Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 227/2697/23

провадження № 61-209св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське»,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трун Ольга Валентинівна, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року у складі колегії суддів Бондар Я. М., Зубакової В. П., Остапенко В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (далі - ТОВ «Краснолиманське») про стягнення компенсації втрати частини заробітку у розмірі 22 595,45 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2022 року у справі № 204/4141/22 стягнено з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у загальному розмірі 51 420,77 грн.

Вказана заборгованість у виконавчому провадженні стягнена лише 19 січня 2023 року.

Посилаючись на положення статей 1-4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь із відповідача компенсацію втрати частини заробітку у розмірі 22 595,45 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалу мотивовано тим, що позивач разом із позовною заявою надав клопотання про витребування у відповідача відомостей про розмір щомісячної заборгованості, однак у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту отримання представником ТОВ «Краснолиманське» адвокатського запиту щодо надання таких відомостей. Таким чином, позивачу необхідно надати довідку про розмір щомісячної заборгованості із заробітної плати ОСОБА_1 .

Оскільки позовну заяву подано після закінчення тримісячного строку звернення до суду, позивачу необхідно подати до суду клопотання про поновлення строку із зазначенням поважних причин такого пропуску.

Крім того, за позовними вимогами про стягнення компенсації втрати частини заробітку особа не звільнена від сплати судового збору, у зв`язку з чим позивачу необхідно надати до суду квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернено заявнику.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви суд першої інстанції зазначав, що позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху як така, що не відповідає вимогам статей 175 177 ЦПК України. Позивачу був наданий строк для усунення недоліків - десять днів з моменту отримання ухвали про залишення без руху. Копія ухвали була отримана представником позивача

11 жовтня 2023 року, проте у визначений судом строк позивач недоліки позовної заяви не усунув.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2023 року витребувано з Добропільського міськрайонного суду Донецької області матеріали справи. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 жовтня 2023 року залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 жовтня 2023 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а саме сплати судового збору та зазначення про наявність/відсутність електронного кабінету в особи, що подала апеляційну скаргу.

У грудні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трун О. В., подав заяву про усунення недоліків, у якій посилався на те, що оскільки компенсація втрати частини заробітної плати входить до складу фонду заробітної плати, а тому позивач на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у всіх судових інстанціях.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трун О. В., визнано неподаною та повернено заявнику.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що заявник не усунув недоліки апеляційної скарги, про які зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції

від 24 листопада 2023 року, зокрема не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 жовтня 2023 року в розмірі 536,80 грн з урахуванням того, що ОСОБА_1 не звільнений від сплати судового збору в цій справі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У січні 2024 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трун О. В., на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права та зазначає, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 викладено висновок про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникові частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян.

Зазначене свідчить про те, що компенсація втрати частини заробітної плати входить до складу фонду заробітної плати, що свідчить про пільги для позивача щодо сплати судового збору, встановлені статтею 5 Закону України «Про судовий збір».

Протилежний висновок щодо обов`язку позивача у цій категорії справ сплатити судовий збір, зроблений апеляційним судом, суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 25 квітня 2018 року у справі

№ 127/14910/17-ц, від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21,

від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23.

Крім того, суд апеляційної інстанції здійснив помилкове тлумачення висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 червня 2022 року у справі

№ 280/4372/18, яка не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки предметом правового дослідження у згаданій справі було питання необхідності сплати судового збору при поданні апеляційної, касаційної скарг на рішення суду за результатами розгляду заяв, за подання яких судовий збір не справляється на підставі частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Трун О. В., до Верховного Суду не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Добропільського міськрайонного суду Донецької області.

У лютому 2024 року справа № 227/2697/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року призначено справу до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий

і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним

і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенція закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom»), заява № 4451/70, § 36).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду («VOLOVIK v. UKRAINE», № 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Предметом спору у справі, що переглядається, є стягнення компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості із заробітної плати, стягненої рішенням Красногвардійського районного суду

м. Дніпропетровська від 26 вересня 2022 року у справі № 204/4141/22.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а саме сплати судового збору та зазначення про наявність/відсутність електронного кабінету в особи, що подала апеляційну скаргу.

На виконання зазначеної ухвали ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трун О. В., подав до суду заяву, в якій, крім іншого, зазначив про те, щооскільки компенсація втрати частини заробітної плати входить до складу фонду заробітної плати, а тому позивач на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору у всіх судових інстанціях.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наведені позивачем аргументи та визнав неподаною і повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трун О. В., зазначивши, що заявник не звільнений від сплати судового збору під час звернення з апеляційною скаргою на ухвалу суду.

Колегія суддів із вказаним висновком апеляційного суду не погоджується з огляду на таке.

Згідно зі статтею 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої та частиною п`ятою статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.

Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці». Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 зроблено висновок про те, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013).

Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

У зв`язку з цим спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу, пов`язану з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати, а позивачі у вказаній категорії справ звільнені від сплати судового збору на підставі вимог закону - пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду

у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року

у справі № 181/1681/23, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 березня 2024 року у справі № 560/11906/23,

від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23-а, від 27 лютого 2024 року

у справі № 560/11405/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 560/11898/23,

(на які, зокрема, міститься посилання в касаційній скарзі).

Порушені права можуть захищатися як у суді першої інстанції (при пред`явлені позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної чи касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним судовим процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення справ з метою захисту порушеного права. Тобто, якщо позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви в силу вимог закону (пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»), відповідно, він звільняється від сплати судового збору також і на наступних стадіях цивільного процесу, зокрема при поданні апеляційної та касаційної скарги на судові рішення у такій справі, у тому числі і на ухвали суду.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 червня 2018 року

у справі № 914/1748/17, постановах Верховного Суду від 08 лютого 2023 року

у справі № 308/10566/22, від 23 листопада 2022 року у справі № 202/4883/22.

Суд апеляційної інстанції не врахував правовий статус позивача та зміст спірних правовідносин, зокрема, що вони стосуються компенсації працівнику втрати частини заробітної плати, у зв`язку з чим вимога про сплату судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» на позивача у спірних правовідносинах не поширюється, у результаті чого помилково залишив апеляційну скаргу без руху з підстав несплати судового збору та в подальшому повернув апеляційну скаргу апелянту.

При цьому апеляційний суд безпідставно послався в оскаржуваному судовому рішенні на постанову Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі

№ 280/4372/18, оскільки предметом правового дослідження у згаданій справі було питання необхідності сплати судового збору при поданні апеляційної, касаційної скарг на рішення суду за результатами розгляду заяви про заміну способу виконання судового рішення. Обставин, що передбачені законодавством України для звільнення від сплати судового збору під час подання апеляційної скарги у справі № 280/4372/18, не встановлено, водночас

у справі, що переглядається, з урахуванням предмета спору та характеру спірних правовідносин, позивач звільнений від сплати судового збору. Указане свідчить про помилкове застосування апеляційним судом положень пункту 9 частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви в силу вимог пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», також він звільняється від сплати судового збору і на наступних стадіях цивільного процесу.

Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом із тим там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх цивільних прав та обов`язків (рішення у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; рішення у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).

Судові процедури повинні бути справедливими, а особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.

Отже, під час касаційного розгляду справи доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, знайшли своє підтвердження.

З огляду на те, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції позбавляє права на апеляційне оскарження судового рішення і, як наслідок, незаконно перешкоджає подальшому руху судової справи, така ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Трун Ольга Валентинівна, задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк