Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.11.2019 року у справі №368/227/17

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 368/227/17

провадження №61-29424св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Черняхівська сільська рада Кагарлицького району Київської області,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 15 травня 2017 року у складі судді Кириченка В. І. та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М., Кашперської Т. Ц.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської областіта просив визнати незаконним, недійсним та скасувати рішення Черняхівської сільської ради № 4/37 від 12 березня 2010 року в частині скасування рішення Черняхівської сільської ради № 90 від 20 травня 2009 року.

В обґрунтування позову зазначав, що йому на підстав договору дарування від 12 грудня 2008 року належить 36/100 частин домоволодіння на АДРЕСА_1.

Рішенням Черняхівської сільської ради № 90 від 20 травня 2009 року йому, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 передано у спільну сумісну власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 загальною площею 0,38 га, з яких для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд - 0,25 га, для ведення селянського господарства - 0,13 га.

В подальшому рішенням Черняхівської сільської ради № 4/37 від 12 березня 2010 року було скасовано рішення, прийняті сесіями Черняхівської сільської ради у 2007-2009 роках "Про надання дозволу на передачу безкоштовно у власність земельних ділянок", які надані без виготовлення документації із землеустрою на земельні ділянки та суперечать статті 118 ЗК України, крім рішень, використаних громадянами станом на день прийняття цього рішення.

ОСОБА_1 зазначає, що рішення № 4/37 прийняте відповідачем з перевищенням наданих повноважень, оскільки воно не входило до порядку денного сесії сільської ради й вона не мала права скасовувати попереднє рішення як ненормативний акт одноразового застосування, який вичерпав свою дію у зв'язку з фактичним набуттям права власності на земельну ділянку.

Враховуючи наведене, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 15 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним рішення Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 4/37 від 12 березня 2010 року в частині скасування рішення Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 90 від 20 травня 2009 року про передачу безкоштовно у спільну власність земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України в редакції, чинній на момент укладення договору дарування домоволодіння на АДРЕСА_1, якщо житловий будинок розміщений на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі відчуження житлового будинку до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій він розміщений, та частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування вказаного майна.

Таким чином, рішення Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 4/37 від 12 березня 2010 року про скасування рішення Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 90 від 20 травня 2009 року в частині передачі безкоштовно у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд порушує право позивача на безоплатну приватизацію земельної ділянки, яка перебувала у його користуванні.

У задоволенні позову про визнання недійсним рішення Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 4/37 від 12 березня 2010 року про скасування рішення Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 90 від 20 травня 2009 року в частині передачі безкоштовно у спільну сумісну власність ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,13 га для ведення селянського господарства слід відмовити, оскільки позивач не довів, що вказана земельна ділянка перебувала в землях запасу сільської ради, не надав доказів розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення селянського господарства та розгляду вказаного проекту сільською радою. Відтак позивач не довів порушення його прав скасуванням вказаного рішення в частині земельної ділянки для ведення селянського господарства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 15 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним рішення Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 4/37 від 12 березня 2010 року в частині скасування рішення Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 90 від 20 травня 2009 року про безкоштовну передачу у спільну власність земельної ділянки площею 0,13 га для ведення селянського господарства, розташованої на АДРЕСА_1, скасовано та ухвалене в цій частині нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним рішення Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 4/37 від 12 березня 2010 року в частині скасування рішення Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 90 від 20 травня 2009 року про безкоштовну передачу у спільну власність земельної ділянки площею 0,13 га для ведення селянського господарства, розташованої на АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 15 травня 2017 року залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ЗК України не передбачено таку підставу для припинення права власності (користування) на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого особа набула право власності на неї.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання (пункт 5 рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009).

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Рішення Черняхівської сільської ради № 90 від 20 травня 2009 року "Про безкоштовну передачу земельної ділянки у власність" є актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, тому не може бути скасоване чи змінене органом місцевого самоврядування після його виконання, оскільки виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав позивача на передання йому у спільну сумісну власність земельної ділянки.

При цьому, частина цієї ділянки перебувала у користуванні ОСОБА_1 і останній реалізував своє право у межах норм безоплатної приватизації на отримання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки на місцевості, яке не обмежене в часі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 15 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не встановив, чи є ОСОБА_1 власником спірної земельної ділянки, тому висновок про позбавлення його права власності є необґрунтованим.

Позивач після винесення Черняхівською сільською радою Кагарлицького району Київської області рішення про безкоштовну передачу у спільну сумісну власність земельної ділянки протягом 8 років не реалізував своє право на отримання правовстановлюючого документа не неї.

У рішенні Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 90 від 20 травня 2009 року зазначено вид власності на землю, не передбачений ЗК України, а саме "спільна суміжна власність".

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Кагарлицького районного суду Київської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 травня 2018 року справу № 368/227/17 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 направив заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на підставі договору дарування частини домоволодіння від 12 грудня 2008 року, укладеного з ОСОБА_2, ОСОБА_1 належить 36/100 частин домоволодіння на АДРЕСА_1.

Рішенням Черняхівської сільської ради № 90 від 20 травня 2009 року ОСОБА_3, ОСОБА_2 та позивачу за їх заявою передано у спільну власність земельну ділянку загальною площею 0,38 га: для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд - 0,25 га та для ведення селянського господарства - 0,13 га, що розташована на АДРЕСА_1.

Рішенням Черняхівської сільської ради № 4/37 від 12 березня 2010 року скасовано рішення, прийняті сесіями Черняхівської сільської ради у 2007-2009 роках "Про надання дозволу про передачу безкоштовно у власність земельних ділянок", які надані без виготовлення документації із землеустрою на земельні ділянки та суперечать статті 118 ЗК України, крім рішень, використаних громадянами станом на прийняття цього рішення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення й у статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону № 280/97-ВР (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04 червня 2013 року ( № 21-64а13) та 25 травня 2016 року ( № 21-5459а15), Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року ( № 521/17710/15-а).

Встановивши, що рішення Черняхівської сільської ради від 20 травня 2009 року № 90 "Про безкоштовну передачу земельної ділянки у власність" є актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, тому у Черняхівської сільської ради були відсутні правові підстави для його скасування, суди дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для йогоскасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 15 травня 2017 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 15 травня 2017 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов