Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 534/552/20

провадження № 61-38св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - виконавчий комітет Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03 квітня 2020 року, укладений між відповідачами.

Позов мотивований тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , останній набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . Зазначене житлове приміщення є місцем проживання її та її неповнолітньої дочки ОСОБА_4 .

Вказаний договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним, оскільки був укладений з порушенням вимог частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» без отримання дозволу опіки та піклування на відчуження квартири. Внаслідок укладення вказаного правочину було порушено законні права та інтереси неповнолітньої дитини, яка на момент укладення договору хоча і була знята з реєстрації місця проживання за адресою відчужуваної квартири, але не втратила права користування нею.

Спірна квартира є єдиним житлом її доньки, після народження вона з квітня 2006 року по лютий 2019 року разом зі своїми батьками проживала у цій квартирі, була зареєстрована в ній, однак була знята з реєстрації внаслідок протиправних дій третіх осіб.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваним договором права неповнолітньої ОСОБА_4 не було порушено, оскільки на момент його укладення вона не була зареєстрована та фактично не проживала у спірній квартирі.

Чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх. ОСОБА_2 не є матір`ю або ж особою, яка її замінює, тому права неповнолітньої дитини внаслідок укладення договору не порушила.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2019 року в справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 19 червня 2019 року в справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18), від 06 листопада 2019 року в справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18), від 08 червня 2021 року в справі № 607/8145/18 (провадження № 61-6249св20), які застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також оскаржила судове рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Помилковими є висновки, викладені у постановах Верховного Суду, щодо необов'язковості попереднього погодження органами опіки та піклування відчуження нерухомого майна, право користування яким належить дитині, іншими особами, які не є батьками або особами, які замінюють останніх.

Правовими підставами позову є, зокрема, невідповідність оспорюваного договору купівлі-продажу таким загальним засадам цивільного законодавства, як справедливість та розумність, моральним засадам суспільства та актам цивільного законодавства.

Судові рішення судів попередніх інстанцій не містять мотивованої відповіді на зазначені доводи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Комсомольського міського суду Полтавської області.

06 лютого 2024 року справа № 534/552/20 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_3 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 03 квітня 2020 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_3 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У пункті 8 вказаного договору представник продавця засвідчив, що щодо квартири відсутні права користування недієздатних чи обмежено дієздатних осіб, а також малолітніх та неповнолітніх дітей, які обмежували б право на відчуження зазначеної квартири, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області від 02 квітня 2020 року №20-22/3443. У квартирі зареєстровано місце проживання ОСОБА_1

02 квітня 2020 року на підставі заяви ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її було знято з реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 та зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2 .

Законність зняття ОСОБА_4 з реєстрації за вказаною адресою була предметом судового розгляду та постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 до виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області, треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області, ОСОБА_5 про визнання рішень незаконними та зобов`язання вчинити дії ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 власноруч написала та підписала заяви про зняття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , та про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 . Тобто реєстраційні дії були вчинені на підставі волевиявлення ОСОБА_4 .

Оскільки захисту підлягає лише порушене право, а ОСОБА_4 та її законний представник не надали доказів того, що виконавчий комітет Горішньоплавнівської міської ради Полтавської області порушив її права чи законні інтереси шляхом виконання її ж заяви про вчинення реєстраційних дій, колегія суддів Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 належить на праві власності 1/3 частина квартири АДРЕСА_5 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Системний аналіз статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що попередній дозвіл органу опіки та піклування при відчуженні нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким, в разі використання його як житла, має дитина, надається лише в разі, коли власниками відчужуваного майна є батьки або особи, які їх замінюють, а також коли останні укладають угоди від імені неповнолітніх.

Чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того, чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 травня 2019 року у справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц (провадження № 61- 29148св18) та від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18), від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18.

Встановивши, що ОСОБА_4 було знято з реєстрації місця проживання у спірній квартирі до укладення договору купівлі-продажу (02 квітня 2020 року) на підставі її особистої заяви та в цей же день її місце проживання було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 , продавець спірного житла ОСОБА_2 не є матір`ю дитини чи особою, яка її замінює, тому будучи власником спірної квартири мала законне право розпоряджатися належним їй майном, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову.

Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави.

Проте, ОСОБА_1 у касаційній скарзі не наводить належних аргументів, які б переконливо доводили необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2019 року в справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 19 червня 2019 року в справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18), від 06 листопада 2019 року в справі № 346/432/16-ц (провадження № 61- 29148св18), від 08 червня 2021 року в справі № 607/8145/18 (провадження № 61-6249св20).

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року, якою залишено без змін рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 06 лютого 2023 року, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко