Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.08.2019 року у справі №461/7154/15

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа 461/7154/15

провадження № 61-24734св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Львівське міське управління юстиції у Львівській області, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, державний реєстратор Величко Андрій Степанович, приватний нотаріус Пилипенко Любов Іванівна,

треті особи: ОСОБА_3, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "СНІП",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова у складі судді Стрельбицького В. В. від 18 липня 2016 року, рішення Апеляційного суду Львівської області в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В., від 08 грудня 2017 року, додаткове рішення Апеляційного суду Львівської області в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В., від 02 березня 2017 року та касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Львівської області в складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В., від 08 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Львівського міського управління юстиції у Львівській області (далі - Львівське МУЮ у Львівській області), Управління державної реєстрації Львівської міської ради (далі - Управління), державного реєстратора Величка А. С., приватного нотаріуса Пилипенко Л. І. про скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ОСОБА_4 провів реконструкцію будинку, розташованого по АДРЕСА_1 шляхом здійснення прибудови до квартири № 9.

Підставою такого переобладнання стало розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 03 квітня 2002 року № 326, яке скасовано рішенням Галицького районного суду м. Львова від 07 грудня 2011 року. 14 липня 2011 року ОСОБА_4 подав до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові (далі - ДАБК у м. Львові) декларацію № ЛВ1421101697 про готовність об'єкта до експлуатації нерухомого майна - будинку по АДРЕСА_1, в якій вказав неправдиві відомості, за що його притягнуто до відповідальності. Крім того, 27 травня 2013 року, з метою реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3, ОСОБА_4 звернувся до Реєстраційної служби Львівського МУЮ у Львівській області із заявою, в якій підставою для реєстрації права власності вказав скасоване розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 03 квітня 2002 року № 326 та нечинну декларацію № ЛВ1421101697 про готовність об'єкта нерухомого майна до експлуатації. Вважав, що ОСОБА_4 зареєстрував свідоцтво про право власності на квартиру шляхом обману, на підставі нечинних на час реєстрації права власності документів, що підлягають скасуванню. Зазначав, що вказані обставини є підставою для скасування договору дарування на підставі якого 17 січня 2015 року ОСОБА_4 подарував квартиру АДРЕСА_3 своїй дочці ОСОБА_2, яка зареєструвала за собою право власності на вказану квартиру. Просив визнати ОСОБА_2 винною у прийнятті в дарунок від батька ОСОБА_4 вказаного нерухомого майна. Уточнивши позовні вимоги, просив визнати незаконним та скасувати рішення від 27 травня 2013 року № 2621057 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_3 та свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 за індексним номером 4002019; скасувати договір дарування, укладений ОСОБА_4 17 січня 2015 року за № 43; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності (реєстраційний номер 68521546101) на квартиру АДРЕСА_3; визнати незаконним включення із спільної власності співвласників будинку, розташованого по АДРЕСА_1 туалету площею 4 кв. м у приватну власність (квартиру АДРЕСА_3) ОСОБА_4; визнати ОСОБА_2 винною в отриманні за договором дарування від 17 травня 2015 року № 43 у приватну власність квартири АДРЕСА_3.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суду першої інстанції виходив з того, що позивач у своїх посиланнях на порушення його прав, не надав суду належних та допустимих доказів та не довів того, що діями, пов'язаними із здійсненням ОСОБА_4 прибудови квартири та реєстрації права власності на дану квартиру йому заподіяні збитки. Вказав, що негативні наслідки на момент розгляду справи відсутні, отже безпідставним є посилання позивача на порушення його права або охоронюваного законом інтересу при прийнятті державним реєстратором Величко А.

С. 27 травня 2013 року рішення № 2621057 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 та відповідно видачу свідоцтва про право власності за ОСОБА_4. Крім того, вказав, що вирішуючи спір щодо правомірності та законності рішення державного реєстратора та відповідно щодо видачі свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно, вимоги пред'явлено особою права якої при цьому не порушені, тобто неналежним позивачем у спорі. Тому вимоги позивача щодо вирішення питання про відповідність договору дарування квартири АДРЕСА_3 вимогам закону, а також виданого ОСОБА_2 на підставі цього договору свідоцтва про право власності на вказане майно, задоволенню не підлягають.

Відмовляючи в задоволенні вимог про скасування правочину, а саме: договору дарування квартири, стороною якого він не є, суд вказав, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх порушених прав, вийшов за межі статті 16 ЦК України.

Стосовно вимоги позивача щодо визнання незаконним включення із спільної власності співвласників будинку АДРЕСА_1 туалету площею 4 кв. м у приватну власність (квартиру АДРЕСА_3) громадянина ОСОБА_4, суд зазначив, що з наявних в матеріалах справи судових рішень вбачається, що такі обставини вже були предметом судового спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, зокрема рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2009 року, яке набрало законної сили і яким позивачу відомо про вказану обставину - включення туалету площею 4 кв. м. із спільної власності співвласників будинку, розташованого по АДРЕСА_1 в приватну власність ОСОБА_4 ще у 2009 року. Встановивши, що всі вимоги є взаємопов'язаними, суд дійшов висновку, що в задоволенні вимоги позивача щодо визнання незаконним включення із спільної власності співвласників будинку туалету в приватну власність ОСОБА_4 слід відмовити, у зв'язку з недоведеністю, відмовивши в задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності не зважаючи на те, що він пропущений і про поновлення якого позивач не клопоче.

Щодо вимоги про визнання ОСОБА_2 винною в отриманні за договором дарування від 17 травня 2015 року № 43 у приватну власність квартири АДРЕСА_3, суд вказав, що дана вимога може бути предметом розгляду кримінального судочинства, адже у відповідності до вимог статті 62 Конституції України особа може бути визнана винною лише за вчинення нею злочину, що встановлюється тільки обвинувальним вироком суду та виключає можливість розгляду спору в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. У частині відмови у визнанні незаконними та скасуванні рішення від 27 травня 2013 року № 2621057 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_3 та свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 за індексним номером 4002019 скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог. В іншій частині рішення залишено без змін.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Львівської області від 02 березня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1748,56 грн, стягнуто з ОСОБА_2 судовий зір у розмірі 267,96 грн.

Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право власності на квартиру АДРЕСА_3 з проведеною реконструкцією, зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі нечинного дозволу Інспекції ДАБК у м. Львові на проведення будівельних робіт та скасованого розпорядження Галицької районної адміністрації.

Тому суд дійшов висновку, що проведена 27 травня 2013 року державним реєстратором реєстрація права власності на зазначену квартиру здійснена з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого постановою КМ України від 25 грудня 2015 року, однак таке порушення виникло не внаслідок неправомірних дій державного реєстратора, а з вини ОСОБА_4, який надав для реєстрації нечинні на час проведення реєстрації права власності документи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У січні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У січні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення в частині відмови включення із спільної власності власників майна та включення цього майна у приватну власність, ухвалити рішення про задоволення позову в цій частині.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати додаткове рішення суду апеляційної інстанції та звільнити його від сплати судового збору.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без повного та всебічного з'ясування обставин справи, дійшов хибних висновків, що призвело до ухвалення неправильного рішення. Вказує, що позовні вимоги, які задовольнив суд апеляційної інстанцій, заявлені фактично до нього, але суд не звернув уваги, що він по процесуальному статусу третя особа, чим порушив його процесуальні права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 щодо оскарження судового рішення в частині відмови позову в частині визнання включення із спільної власності співвласників будинку нерухомого майна в приватну власність ОСОБА_4 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно обрахував строк перебігу позовної давності, тому неправильно застосував положення статті 261 ЦК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 про оскарження додаткового рішення суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції своїм рішенням порушує його права, гарантовані йому статтями 27, 28 Конституції України, оскільки розмір судового збору, присуджений додатковим рішенням, вдвічі перевищує його щомісячний дохід.

Доводи осіб, які подали відзиви

У червні 2017 року ОСОБА_2 направила відзив, у якому вказувала, що касаційна скарга ОСОБА_1 є надуманою та безпідставною, просила залишити її без задоволення, та задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_4, скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, оскільки воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У червні 2017 року від ОСББ "СНІП" надійшли заперечення та відзив у яких воно підтримує та просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_4 та скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_1.

У червні 2017 року від ОСОБА_4 надійшли відзив та заперечення у яких він просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1, оскільки судові рішення в оскаржуваній ним частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 березня 2017 року, 10 квітня 2017 року відкрито касаційні провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 05 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З протоколу загальних зборів ОСББ "СНІП" від 23 червня 1999 року встановлено, що одним із винесених на збори питань, було надання ОСОБА_1 дозволу на реконструкцію квартири за рахунок прибудови житлового приміщення над надбудовою сім'ї ОСОБА_4.

З урахуванням пункту 9.5 Статуту ОСББ "СНІП", рішення на загальних зборах ОСББ "СНІП" 23 червня 1999 року щодо надання дозволу ОСОБА_1, вважається не прийнятим.

З протоколу Загальних зборів ОСББ "СНІП" від 01 червня 2000 року № 6 встановлено, що співвласниками будинку № 16 попередньо погоджено надання дозволу на реконструкцію будинку, розташованого по АДРЕСА_1, за рахунок прибудови житлового приміщення до квартири ОСОБА_4

Розпорядженням Галицької районної ради Львівської міської ради від 03 квітня 2002 року №326 ОСББ "СНІП" надано дозвіл на проведення реконструкції будинку АДРЕСА_1, згідно з поданими проектними пропозиціями, що, зокрема, попередньо погоджено співвласниками даного будинку та підтверджується протоколом зборів ОСББ "СНІП" від 01 червня 2000 року № 6.

30 грудня 2002 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові видано дозвіл № 657/02 на виконання будівельних робіт.

На підставі вищеназваних документів, співвласником даного багатоквартирного будинку ОСОБА_4, проведено реконструкцію з розширенням за рахунок добудови квартири № 9.

З акта державної технічної комісії, призначеної розпорядженням міського голови міста Львова, встановлено, що станом на 23 грудня 2004 року реконструкцію квартири АДРЕСА_3, проведено.

14 липня 2011 року ОСОБА_4 звернувся до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові з декларацією № ЛВ1421101697 про готовність об'єкта нерухомого майна, тобто квартири АДРЕСА_3, до експлуатації.

27 травня 2013 року за заявою ОСОБА_4 державним реєстратором Реєстраційної служби ЛМУЮ у Львівській області прийнято рішення № 2621057 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3, на підставі якого ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру

за індексним номером 4002019.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 червня 2012 року, що набрало законної сили, скасовано розпорядження Галицької районної ради ЛМР від 03 квітня 2002 року про надання дозволу на проведення реконструкції будинку.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 09 червня 2011 року, як незаконний, скасовано дозвіл на виконання будівельних робіт від 30 грудня 2002 року № 657/02, виданий Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 листопада 2011 року, яким скасовано заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 липня 2011 року про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСББ "СНІП", відмовлено в позовних вимогах останнього про зобов'язання ОСОБА_4 демонтувати добудову до квартири АДРЕСА_3 як самовільно збудовану.

Із протоколу №6 загальних зборів ОСББ "СНІП" від 01 червня 2000 року встановлено, що на підставі пунктів 7.1.13 Статуту ОСББ "СНІП", співвласниками будинку АДРЕСА_1 прийнято рішення про тимчасове позбавлення ОСОБА_1 членства в ОСББ.

Згідно з протоколом №12 зборів ОСББ "СНІП" від 20 грудня 2006 року, ОСОБА_1 остаточно позбавлений членства в об'єднанні, що також підтверджено ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2012 року, якою підтверджено правомірність такого виключення.

Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Л. І. 17 січня 2015 року за реєстровим номером 43, посвідчено договір дарування квартири АДРЕСА_3 від імені ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_2 та, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зареєстровано за реєстраційним номером 68521546101.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2009 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2009 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків внаслідок присвоєння ОСОБА_4 спільного майна - туалету.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення не в повній мірі відповідають вимогам статті 389 ЦПК України.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 16 ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звернувшись до суду з позовом та визначившись остаточно з вимогами ОСОБА_1, зокрема, просив визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Величка А. С. Реєстраційної служби ЛМУЮ в Львівській області від 27 травня 2013 року № 2621057 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_3 та свідоцтва, виданого ОСОБА_4 про право власності на квартиру АДРЕСА_3 за індексним номером 4002019.

Підставою для скасування вказаних документів ОСОБА_1 зазначив проведення реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 на підставі нечинного дозволу інспекції ДАБК у м. Львові, виданого на проведення будівельних робіт від 30 грудня 2002 року № 657/02 та скасованого розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 03 квітня 2002 року № 326, які ОСОБА_4, завідомо знаючи, що вони є нечинними, надав державному ресторатору та на їх підставі зареєстрував за собою право власності на спірне майно.

Задовольняючи позов в частині визнання недійсною та скасування реєстрації права власності та свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_4, апеляційний суд дійшов висновку, що проведена 27 травня 2013 року державним реєстратором реєстрація права власності на зазначену квартиру здійснена з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 року, однак таке порушення виникло не внаслідок неправомірних дій державного реєстратора, а з вини ОСОБА_4, який завідомо надав для реєстрації нечинні на час проведення реєстрації права власності документи.

Однак Верховний Суд не в повній мірі погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав" від 01 липня 2004 року № 1952-V у редакції на час здійснення державної реєстрації спірних речових прав, (далі Закон - № 1952-V) на нерухоме майно та їх обтяжень адміністратором Державного реєстру прав є державне підприємство, що належить до сфери управління Міністерства юстиції України, здійснює заходи зі створення та супроводження програмного забезпечення Державного реєстру прав та відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних, що містяться у Державному реєстрі прав.

Процедура проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав (на час виникнення спірних правовідносин) визначалося Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 7 Порядку, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст. Заява про державну реєстрацію подається щодо кожного об'єкта нерухомого майна окремо.

Відповідно до пункту 26 Порядку для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 27 Порядку наведено перелік документів, які можуть підтверджувати виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заявник, крім документів, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, подає копії документів, що зазначені в пункті 9 цього Порядку, тобто документ, що посвідчує особу заявника, про що зазначено в пункті 28 Переліку.

Згідно з пунктом 29 Переліку для проведення державної реєстрації права власності на новозбудований чи реконструйований об'єкт нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27 і 28 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав технічний паспорт на такий об'єкт.

Як визначено пунктом 46 Переліку для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 28,29 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав: документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку (крім випадків реконструкції квартири, житлового або нежитлового приміщення); витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер); документ, що зазначений у пункті 27 цього Порядку та підтверджує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці (у разі проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Крім того, у пункті 46 Переліку вказано, що у разі коли державна реєстрація прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно проводиться на реконструйований об'єкт нерухомого майна, що до проведення реконструкції належав на праві спільної власності, заявник, крім документів, що зазначені в цьому пункті, подає органові державної реєстрації прав письмову згоду всіх співвласників об'єкта нерухомого майна щодо проведення його реконструкції.

Тобто, законодавець чітко визначився з переліком документів, необхідних для проведення державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, які підлягають долученню до заяви про державну реєстрацію та за результатами розгляду яких, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації, що визначено в пункті 16 Переліку.

Тобто, із системного аналізу вказаних нормативних актів вбачається, що рішення/розпорядження районної державної адміністрації про надання дозволу на проведення реконструкції та дозвіл інспекції державного архітектурно-будівельного контролю виконання будівельних робіт не включено до Переліку документів, які додаються до заяви про державну реєстрацію та документів, які могли бути підставою для проведення реєстрації нерухомого майна на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частин 1 , 4 та 6 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон 3038-VI) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, що визначено ~law27~.

Відповідно до ~law28~ зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації є підставою, серед іншого, для оформлення права власності на нього.

Як встановлено судами, 14 липня 2011 року декларація про готовність об'єкта до експлуатації, а саме: розширення за рахунок добудови квартири АДРЕСА_3, категорії складності ІІ, замовником якої є ОСОБА_4 зареєстрована в Інспекції ДАБК у м. Львові за № ЛВ 1421101691. При цьому судами не встановлено її невідповідності вимогами ~law29~ на час виникнення спірних правовідносин.

Тобто, встановивши порушення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого постановою КМ України від 25 грудня 2015 року, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на вимогу, яку пред'являв ~law31~ (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) та діючий на час внесення відомостей про реєстрацію нерухомого майна Перелік, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, дійшов хибного висновку, що декларація про початок виконання робіт та розпорядження райдержадміністраціє може бути підставою для реєстрації права власності та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Щодо свідоцтва про право власності, яке просив скасувати позивач, то Суд зазначає, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов'язки, тобто не є правочином. Свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникла внаслідок певного правочину і такий посвідчувальний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 з підстав неправомірних дій ОСОБА_4, унаслідок яких відбулася реєстрація та видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно, суд апеляційної інстанції фактично встановив порушення прав позивача діями ОСОБА_4.

Однак, апеляційний суд не звернув увагу, що ОСОБА_1, змінюючи свої позовні вимоги та просячи визнати недійсними та скасувати рішення про реєстрацію права власності та свідоцтво про право власності з підстав неправомірних дій третьої особи, адресував ці вимоги до неналежних відповідачів - Львівського міського управління юстиції, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, реєстратора Величка А. С., приватного нотаріуса Пилипенко Л. І., які не вчиняли порушень прав позивача. Належним відповідачем у цьому випадку є власник нерухомого майна, на час її реєстрації, та особа, яка звернулася із заявою про реєстрацію нерухомого майна із нечинними, на думку позивача, документами - ОСОБА_4.

Крім того, Суд звертає увагу учасників спору, що у разі незгоди з прийнятим рішенням суб'єкта владних повноважень, який уповноважений на реєстрацію поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації, особа, право якої порушено, вправі оскаржити дії даного органу в порядку, визначеному Кодексам адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та в строки, визначені статте 122 КАС України.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнати незаконним включення із спільної власності співвласників будинку, розташованого по АДРЕСА_1 туалету площею 4 кв. м у приватну власність (квартиру АДРЕСА_3) ОСОБА_4, у задоволенні яких відмовлено судами попередніх інстанцій, слід зазначити наступне.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_6 вказував, що унаслідок переобладнання, яке вчинив ОСОБА_4, він позбавлений можливості користуватися спільним майном - туалетом.

Суд першої інстанції, встановивши, що дані обставини були предметом судового спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, дійшов висновку про відмову в цій частині позову на тій підставі, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 вересня 2009 року, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків, завданих унаслідок присвоєння ОСОБА_4 спільного майна - туалету. При цьому, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, встановивши, що вони пропущені позивачем.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, погодився із висновками суду першої інстанції в тій частині, що позивачу було відомо про включення туалету із спільної власності власників будинку АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4, однак помилково зазначив у своєму рішенні про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо застосування строків позовної давності.

Щодо правильності застосування строків позовної давності, Верховний Суд вважає за потрібне вказати наступне. За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

Крім того, ухвалюючи рішення про відмову в цій частині позову на підставі недоведеності ОСОБА_1 своїх позовних вимог, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на суб'єктний склад даного спору, тобто вимогу про визнати незаконним включення із спільної власності туалету заявлено до ОСОБА_4, який до участі до справи залучений у якості третьої особи.

У справі, що переглядається, позивач не заявляв клопотань про заміну первісних відповідачів належним відповідачем чи про залучення до участі у справі інших осіб як співвідповідачів.

Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позову - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Установивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Таким чином, апеляційний суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_1 в частині скасування реєстрації та свідоцтва про право власності з тих підстав, що реєстрація права власності та видача свідоцтва відбулися на підставі нечинних документів, однак не внаслідок неправомірних дій реєстратора, а з вини ОСОБА_4, який надав для реєстрації нечинні на час проведення реєстрації права власності документів, допустив порушень вимог законодавства, оскільки пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Тому в цій частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання незаконним включення із спільної власності співвласників будинку туалету у приватну власність ОСОБА_4 за недоведеністю, та яке в цій частині залишено без змін рішенням апеляційної інстанції, допустив порушення вимог законодавства, оскільки позов пред'явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Тому в цій частині рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні.

Щодо вимог про скасування договору дарування квартири, укладеного ОСОБА_4 та визнання винною ОСОБА_2 в отриманні за договором дарування у приватну власність квартири, Суд погоджується із висновками, яких дійшли суди попередніх інстанцій, оскільки суди належним чином виконали вимоги статті 212 ЦПК України 2004 року щодо оцінки доказів і дотримання вимог, статті 213 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили обставини у справі, обґрунтовано застосували положення статті 16 ЦК України та статті 62 Конституції України до правовідносин учасників справи.

Що стосується додаткового рішення Апеляційного суду Львівської області від 02 березня 2017 року про розподіл судових витрат, то воно підлягає скасуванню з постановленням ухвали про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про розподіл судових витрат, оскільки рішення Апеляційного суду Львівської від 08 грудня 2016 року про задоволення позову ОСОБА_1, за результатами якого ухвалено додаткове рішення про розподіл судових витрат, скасовано судом касаційної інстанцій.

Згідно з частиною 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено частково без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити частково, рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог та додаткове рішення суду апеляційної інстанції скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з інших правових підстав.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про виключення із спільної власності туалету необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2016 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна, свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна та додаткове рішення суду Апеляційної інстанції від 02 березня 2017 року скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Львівського міського управління юстиції у Львівській області, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, державного реєстратора Величка Андрія Степановича, приватного нотаріуса Пилипенко Любов Іванівни про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на об'єкт нерухомого майна, свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 липня 2016 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Львівського міського управління юстиції у Львівській області, Управління державної реєстрації Львівської міської ради, державного реєстратора Величка Андрія Степановича, приватного нотаріуса Пилипенко Любов Іванівни про визнання незаконним включення із спільної власності співвласників будинку, розташованого по АДРЕСА_1 туалету площею 4 кв. м у приватну власність ОСОБА_4 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 липня 2016 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення Апеляційного суду Львівської області від 08 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Кривцова Р. А.

Лідовець