Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.03.2021 року у справі №315/1279/19

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 315/1279/19

провадження № 61-3821св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Гуляйпільська районна державна адміністрація Запорізької області як орган опіки та піклування,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 24 липня 2020 року у складі судді Ярош С. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року Гуляйпільська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування в інтересах дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що відповідачі є батьками трьох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, які згідно з рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 23 червня 2018 року у справі № 315/244/18 були відібрані у відповідачів без позбавлення батьківських прав.

26 жовтня 2018 року розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області № 442 діти були влаштовані до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_9.

Відповідачі на початку 2019 року в телефонному режимі цікавилися дітьми, однак жодного разу їх не відвідали. Відповідачі характеризуються за місцем проживання негативно, умови для повернення дітей у сім'ю ними не створені, після вилучення дітей відповідачі не зверталися з питанням щодо їх повернення. Отже, відповідачі самоусунулись від виховання дітей та їх належного матеріального забезпечення і створення їм належних житлових умов.

З урахуванням зазначеного, Гуляйпільська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування просила позбавити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 24 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року, позов Гуляйпільської районної державної адміністрації Запорізької області як органу опіки та піклування задоволено.

Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав щодо дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установивши, що з часу ухвалення рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 23 червня 2018 року про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав до 24 липня 2020 року, тобто дати ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі, відповідачі не змінили ставлення до своїх батьківських обов'язків, ухиляються від виконання батьківських обов'язків з виховання дітей, дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки таке буде відповідати інтересам дітей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, безпідставно застосував до нього крайній захід впливу - позбавлення батьківських прав.

Суди не врахували, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків, а позивач не довів, що він свідомо ухилявся від батьківських обов'язків.

Вказував на те, що він любить своїх дітей, так само як їх любить їхня мати ОСОБА_1, вони хочуть, щоб діти проживали з ними, та бажають займатись вихованням дітей.

Помилковими є висновки суду про те, що відповідачі з дітьми не спілкуються, їх вихованням і розвитком не займаються, оскільки вони не мають можливості спілкуватись з дітьми через категоричну заборону батьків дитячого будинку сімейного типу.

Суди не врахували, що за час, коли діти були тимчасово відібрані з родини, вони провели ремонт будинку, закупили певні меблі, тобто здійснили дії для покращення умов проживання і створення найбільш сприятливих умов для виховання дітей.

Крім того, у судових рішеннях суди посилались на акт обстеження умов проживання від 30 червня 2020 року, який відсутній у матеріалах справи.

При цьому, після прийняття апеляційний судом постанови у цій справі, Воздвиженська сільська рада на адвокатський запит надала акт обстеження умов проживання від 19 січня 2021 року, який підтверджує факт належних умов для повернення дітей у сім'ю.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20).

Інші сторони не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2021 року продовжено строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батькамидітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

З 09 вересня 2014 року родина ОСОБА_1 перебувала на обліку у Гуляйпільському районному центрі соціальних служб для сімей, дітей та молоді як сім'я, що опинилась у складних життєвих умовах.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 23 червня 2018 року у справі № 315/244/18 відібрано ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, у батьків: ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Передано дітей Гуляйпільській районній державній адміністрації Запорізької області як органу опіки та піклування. Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь закладу, де будуть перебувати діти, аліменти на утримання дітей.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що 20 лютого 2018 року до голови Воздвижівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області Тютюнника В. В. звернувся сімейний лікар ОСОБА_7 з клопотанням, в якому вказував, що діти сім'ї ОСОБА_2 не одержують належної уваги від матері, внаслідок чого існує загроза їх здоров'ю, та просив прийняти рішення про направлення малолітньої ОСОБА_5 на лікування, а інших дітей - до Пологівського інтернату. Клопотання було пов'язано з попереднім обстеженням матеріально-побутових умов сім'ї 20 лютого 2018 року, за телефонним повідомленням сусідів, у присутності ОСОБА_1, під час якого встановлено, що матір мешкає з дітьми по АДРЕСА_1, гігієнічний стан приміщення не придатний для проживання, сім'я неповна, батько з сім'єю не проживає, на момент перевірки матір знаходиться в стані алкогольного сп'яніння, діти неохайні, брудні, в будинку холодно, посуд немитий, дитячі речі розкидані, ОСОБА_5 потребує лікування. За обстеженням ОСОБА_5 встановлено температуру тіла 38,5 градусів Цельсія, виявлено бронхіт, кашель, нежить, педикульоз, недостатню вагу тіла, одягнена була у забруднену завелику куртку. Дівчинку викупано та їй надано медичну допомогу. Наступного дня до неї прийшла матір і нагодувала дівчинку їжею, яка викликала отруєння, у зв'язку з цим дитині також надано медичну допомогу.

Враховуючи зазначені обставини, 20 лютого 2018 року розпорядженням Воздвижівської сільської ради № 21 вирішено негайно відібрати всіх трьох дітей у батьків без позбавлення батьківських прав та влаштувати ОСОБА_5 до КУ "Гуляйпільска ЦРЛ" на обстеження і лікування на повному державному забезпеченні, а ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - до КУ "Пологівський обласний центр соціально-психологічної реабілітації" Запорізької обласної ради. 20 лютого 2018 року діти були відібрані у ОСОБА_1 та поміщені в установи згідно із вказаним розпорядженням.

Також вказаним судовим рішенням встановлено, що постановою судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 21 липня 2017 року ОСОБА_1 притягувалась до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 184 КУпАП у вигляді штрафу за те, що під час перевірки, 20 червня 2017 року, встановлено, що за місцем свого проживання не створила належних санітарних умов для повноцінного розвитку та утримання своїх дітей.

Постановою судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 29 березня 2018 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 184 КУпАП у вигляді штрафу за те, що за місцем свого проживання не створила належних санітарно-гігієнічних умов для проживання своїх дітей.

Розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області від 26 жовтня 2018 року № 442 "Про поповнення функціонуючого будинку сімейного типу ОСОБА_9" діти з 29 жовтня 2018 року були влаштовані до дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_9 та ОСОБА_6.

Згідно з повідомленням голови Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області станом на 07 травня 2019 року відповідачі в телефонному режимі спілкувалися з дітьми.

Відповідно до характеристики ОСОБА_2, виданої головою Воздвижівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області 13 травня 2019 року, ОСОБА_2 не працює, живе за рахунок тимчасових заробітків, не створює нормальних умов для проживання своєї сім'ї, роботою не цікавиться, з родиною деякий час (близько чотирьох місяців) не проживав, схильний до вживання спиртних напоїв. Авторитетом серед жителів сільської ради не користується. Для повернення дітей в сім'ю належних умов не створено.

Згідно з характеристикою ОСОБА_1, виданою головою Воздвижівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області 13 травня 2019 року, ОСОБА_1 не працювала, не працює, трудової книжки не має, роботою не цікавиться. Схильна до вживання спиртних напоїв. Авторитетом серед жителів сільської ради не користується. Для повернення дітей в сім'ю належних умов не створено.

Відповідно до листа Гуляйпільського районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 05 вересня 2019 року № 364,22 лютого 2018 року ОСОБА_1 було запропоновано визначити шляхи вирішення основних проблем (лікування від алкогольної залежності у випадку необхідності, приведення до задовільного стану помешкання, повернення дітей до постійного місяця проживання). Але після такої пропозиції ОСОБА_1 більше до Гуляйпільського РЦСССДМ не зверталась, станом здоров'я своїх дітей не цікавилась та питання щодо повернення дітей не порушувала.

Згідно з висновком Гуляйпільської районної державної адміністрації як органу опіки та піклування від 17 жовтня 2019 року, Гуляйпільська районна державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідно до довідок Гуляйпільської районної філії Запорізького обласного центру зайнятості від 04 грудня 2019 року № 200,202 відповідачі як безробітні не зареєстровані у центрі зайнятості.

Відповідачі не перебувають на обліку у лікаря нарколога.

Відповідно до характеристики ОСОБА_1, виданої головою Воздвижівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області 23 січня 2020 року, ОСОБА_1 навчалась у місцевій школі, станом на 23 січня 2020 року на території сільської ради не працює. ОСОБА_1 мала чотирьох дітей, але вихованням та піклуванням своїх неповнолітніх дітей не займалась, не створювала нормальних умов для проживання своєї сім'ї, що призвело до вилучення дітей з родини. За останній період проживання не надходило від сусідів скарг на її поведінку та стан проживання. За час проживання на території села зарекомендувала себе негативно, були випадки вживання алкоголю.

Згідно з характеристикою ОСОБА_2, виданою головою Воздвижівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області 23 січня 2020 року, ОСОБА_2 на території сільської ради не працює, мав чотирьох дітей, але вихованням та піклуванням своїх неповнолітніх дітей не займався, не створював нормальних умов для проживання своєї сім'ї, що призвело до вилучення дітей з родини. За час проживання зарекомендував себе посередньо, неврівноважений, неввічливий, участі у житті села не бере, авторитетом серед жителів сільської ради не користується.

За період проживання від сусідів не надходило скарг на його поведінку та стан проживання. Станом 23 січня 2020 року спиртними напоями не зловживає.

Відповідно до довідок Гуляйпільської районної філії Запорізького обласного центру зайнятості від 05 березня 2020 року № 39-08/01-46 станом на 05 березня 2020 року відповідачі як безробітні не зареєстровані у центрі зайнятості.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 30 червня 2020 року, який досліджувався судом першої інстанції, на час обстеженням умов проживання сім'ї відповідачів встановлено, що останні проживають у будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_10, що підтверджується довідками та копією свідоцтва про право на спадщину за законом. У будинку проведено ремонт, але в наявності недостатня кількість ліжок для дітей. Під час обстеження ОСОБА_1 перебувала з ознаками алкогольного сп'яніння, що підтверджується показаннями свідків, які входили до складу комісії - ОСОБА_11, ОСОБА_12.

На момент розгляду цієї справи у суді відповідачі не зверталися з питанням щодо повернення дітей у родину.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у частині 1 статті 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини до розпусної поведінки).

Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Якщо протягом року після прийняття судом рішення про відібрання дитини у батьків не усунені причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, служба у справах дітей за місцем походження дитини, позбавленої батьківського піклування, зобов'язана вжити заходів до позбавлення батьків батьківських прав.

Установивши, що після ухвалення судом рішення про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав відповідачі не змінили ставлення до своїх батьківських обов'язків, не усунули причин, які були підставами для відібрання дітей, ухиляються від виконання батьківських обов'язків з виховання дітей, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки таке буде відповідати інтересам дітей.

Посилання ОСОБА_2 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справі, на яку посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Доводи ОСОБА_2 про те, що позивач не довів, що він свідомо ухилявся від виконання батьківських обов'язків, є безпідставними, оскільки, як правильно зазначив апеляційний суд, умисність ухилення ОСОБА_2 від батьківських обов'язків полягає у тому, що він самоусунувся від піклування про своїх дітей, залишивши сім'ю у жовтні 2017 року та повернувшись лише після відібрання дітей, та, будучи обізнаним з рішення суду про відібрання дітей та достовірно знаючи про причини, які стали підставою для відібрання дітей, ніяких висновків для себе як голова сім'ї не зробив та належних умов для дітей не створив.

Також не є підставою для скасування законних судових рішень посилання у касаційній скарзі на відсутність у матеріалах справи акта обстеження умов проживання від 30 червня 2020 року, оскільки, як встановлено апеляційним судом, вказаний акт був оглянутий судом першої інстанції та йому надана належна правова оцінка. Крім того, обставини обстеження сім'ї 30 червня 2020 року, а саме те, що відповідачі не створили належних умов для повернення дітей у сім'ю, підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які допитані у суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що у будинку для дітей створені всі умови для проживання, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 19 січня 2021 року, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки зводяться до встановлення обставин справи. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Крім того, зазначений акт складений після ухвалення рішення судом першої інстанції та не був предметом розгляду ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції.

Також не є підставою для скасування законних судових рішень посилання у касаційній скарзі на те, що суди безпідставно застосували до нього крайній захід впливу - позбавлення батьківських прав, оскільки, як встановлено судами, відповідач протягом року після прийняття судом рішення про відібрання дітей не усунув причини, які були підставами для відібрання дітей, не переглянув своє ставлення до виконання ним батьківських обов'язків, не створив дітям належних умов проживання, розвитку і виховання, що є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що після усунення обставин, які були підставою для позбавлення батьківських прав, ОСОБА_2 не позбавлений можливості звернутися у встановленому законом порядку з вимогами про поновлення батьківських прав.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari
v. Finland), § 2).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 24 липня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р.

А. Лідовець