Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.07.2024 року у справі №754/15896/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

справа № 754/15896/20

провадження № 61-2410св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація,

третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Рабомізом Денисом Вячеславовичем, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року у складі судді Сенюти В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Мережко М. В., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА), про визнання рішення протиправним, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 17 червня 2020 року представники Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА у м. Києві під час рейду «Діти вулиці» відвідали її родину. Її разом із дитиною зустріли на вулиці, під час їх прогулянки біля місця проживання. Зазначала, що дозволила представникам Служби увійти до квартири АДРЕСА_1 та оглянути дитину. Після того, як у дитини була виявлена температура, швидка допомога за підтримки поліції та Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА, примусово забрали дитину до дитячої лікарні. Без погодження з нею дитину перевели до інфекційної лікарні з підозрою на Covid-19, який не підтвердився, та перевели до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1.

Звернувшись до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 їй було заборонено забирати дитину до дому та мати з нею зустрічі. 17 червня 2020 року були оформлені: акт проведення оцінки рівня безпеки дитини, висновок оцінки потреб сім`ї, складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 184 КУпАП щодо неналежного виконання батьківських обов`язків та виконуючий обов`язки голови Деснянської РДА у м. Києві Алєксєєнко І. М. прийнято розпорядження № 341 від 17 червня 2020 року «Про негайне відібрання дитини у матері».

Позивачка вважала, що зазначені дії Деснянської РДА були протиправними, а розпорядження № 341 - незаконним, оскільки не містить підстав для відібрання дитини, відсутні арґументи щодо обраного захисту інтересів дитини без збереження сім`ї, прийнято без її участі та не надано їй для належного ознайомлення, винесено без врахування усіх обставин справи та життєвої ситуації, в якій вона та дитина опинилися та, які є важливими для повноцінного та об`єктивного розгляду. Вказувала, що через розлучення із дитиною протягом 128 днів, вона зазнала моральної шкоди, яка повинна бути відшкодована відповідачем.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправними розпорядження Деснянської РДА у м. Києві № 341 від 17 червня 2020 року «Про негайне відібрання дитини у матері» та дії Деснянської РДА у м. Києві щодо відібрання дитини ОСОБА_2 ;

- відшкодувати з Деснянської РДА у м. Києві на її користь та користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 червня 2020 року № 341 «Про негайне відібрання дитини у матері» протиправним.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, щовсупереч пункту 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, розпорядження № 341 від 17 червня 2020 року не містить аргументації щодо неможливості передати дитину родичам та здійснене без належного з`ясування того, чи дійсно розлучення дитини з матір`ю необхідне для забезпечення її якнайкращих інтересів. При цьому пункт 2 розпорядження не містить відомостей щодо місця тимчасового влаштування малолітньої дитини, однак, дитина була влаштована до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1, який не є закладом охорони здоров`я.

Районний суд врахував, що позивачка не повідомлялася про прийняте розпорядження про відібрання дитини та дійшов висновку про визнання протиправним розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації «Про негайне відібрання дитини у матері» № 341 від 17 червня 2020 року, як такого, що винесене без повного з`ясування всіх обставин.

При цьому суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій Деснянської РДА у м. Києві щодо відібрання дитини ОСОБА_2 через відсутність їх конкретизації.

Ураховуючи те, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є Держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав, позивачем не було заявлено відповідного клопотання в порядку частини першої статті 51 ЦПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки надані ним докази не містять доказів понесення фактичних витрат на суму, яка вказану в акті від 24 листопада 2021 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2022 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Рабомізо Д. В. про стягнення додаткових судових витрат у вказаній цивільній справі відмовлено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року - без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2022 року задоволено частково.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким стягнуто з Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації та Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 10 000 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовної вимоги про визнання протиправним розпорядження Деснянської РДА у м. Києві «Про негайне відібрання дитини у матері» № 341 від 17 червня 2020 року як таке, що винесено без повного з`ясування всіх обставин.

Апеляційний суд вважав, що доводи представника відповідача в їхній сукупності зводяться лише до власного суб`єктивного погляду, який не може бути покладений в основу для прийняття рішення про відібрання дитини від матері.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про те, що, оскільки позивачем не було заявлено клопотання в порядку частини першої статті 51 ЦПК України про залучення до участі у справі Держави, як учасника цивільних відносин, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Щодо оскарження ОСОБА_1 ухвали суду першої інстанції від 04 серпня 2022 року, апеляційний суд дійшов висновку, що, оскількинеобхідні докази понесених судових витрат було подано позивачем у визначений процесуальним законом строк, а також те, що відповідачем було подано обґрунтоване клопотання про зменшення розміру судових витрат, яке було взято до уваги, тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні поданої заяви про відшкодування понесених витрат на правову допомогу.

Суд зазначив, що позивач намагається довести, що у неї, з урахуванням наданої відсоткової знижки, є можливість оплатити надані додаткові послуги адвоката у розмірі 122 238,25 грн, що викликає обґрунтований сумнів, тому з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, а також враховуючи фінансовий стан обох сторін, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Деснянської РДА у м. Києві понесених позивачем додаткових судових витрат у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції; рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У лютому 2024 року касаційна скарга Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У лютому 2024 року касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Рабомізом Д. В., на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Рабомізом Д. В., на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2024 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання незаконним розпорядження Деснянської РДА у м. Києві № 341 від 17 червня 2020 року суперечать та порушують права малолітньої дитини. Рішення про негайне відібрання дитини було прийнято у зв`язку із загрозою життю та здоров`я малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки позивачка, усвідомлюючи своє скрутне матеріальне становище, не прийняла мір щодо його покращення, не навела порядок у житлі, не звернулася до соціальних служб за допомогою.

Посилається на те, що у кошторисі Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА у м. Києві відсутні бюджетні асигнування на стягнення судових витрат.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 473/1555/19-ц (провадження № 61-22786св19) та від 26 січня 2022 року у справі № 461/10261/20 (провадження № 61-1923св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація має особливий статус, виконує функції держави та органу місцевого самоврядування. Під час прийняття розпорядження № 341 Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація виконувала повноваження саме органу місцевого самоврядування, а не органу виконавчої влади, тому на неї має бути покладено обов`язок відшкодування позивачці моральної шкоди. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що шкода повинна бути відшкодована саме державою, а не органом місцевого самоврядування, яким є Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація.

Посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання її представника про покладення на відповідача обов`язку доведення правомірності розпорядження № 341 та дій щодо відібрання малолітньої дитини. Метою заявленого клопотання було забезпечення встановлення всіх обставин справи, які знаходяться в розпорядженні відповідача та третьої особи та мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому необґрунтованим вважає висновок суду апеляційної інстанції, а саме: «у зазначеній ситуації, дійсно, матір`ю неналежно виконувались батьківські обов`язки щодо догляду, виховання та піклування дитини, і ситуація, що склалась потребувала нагляду та підтримки з боку держави». Цей висновок може мати преюдиційний характер у інших справах, відтак він підлягає зміні.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 11-164сап21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У квітні 2024 року Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якій зазначила, що не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх обмеженими виключно судовою практикою та не підтвердженими доводами про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права. Вважає, що суди дійшли правильних висновків про те, що належним відповідачем у справі щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди є Держава, відтак, правильно відмовили у задоволенні позову у цій частині.

У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рабомізо Д. В. подав відзив на касаційну скаргу Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, у якому зазначив, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскаржувані судові рішення не підлягають скасуванню з підстав, наведених Службою у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації.

Посилається на те, що ні третя особа, ні відповідач не надали належних пояснень причин відвідування позивачки в ситуації, коли на момент їх відвідування ні позивачка, ні її діти не стояли на обліку в Службі у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, як такі, що опинилися в складних життєвих обставинах. При цьому показаннями свідків встановлено, що позивачка ніколи не мала шкідливих звичок, завжди робила все найкраще для дітей, не била малолітню ОСОБА_3 , не залишала її без нагляду.

У травні 2024 року Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якій зазначила, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. При цьому суди дійшли правильних висновків, що належним відповідачем у справі щодо вказаної позовної вимоги є Держава, як учасник цивільних правовідносин.

Посилається на те, що позивач показала себе безвідповідальною матір`ю, яка не переймається забезпеченням нормальних умов життя і розвитку дитини, не виявляла батьківського піклування щодо доньки, що стало причиною прийняття рішення про відібрання дитини. У зв`язку із тим, що ніхто з родичів малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про тимчасове влаштування до своєї родини, малолітню було тимчасово влаштовано до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1.

Крім того, вважає, що заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 30 000 грн є неспівмірними із складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 жовтня 2014 року Службою у справах дітей Деснянської РДА в м. Києві було взято на облік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ухилення матері від виконання своїх обов`язків.

21 грудня 2016 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була знята з обліку Служби у справах дітей Деснянської РДА в м. Києва за зникненням підстав взяття на облік, про що свідчить обліково-статистична картка дитини № 0281737 (том 1, а. с. 55, 61).

Під час проведення рейду «Діти вулиці» 17 червня 2020 року була відвідана родина ОСОБА_1

17 червня 2020 року складено акт проведення оцінки рівня безпеки дитини та складено акт № 260/20 оцінки потреб сім`ї/особи (том 1, а. с. 109-113, 114-123).

17 червня 2020 року Деснянська РДА в м. Києві в особі першого заступника голови Деснянської РДА в м. Києві Алєксєєнко І. розпорядженням № 341 «Про негайне відібрання дитини у матері» відібрано у матері ОСОБА_1 малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку із загрозою життю і здоров`ю дитини. Службі у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА в м. Києві, з метою вирішення подальшої долі, забезпечити тимчасове влаштування малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 50).

17 червня 2020 року відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 184 КУпАП, за результатом розгляду якого постановою Деснянського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року у справі № 754/7928/20 провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова не була предметом апеляційного розгляду та набрала законної сили (том 1, а. с. 160, 163).

Відповідно до копії листа Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА в м. Києві від 19 червня 2020 року начальник Служби звернулася до Київської місцевої прокуратури № 3 із проханням звернутися до суду з позовом про відібрання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_1 без позбавлення батьківських прав (том 1, а. с. 52).

23 червня 2020 року ОСОБА_2 передана до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей № 1 Служби у справах дітей та сім`ї Київської міської державної адміністрації (том 1, а. с. 124, 198).

24 червня 2020 року до Деснянського районного суду м. Києва Органом опіки та піклування Деснянської РДА у м. Києві, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 подана позовна заява про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 (том 1, а. с. 53-54).

15 липня 2020 року Деснянська РДА в м. Києві, на яку покладено повноваження органу опіки та піклування, подала висновок про доцільність позбавлення батьківських прав матір ОСОБА_1 стосовно малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 98-100).

12 листопада 2020 року на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва позовна заява Органу опіки та піклування Деснянської РДА м. Києві, яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , залишена без розгляду у зв`язку із поданням представником позивача відповідної заяви (справа № 754/7594/20) (том 1, а. с. 162).

23 жовтня 2020 року Деснянська РДА в м. Києві, на яку покладено повноваження органу опіки та піклування, вважала за доцільне повернути малолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до біологічної родини - матері ОСОБА_1 (том 1, а. с. 101-102).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації підлягає частковому задоволенню.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Рабомізом Д. В., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій відповідають не повністю.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 заявила три позовні вимоги:

- визнати незаконним розпорядження Деснянської РДА у м. Києві № 341 від 17 червня 2020 року «Про негайне відібрання дитини у матері»;

- визнати протиправними дії Деснянської РДА у м. Києві щодо відібрання дитини ОСОБА_2 ;

- відшкодувати з Деснянської РДА у м. Києві на її користь та користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

При цьому вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від обґрунтованості/необґрунтованості перших двох вимог.

З огляду на зміст рішення суду першої інстанції районний суд відмовив у вимозі про визнання протиправними дій Деснянської РДА у м. Києві, оскільки вони неконкретизовані

Апеляційний суд, переглядаючи рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та Деснянської РДА у м. Києві, на зазначене уваги не звернув.

Така підстава для відмови у задоволенні вищезазначеної позовної вимоги унеможливлює Верховному Суду визначитися щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, тобто, за яку з перших двох основних вимог вона має бути відшкодована чи за дві одночасно.

Це має значення, оскільки ОСОБА_1 обґрунтовувала завдання їй моральної шкоди не лише незаконністю розпорядження, а й вчиненням відповідачем ряду протиправних, на її думку, дій по відібранню дитини, які вона вважала неправомірними.

Крім того, відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній заяві повинні міститися: зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Якщо позовна заява за якоюсь із позовних вимог є неконкретизованою, як зазначив районний суд, то це могло бути підставою для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог статті 175 ЦПК України із настанням відповідних правових наслідків (повернення).

Відмовити у задоволенні певної позовної вимоги можливо, зокрема, при недоведеності позовних вимог, недоведеності, що права позивача порушені, тощо.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У справі «М. С. проти України» у рішенні від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) та у рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09, § 100), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (§ 76).

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Отже, положення про право батьків і дітей бути поряд один з одним не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, при розгляді справи суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини.

Визнаючи незаконним розпорядження Деснянської РДА у м. Києві суди виходили, зокрема, із того, що позивачка не була повідомлена про прийняття розпорядження, що розпорядження не містить аргументації щодо неможливості передання дитини родичам тощо.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, не здійснили мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи.

Так, у відзиві на позовну заяву та у своїй апеляційній скарзі Деснянська РДА у м. Києвіпосилалася на те, що спірне розпорядження прийнято у чіткій відповідності з вимогами статей 150 170 СК України, статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» та постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування пов`язаної із захистом прав дитини» (далі - Порядок № 866).

При цьому було проведено оцінку рівня безпеки малолітньої дитини, при наявності доказів, що мати свідомо допускала такий стан речей і не мала бажання його виправляти, що, у першу чергу, при прийнятті розпорядження приділялася увага найкращим інтересам дитини.

Також Деснянська РДА у м. Києві посилалася на те, що, крім пояснювальної записки, яку суди вважали неналежно обґрунтованою, для прийняття розпорядження також направлялася службова записка, у якій викладені відповідні мотиви. Суди цьому оцінки не надали.

Наведеним аргументам суди не надали жодної відповіді, а обмежилися виключно доводами позивача.

Крім того, зазначаючи як порушення при прийнятті розпорядження те, що відповідач не обґрунтував неможливість передачі дитини родичам позивачки, суд не вказав, чи були такі родичі, незважаючи на доводи Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської РДА, що ніхто із родичів малолітньої дитини до них не звертався.

Верховний Суд звертає увагу на те, що залишаючи рішення районного суду про визнання протиправним розпорядження без змін, апеляційний суд зазначив, що дійсно «матір`ю неналежно виконувалися батьківські обов`язки щодо догляду, виховання та піклування дитини і ситуація, що склалася потребувала нагляду та підтримки з боку держави».

Зазначене суперечить висновку суду про протиправність оскаржуваного розпорядження, а мотив, що обраний відповідачем спосіб допомоги сім`ї є помилковим, суперечить статті 170 СК України, яка дає право органу опіки і піклування постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків при безпосередній загрозі для її життя та здоров`я.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди

Пред`являючи позов, а пізніше уточнюючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, позивачка посилалася на статтю 23, частину першу статті 1167 ЦК України і просила відшкодувати моральну шкоду виключно з Деснянської РДА у м. Києві як юридичної особи, про це зазначається і у касаційній скарзі ОСОБА_1

Суди застосовуючи по суті принцип «суд знає право», виходили з того, що позивачка просить стягнути шкоду з держави, обґрунтовуючи це положеннями статтей 1173 1174 ЦК України, але клопотання про залучення держави як учасника цивільних відносин позивачкою не заявлено. Пославшись на певні правові висновки Верховного Суду, суди вказали, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади.

Верховний Суд із цим не погоджується.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Принцип «суд знає право» не є безмежним. Суд дійсно має право застосувати іншу норму права, ніж про це зазначає позивач, але виключно виходячи із підстави позову, тобто обґрунтування позовної вимоги. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2022 року у справі № 685/1008/20 (провадження № 61-7861св22) з посиланням на рішення ЄСПЛ у справі «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (заява № 25531/12).

ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог про відшкодування моральної шкоди посилалася на неправомірні дії Деснянської РДА у м. Києві, як юридичної особи, і таку підставу позову вона обґрунтовувала, посилаючись на статті 23 1167 ЦК України, а тому підстав застосовувати інші норми права у суду не було.

Крім того, вимога про необхідність залучення до участі у справі держави, невиконання чого є підставою для відмови у позові, є помилковою, так як суперечить як нормам ЦК України, так і пунктам 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), пунктам 63-64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), пунктам 87-91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 (провадження № 14-167цс20).

Тобто вказана вимога про відшкодування моральної шкоди по суті залишилася не вирішеною.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та є передчасними.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин судові рішення попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до передчасних висновків судів попередніх інстанцій, що в силу положень статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому, оскільки порушення норм процесуального права допущені обома судами, справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тлумачення наведеної норми процесуального права свідчить про те, що судовий збір за наведених умов стягується лише при ухваленні рішення по суті спору. В усіх інших випадках, зокрема, при вирішенні процесуального питання як у цій справі, судові витрати розподіляються за правилами статті 141 ЦПК України при вирішенні спору по суті.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах першої та апеляційної інстанцій, а також у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Рабомізом Денисом Вячеславовичем, задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 19 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець