових прав на предмет іпотеки вимоги відповідача щодо виконання основного зобов`язання є недійсними, а відтак, у відповідності та на підставі частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» правовідносини, що виникли на підставі укладеного сторонами договору іпотеки № МК356-1 від 02 квітня 2008 року є припиненими;

суди встановили, що 02 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладений кредитний договір № МК/356 та договір іпотеки № МК/356-1;

відповідно до договору іпотеки іпотепкодавцем ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором № МК/356 від 02 квітня 2008 року передано належне йому на праві приватної власності нерухоме майно: домоволодіння АДРЕСА_1 ;

відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 01 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вербою В. М. внесено запис № 17847280 про право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «Приватбанк»;

рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23 жовтня 2019 року у справі № 204/7501/17, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2020 року та постановою Верховного Суду від 17 травня 2021 року, скасовано рішення № 3275227 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень права власності на нерухоме майно, а саме будинку АДРЕСА_1 , що зареєстроване державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вербою В. М. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис 1107473112101 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «Приватбанк» на нерухоме майно - будинку АДРЕСА_1 ;

згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 279461567 від 13 жовтня 2021 року скасовано право власності № 17847280 на будинок АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «Приватбанк»;

відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 291889299 від 22 грудня 2021 року, 13 жовтня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вербою В. М. внесено запис № 44557060 про право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;

згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, станом на 20 червня 2022 року позивач ОСОБА_1 має заборгованість розмірі 174 541,36 дол. США, яка складається з: загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 18 365,07 дол. США; заборгованості за процентами - 59 664,04 дол. США; заборгованості по комісії - 333,40 дол. США та пені - 96 178,86 дол. США;

отже, за рішенням суду ПАТ КБ «ПриватБанк» втратило право власності на предмет іпотеки, а відтак немає підстав вважати, що процедура позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки завершена та банк за рахунок предмета іпотеки задовольнив свої вимоги за основним зобов`язанням.

З огляду на те, що право власності АТ «Альфа-Банк» на предмет іпотеки згодом було припинено шляхом скасування судом рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ «Приватбанк» на нерухоме майно - будинку АДРЕСА_1 , заборгованість за кредитним договором ОСОБА_1 не сплачена, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про відсутність підстав для визнання припиненими правовідносин сторін за договором іпотеки та припинення обтяження.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, та зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2023 року у справі № 638/9417/21 (провадження № 61-3199св23), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення- без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук