Історія справи

Постанова

Іменем України

24 квітня 2019 року

місто Київ

справа № 466/3056/14

провадження № 61-8879св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця»,

відповідачі: Брюховицька селищна рада Львівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , відділ Держземагентства у м. Львові, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра», ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05 лютого 2016 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Бермеса І. В., Мусіної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У травні 2014 року Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця») звернулось до суду з позовом до Брюховицької селищної ради Львівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування пунктів 2.2, 2.3 рішення Брюховицької селищної рали від 30 жовтня 2003 року «Про затвердження проекту відведення земельних ділянок та надання їх громадянам в приватну власність для дачного будівництва», визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що згідно з договорами купівлі-продажу від 26 липня 2007 року ОСОБА_1 купив у ОСОБА_4 земельні ділянки, загальною площею 0, 1000 га та 0, 1006 га, після чого отримав державні акти на право власності на ці земельні ділянки. Земельні ділянки належали ОСОБА_6 на підставі державних актів від 28 грудня 2006 року та від 24 квітня 2007 року та були сформовані із придбаних нею земельних ділянок площею 0, 0830 га, придбаної у ОСОБА_2 , площею 0, 0830 га, придбаної у ОСОБА_3 , та площею 0, 0346 га, придбаної у ОСОБА_7 Також зазначає, що видачі ОСОБА_4 державного акта від 28 грудня 2006 року передувало прийняття Брюховицькою селищною радою рішення від 08 грудня 2006 року, яким змінено цільове призначення земельної ділянки. Підставою видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 0, 0830 га, від 28 листопада 2003 року ОСОБА_8 , та державного акта на право власності на земельну ділянку, площею 0, 0830 га, від 28 листопада 2003 року ОСОБА_3 були пункти 2.2 та 2.3 оскаржуваного рішення Брюховицької селищної ради від 30 жовтня 2003 року. Зазначене рішення суперечить чинному законодавству та порушує права ДТГО «Львівська залізниця» на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, оскільки земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці.

ДТГО «Львівська залізниця» як суміжний землекористувач не погоджувала як проект відведення земельної ділянки, так і акт встановлення та узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі, не надавала погодження на вилучення земельних ділянок. Таким чином, Брюховицька селищна рада ухвалила незаконне рішення, яким передала у власність відповідачу частину земель залізниці, та на підставі зазначеного рішення видано державні акти на право власності на земельну ділянку.

Стислий виклад змісту рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано пункт 2.2 рішення Брюховицької селищної ради від 30 жовтня 2003 року про передачу земельної ділянки, площею 0, 083 га, в районі АДРЕСА_1 для дачного будівництва у власність ОСОБА_2 Визнано незаконним та скасовано пункт 2.3 рішення Брюховицької селищної ради від 30 жовтня 2003 року про передачу земельної ділянки, площею 0, 083 га, в районі АДРЕСА_1 для дачного будівництва у власність ОСОБА_3 Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 20 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 У задоволенні вимог ДТГО «Львівська залізниця» про витребування від ОСОБА_1 частин належних йому на праві власності земельних ділянок, площею 0, 0278 га та 0, 0141 га відповідно, що перетинаються із смугою відведення залізниці, відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2015 року в частині позову ДТГО «Львівська залізниця» до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , відділ Держземагентства у м. Львові, ПАТ КБ «Надра», ОСОБА_5 , про витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині вимог рішення апеляційного суду залишено без змін.

Стислий виклад позиції ОСОБА_1 за заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами

28 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Апеляційного суду Львівської області із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2015 року у зв'язку з нововиявленими обставинами в частині задоволених позовних вимог ДТГО «Львівська залізниця» до Брюховицької селищної ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , відділ Держземагентства у м. Львові, ПАТ КБ «Надра», ОСОБА_5 , про визнання незаконними та скасування пунктів 2.2, 2.3 рішення Брюховицької селищної ради від 30 жовтня 2003 року № 196, визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 20 липня 2004 року та від 14 липня 2004 року.

В обґрунтування вимог заяви ОСОБА_1 зазначив, що належні йому земельні ділянки, площею 0, 1006 га та 0, 1000 га, на АДРЕСА_2 раніше входили до складу земельної ділянки, загальною площею 5, 0829 га, яка згідно з державним актом на право постійного користування землею від 26 березня 1996 року, серії НОМЕР_1 , належала до власності територіальної громади Брюховицької селищної ради та перебувала у постійному користуванні Управління внутрішніх справ Львівської області (ділянка була надана у постійне користування для обслуговування приміщень оздоровчого табору «ІНФОРМАЦІЯ_2» на АДРЕСА_3).

У подальшому, рішенням виконкому Брюховицької селищної ради від 29 грудня 2001 року № 728 вилучено із користування Управління внутрішніх справ Львівської області земельну ділянку, що не використовується за цільовим призначенням, площею 0, 4 га, яка закріплена за оздоровчим табором «ІНФОРМАЦІЯ_2» в АДРЕСА_3 ; вилучену ділянку віднесено до земель запасу селища; землевпорядника виконкому зобов'язано внести зміни в державний акт на право постійного користування землею та в земельно-облікові документи.

На підставі рішення виконкому від 29 грудня 2001 року № 728 інженером-землевпорядником О. Березою внесені відповідні зміни до державного акта на право постійного користування землею від 26 березня 1996 року, серії НОМЕР_1 , тобто в користуванні Управління внутрішніх справ Львівської області залишилась земельна ділянка меншої площі.

Після вилучення із землекористування Управління внутрішніх справ у Львівській області земельної ділянки, площею 0, 4 га, та зарахування такої до земель запасу селища Брюховицькою селищною радою прийняті оскаржувані рішення від 30 жовтня 2003 року № 196 про передачу земельних ділянок в районі АДРЕСА_1 для дачного будівництва, площею 0, 083 га, у власність ОСОБА_2 , площею 0, 083 га - у власність ОСОБА_3 (пункти 2.2, 2.3 рішення).

Заявник зазначає, що 14 червня 1995 року Львівською залізницею узгоджено з попереднім землекористувачем та Брюховицькою селищною радою спірну межу землекористування на відстані 22-23 м від залізничної колії, а в подальшому це було неодноразово підтверджено самим ДТГО «Львівська залізниця». А тому твердження позивача щодо порушення його прав як землекористувача у смузі відводу земельної ділянки, яка начебто має становити 30 м (замість наявних 22-23 метрів), є необґрунтованими.

Відповідач стверджує, що земельні ділянки, які надавались ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , повністю знаходились в межах, визначених державним актом на право постійного користування від 26 березня 1996 року (на право постійного користування Управління внутрішніх справ Львівської області), та в межах земельної ділянки, площею 0, 4 га, вилучених рішенням Виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 29 грудня 2001 року № 728.

Приймаючи рішення про надання земельних ділянок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Брюховицька селищна рада правомірно розпоряджалась належними їй (як територіальній громаді) земельними ділянками. При цьому в силу погодження ще 14 червня 1995 року меж землекористування попередньому землекористувачу (Управління внутрішніх справ Львівської області) та розмежування у такий спосіб земель залізниці та селищної ради права Львівської залізниці при прийнятті спірних рішень не порушені.

Виходячи із наведеного, ОСОБА_1 просив рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2015 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 грудня 2014 року залишити без змін.

Стислий виклад змісту ухвали апеляційного суду за наслідком розгляду заяви ОСОБА_1

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 05 лютого 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2015 року в частині задоволених позовних вимог ДТГО «Львівська залізниця» про визнання незаконними та скасування пунктів 2.2, 2.3 рішення Брюховицької селищної ради від 30 жовтня 2003 року № 196, визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 20 липня 2004 року та від 14 липня 2004 року залишено без задоволення.

Ухвала мотивувалася тим, що в обґрунтування вимог заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами ОСОБА_1 подав нові докази у справі про те, що у 1995 році між Львівською залізницею, Управлінням внутрішніх справ Львівської області та Брюховицькою селищною радою узгоджено спірну межу на відстані 22-23 м від залізничної колії, що не відповідає дійсності та суперечить Плану смуги відводу цієї лінії від 1962 року, наявному у матеріалах справи, а також матеріалам геодезичної зйомки, згідно з якими площа накладення на земельну ділянку ОСОБА_1 , кадастровий номер НОМЕР_2 , становить 0, 0278 га, а на земельну ділянку ОСОБА_1 , кадастровий номер НОМЕР_3 , становить 0, 0141 га, що не дає підстав для перегляду за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2015 року.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2016 року засобами поштового зв'язку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05 лютого 2016 року, задовольнити заяву та переглянути справу в частині задоволених позовних вимог ДТГО «Львівська залізниця» про визнання незаконними та скасування пунктів 2.2, 2.3 рішення Брюховицької селищної ради від 30 жовтня 2003 року № 196, визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 20 липня 2004 року та від 14 липня 2004 року, залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права під час розгляду заяви судами першої та апеляційної інстанцій. Заявник зазначає, що істотна обставина, яка має значення для розгляду справи та існувала на час її розгляду, але не була та не могла бути відомою заявнику, встановлена 22 грудня 2015 року.

14 червня 1995 року Львівською залізницею узгоджено із попереднім землекористувачем та Брюховицькою селищною радою спірну межу землекористування на відстані 22-23 метрів від залізничної колії, а в подальшому це було неодноразово підтверджено самим ДГТО «Львівська залізниця». В силу зазначеного будь-які твердження позивача щодо порушення його прав як землекористувача у смузі відводу земельної ділянки, яка начебто має становити 30 метрів, є необґрунтованими.

Про зазначені обставини, які існували на момент ухвалення 16 червня 2015 року апеляційним судом рішення, заявнику не було та не могло бути відомо до моменту отримання 22 грудня 2015 року адвокатського запиту адвоката Барбадин-Дунець (Мінчак) Н. М. від 17 грудня 2015 року № 391/12/15 про надання інформації.

Зазначені погодження спірної межі мали місце ще до придбання ОСОБА_1 26 липня 2007 року земельних ділянок на АДРЕСА_2 .

На переконання заявника, обставини неодноразового погодження Львівською залізницею спірної межі землекористування є формою надання згоди на повне вибуття із її землекористування спірних земельних ділянок (фрагментів ділянок ОСОБА_1 , які начебто накладаються на смугу відводу залізниці від 1962 року) є нововиявленими обставинами у розумінні процесуального закону.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Львівська залізниця просила відхилити касаційну скаргу ОСОБА_1 , оскільки доводи заявника не спростовують висновків апеляційного суду та зводяться до переоцінки доказів.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 08 червня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 361 ЦПК України 2004 року рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Необхідними умовами оцінки як нововиявлених обставин, визначених у пункті 1 частини другої статті 361 ЦПК 2004 року, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, існували на час ухвалення судового рішення, але залишаються невідомими особам, які беруть участь у справі, та стали відомими тільки після ухвалення судового рішення, є нововиявленими обставинами.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неналежне повідомлення заявника про час і місце розгляду справи, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що обставини, на які посилається заявник, щодо узгодження Львівською залізницею та Брюховецькою селищною радою у 1995 році відстані розташування спірної земельної ділянки від залізничної колії не є нововиявленими обставинами у розумінні частини другої статті 361 ЦПК України 2004 року, оскільки ця інформація, яка стала йому відома, як він стверджує, із адвокатського запиту від 17 грудня 2015 року № 391/12/15, не є істотною для справи обставиною, що не була і не могла бути йому відома на час розгляду справи.

Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (P0N0MARY0V v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ,

від 18 листопада 2004 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах

від 06 липня 2015 року у справі № 3-399гс15, від 16 вересня 2015 року у справі № 3-562гс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 3-586гс15, від 07 жовтня 2015 року у справі № 3-590гс15, наявність чи відсутність у ДТГО «Львівська залізниця» документів, які посвідчують право на користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наведене дає підстави для висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Розподіл судових витрат

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , витрати, понесені заявником у зв'язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на нього.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 05 лютого 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцова

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик