Історія справи

Постанова КЦС ВП від 30.05.2018 року у справі №754/4953/14

Постанова

Іменем України

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 754/4953/14-ц

провадження № 61-22св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - управління Державної казначейської служби України у Деснянському районі м. Києва,

треті особи - Відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, інспектор ДПС взводу супроводження полку ДПС ДАІ ГУ МВС України в м. Києві Нестеренко Євгеній Володимирович,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста КиївГоловного територіального управління юстиції у місті Києві на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року у складі судді Мальченко О. В. та на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року у складі суддів: Іванченка М. М., Желепи О. В., Андрієнко А. М.,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до управління Державної казначейської служби України у Деснянському районі м. Києва, треті особи: Відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві (далі - ВДВС Деснянського РУЮ в м. Києві), інспектор ДПС взводу супроводження полку ДПС ДАІ ГУ МВС України в м. Києві Нестеренко С. В. про відшкодування шкоди.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_4 посилалась на те, що внаслідок неправомірних дій службових осіб державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві пошкоджено належний їй на праві власності транспортний засіб - автомобіль «Хюндай Акцент», який був вилучений в порядку проведення виконавчих дій, чим завдано їй майнових збитків та моральної шкоди.

Зменшивши розмір позовних вимог, ОСОБА_4 просила стягнути за рахунок коштів державного бюджету на її користь 40 773,31 грн заподіяної майнової шкоди та 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково: стягнуто з Управління Державної казначейської служби у Деснянському районі м. Києва за рахунок Державного бюджету України на користь позивача 40 777,31 грн заподіяної майнової шкоди та 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок неправомірних дій державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ в м. Києві позивачу завдана майнова та моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України та статей 11, 87 Закону України «Про державну виконавчу службу» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року залишено без змін. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, і судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

У лютому 2017 року Деснянський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року та на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення суду ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

24 березня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано із Деснянського районного суду м. Києва вказану справу та зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року дану справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII«Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суди встановили, що 23 вересня 2011 року Деснянський районний суд м. Києва видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_4 на користь ДП «ЕКОС» АТ ХК «Київміськбуд» 1755,69 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги, 3,51 грн індексу інфляції, 52,67 грн як три проценти річних; загальна сума стягнення - 1811, 87 грн. За цим судовим наказом постановою від 08 грудня 2011 року державний виконавець Деснянського РУЮ у м. Києві відкрив виконавче провадження.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 18 липня 2012 року судовий наказ Деснянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2011 року скасовано. Даних про направлення копії ухвали про скасування судового наказу боржнику і стягувачу матеріали справи не містять. Копію вказаної ухвали суду до ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві ОСОБА_4 подала лише 10 квітня 2013 року разом із заявою про негайне скасування постанови про розшук майна боржника, прийнятої державним виконавцем ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві 04 березня 2013 року.

Оскільки подана ОСОБА_4 копія ухвали суду від 18 липня 2012 року не була посвідчена в установленому законом порядку, державний виконавець 19 квітня 2013 року склав запит до Деснянського районного суду м. Києва про надання належної копії ухвали суду від 18 липня 2012 року, направлений до суду лише 30 квітня 2013 року. 17 травня 2013 року копія ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 18 липня 2012 року надійшла до ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві.

В цей же день 17 травня 2013 року на підставі пункту 4 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» постановою державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві виконавче провадження з примусового виконання судового наказу було закінчено, припинено арешт майна боржника та знято з розшуку автомобіль марки «HYUNDAI ACCENT» д. н. з.НОМЕР_1.

19 травня 2013 року на підставі постанови Державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві про розшук майна боржника від 04 березня 2013 року було здійснено огляд та тимчасове затримання автомобіля позивача та доставлено на спеціальний майданчик за адресою м. Київ, вул. Бальзака, 16.

24 травня 2013 року лист-повідомлення про затримання належного позивачу транспортного засобу з вимогою про його прийняття у встановленому законом порядку в найкоротший термін надійшов до ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві від Полку ДПС ДАІ ГУ МВС України в м. Києві.

Належний на праві власності позивачу автомобіль повернуто 16 березня 2014 року. Протоколом огляду указаного автомобіля від 19 березня 2014 року виявлені його пошкодження та несправності. Вартість ремонтних робіт для відновлення належного технічного стану автомобіля становить 40 773,31 грн.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 87 «Про виконавче провадження» збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Частиною другою 2 статті 22 ЦК Українивизначено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 1173 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні неюсвоїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За таких обставин для вирішення питання про відшкодування майнової та моральної шкоди у даній справі правове значення має встановлення обставин, за наявності яких настає цивільна відповідальність за спричинену шкоду, а саме: сам факт спричинення шкоди, неправомірність дій заподіювача шкоди та причинний зв'язок між такими діями заподіювача шкоди та завданою шкодою.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилалась на пошкодження її автомобіля внаслідок неправомірних дій службових осіб державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві, при цьому доказом підтвердження неправомірних дій зазначала постанову Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві від 19 грудня 2013 року, відповідно до якої дії державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві при здійсненні примусового виконання судового наказу Деснянського районного суду м. Києва від 23 вересня 2011 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ДП «Екос» коштів у розмірі 1811,87 грн, визнано такими, що вчинені в порушення вимог статей 11, 30 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статей 11, 30 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний своєчасно у передбачені цим законом строки здійснювати виконавче провадження і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Належних і допустимих доказів на підтвердження того, що автомобіль пошкоджено саме внаслідок недотримання державним виконавцем, який виконував судовий наказ, строків здійснення виконавчого провадження або вчинення ним виконавчих дій не у повному обсязі, позивач суду не надала і обставин, які б давали підстави для такого висновку, не зазначила.

Сам по собі висновок про порушення державним виконавцем строків здійснення виконавчого провадження не дає підстав для висновку, що таке порушення призвело до пошкодження автомобіля боржника у виконавчому провадженні.

Висновок апеляційного суду про наявність підстав уважати, що саме в результаті неправомірних дій державного виконавця з виконання судового наказуавтомобіль позивача зазнав пошкоджень, відображених в протоколі його огляду від 19 березня 2014 року, не ґрунтується на встановлених судом обставинах.

Помилковим є і висновок суду про доведеність неправомірності дій державного виконавця, адже зміст постанови Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві від 19 грудня 2013 року, на яку позивач посилалась як на доказ указаних обставин, містить лише перелік вчинених державним виконавцем виконавчих дій у хронологічному порядку і висновок про порушення вимог статей 11, 30 Закону України «Про виконавче провадження», проте, не містить зазначення, в чому полягають порушення вказаних норм Закону.

Не містять таких висновків і оскаржувані судові рішення.

Висновки судів першої і апеляційної інстанцій ґрунтуються на недоведених обставинах. Докази, на які посилалась позивач в обґрунтування своїх вимог, не містять інформацію щодо предмета доказування, а їх сукупність не дає підстав для висновку про наявність обставин справи, які підлягають установленню. Зазначені порушення норм процесуального права відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржених судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Згідно підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до управління Державної казначейської служби України у Деснянському районі м. Києва, треті особи: Відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві, інспектор ДПС взводу супроводження полку ДПС ДАІ ГУ МВС України в м. Києві Нестеренко С. В. про відшкодування шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Головного територіального управління юстиції у місті Києві 1600 грн судового збору за подання касаційної скарги на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року та на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 січня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В.М. Коротун

В.І. Крат

В. П. Курило