Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.04.2025 року у справі №522/1657/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 522/1657/19

провадження № 61-11789св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики

за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Максимця Олександра Богдановича на постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь суму боргу в розмірі 327 643,00 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 8 846 361,00 грн, з яких: 129 800,00 дол. США, що за домовленістю сторін еквівалентно 3 504 600,00 грн, - борг за договором про внесення змін до договору позики грошей, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовськую Н. Ю. за № 1968, та викладення його у новій редакції від 27 березня 2017 року; 179 230,00 дол. США, що за курсом НБУ станом на 13 лютого 2019 року еквівалентно 4 839 210,00 грн, - 100 % річних від простроченої суми; 18 613,00 дол. США, що за курсом НБУ станом на 13 лютого 2019 року еквівалентно 502 559,00 грн, - сума збитків, заданих інфляцією.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 17 серпня 2012 року між нею і ОСОБА_2 був укладений договір позики грошей, предметом якого є сума в розмірі 959 200,00 грн, що в еквіваленті за домовленістю сторін становить 119 900,00 дол. США. Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за договором позики були укладені договори поруки з ОСОБА_3 та з ОСОБА_4 . Позичальник, посилаючись на скрутне становище, у визначений строк коштів не повернув. 27 березня 2017 року між нею і ОСОБА_2 був укладений договір про внесення змін до договору позики грошей, за умовами до якого позивачка передала ОСОБА_2 3 504 600,00 грн. 27 березня 2017 року був укладений договір поруки № 1/17 між позивачкою і ОСОБА_3 , а також договір поруки № 2/17 з ОСОБА_4 .

Позивачка неодноразово намагалася повернути свої кошти, однак позичальник ухиляється від виконання своїх зобов`язань, тому станом на 13 лютого 2019 року, заборгованість за договором про внесення змін до договору позики грошей та викладення його у новій редакції від 27 березня 2017 року становить327 643,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 8 846 361 грн (327 643 * 27), з яких: 3 504 600 000,00 грн, що в еквіваленті за домовленістю сторін становить 129 000,00 дол. США, - борг за договором позики, 179 230,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13 лютого 2019 року еквівалентно 4 939 2010 грн, - 100 % річних від простроченої суми (пункт 8 договору позики), 18 613,00 дол. США (129 800 * 114,34 %), що за офіційним курсом НБУ станом на 13 лютого 2019 року еквівалентно 502 559,00 грн (18 613,32 * 27), - сума збитків, завданих інфляцією. У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 11 серпня 2020 року позов задовольнив частково. Стягнув солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 боргу розмірі 8 846 361,00 грн, з яких: 3 504 600,00 грн - борг за договором про внесення змін до договору позики грошей, посвідченого 17 серпня 2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за № 1968, та викладення його у новій редакції від 27 березня 2017 року; 4 839 210,00 грн - 100 % річних від простроченої суми; 502 559,00 грн - сума збитків, завданих інфляцією. В частині вимог до ОСОБА_3 відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки ОСОБА_2 належним чином не виконав взятих на себе за договором зобов`язань, своєчасно не повернув грошові кошти, отримані в борг. Поручителі відповідають як солідарні боржники за невиконання основного зобов`язання.

Водночас суд виходив з того, що укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 договір поруки від 27 березня 2017 року не відповідає вимогам достовірності, а саме: неможливо встановити, що аркуші договору є єдиним документом, та підпис, який міститься на останньому аркуші стосується першого та другого аркушів, оскільки договір не прошитий. ОСОБА_3 заперечує укладення 27 березня 2017 року договору поруки, матеріали справи, у свою чергу, не містять інших доказів укладення такого договору, тому суд вважав недоведеним факт укладення 27 березня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 договору поруки.

При цьому суд взяв до уваги заяву ОСОБА_3 про застосування позовної давності, з огляду на те, що строк звернення до суду за договором поруки від 17 серпня 2012 року сплив 18 лютого 2016 року (три роки з моменту закінчення строку виконання договору позики грошей, яким є 17 лютого 2013 року).

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Одеський апеляційний суд постановою від 21 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 8 846 361,00 грн, з яких: 3 504 600,00 грн - борг за договором про внесення змін до договору позики грошей, посвідченого 17 серпня 2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за № 1968, та викладення його у новій редакції від 27 березня 2017 року; 4 839 210,00 грн - 100 % річних від простроченої суми; 502 559,00 грн - сума збитків, завданих інфляцією. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що ОСОБА_1 довела той факт, що 27 березня 2017 року між нею і ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 1/17, за умовами якого поручитель поручилася за належне виконання зобов`язань позичальника та взяла на себе солідарний обов`язок за цим зобов`язанням. Водночас поручитель не спростувала підстав позову в цій частині вимог належними та достовірними доказами. Сам по собі факт того, що на кожному аркуші договору не проставлені підписи поручителя, і договір не прошитий, не може заперечити факт укладення спірного договору поручителя, оскільки вимог про визнання його неукладеним або недійсним у встановленому законом порядку не заявлено.

Оскільки ОСОБА_3 не виконала умов договору поруки від 27 березня 2017 року, тому повинна нести солідарний обов`язок з позичальником за основним зобов`язанням.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У серпні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Максимець О. Б. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц та постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 711/10458/15-ц; від 09 листопада 2020 року у справі № 461/5414/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 359/9626/16-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 523/1993/18;

відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм частини першої статті 553, частини першої статті 583 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме - в частині того, що якщо основне зобов`язання забезпечено одночасно порукою та заставою (іпотекою), і при цьому майновим поручителем за договором застави (іпотеки) є безпосередньо боржник за основним зобов`язанням, то кредитор в першу чергу зобов`язаний звернути стягнення на заставне майно боржника за основним зобов`язанням, а вже після цього, у разі необхідності, стягувати заборгованість з поручителя як солідарного боржника.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що ОСОБА_1 могла пред`явити вимоги до ОСОБА_3 протягом шести місяців після настання встановленого у договорі позики від 17 серпня 2012 року строку виконання основного зобов`язання, а саме 17 лютого 2013 року. Однак з цим позовом позивачка звернулася до суду лише 15 лютого 2019 року. Водночас при викладенні 27 березня 2017 року в новій редакції договору позики від 17 серпня 2012 року гроші ОСОБА_2 фактично не передавались, що свідчить про намагання ОСОБА_1 за допомогою викладення у новій редакції договору позики грошей поновити позовну давність, а укладення нових договорів поруки 17 березня 2017 року, в тому числі з ОСОБА_3 , свідчить про намір ОСОБА_1 у такий спосіб продовжити строк поруки, який сплив 17 серпня 2013 року.

Водночас, навіть якщо припустити дійсність договору поруки від 27 березня 2017 року, ОСОБА_1 могла пред`явити вимоги до ОСОБА_3 протягом шести місяців після настання зміненого 27 березня 2017 року строку виконання основного зобов`язання за договором позики від 17 серпня 2012 року, а саме до 27 серпня 2017 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 , не надав оцінки обставинам спливу позовної давності, обмежившись лише описом доводів суду першої інстанції, але при цьому не спростовуючи їх.

Також апеляційний суд не врахував, що між позикодавцем і позичальником був укладений договір іпотеки. Тобто, звернення кредитора спочатку до поручителя за договором поруки як солідарного боржника про стягнення суми заборгованості, а не звернення стягнення на предмет застави (іпотеки), що належить на праві власності безпосередньо боржнику, призведе до того, що поручитель нестиме більший тягар відповідальності, ніж боржник, адже поручитель повинен буде відшкодовувати кредитору суму заборгованості та відповідати всім своїм майном перед кредитором, тоді як на майно, яким боржник забезпечив виконання основного зобов`язання шляхом укладення договору застави (іпотеки), кредитор з незрозумілих підстав не звертає стягнення, що свідчить про недобросовісність кредитора.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

07 жовтня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини

Апеляційний суд встановив, що 17 серпня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за № 1968.

Згідно з пунктом 1 договору позики грошей позикодавець передала, а позичальник прийняв у власність грошову суму у розмірі 959 200,00 грн, що в еквіваленті за домовленістю сторін становить 119 900,00 дол. США, та зобов`язався повернути позикодавцю в строк та на умовах, передбачених цим договором, позику в вищевказаному розмірі.

Відповідно до пункту 4 договору позики грошей сторони домовилися, що позичальник зобов`язаний повернути (погасити) таку ж суму грошових коштів в повному обсязі до 17 лютого 2013 року включно, який може бути продовжений за взаємною згодою сторін. Всі додаткові угоди щодо внесення змін та доповнень до цього договору складають його невід`ємну частину.

17 серпня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 був укладений договір поруки.

17 серпня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був укладений договір поруки.

Згідно з пунктом 1.2 договорів поруки сторони встановлюють, що поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов`язання перед позикодавцем відповідати по зобов`язаннями ОСОБА_2 , які виникають з умов договору позики грошей, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого 17 серпня 2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за № 1968, та укладених в майбутньому додаткових угод до нього, в повному обсязі цих зобов`язань.

27 березня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір про внесення змін до договору позики грошей, посвідченого 17 серпня 2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за реєстраційним № 1968, та викладення його у новій редакції, відповідно до якого (пункт 3) сторони домовилися, що позичальник зобов`язаний повернути (погасити) суму грошових коштів 3 504 600,00 грн, що в еквіваленті, за домовленістю сторін, становить 129 800,00 дол. США в повному обсязі до 27 вересня 2017 року включно, який може бути продовжено за взаємною згодою сторін. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за № 641.

27 березня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 1/17.

27 березня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 був укладений договір поруки № 2/17.

Відповідно до пункту 9 договору позики грошей від 17 серпня 2012 року, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики (та/або її частину) у встановлений строк, або у випадку будь-яких порушень графіка повернень суми позики позичальник зобов`язався сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню в розмірі 1 % від суми позики за кожний день прострочення та за кожне відповідне неналежне виконання умов цього договору.

Згідно з пунктом 8 договору про внесення змін до договору позики грошей від 27 березня 2017 року, якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики у встановлений строк, позичальник зобов`язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 100 % (сто процентів) річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі 1,5 % від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, за кожен день прострочення та за кожне відповідне неналежне виконання умов цього договору.

Відповідно до розрахунку 3 % річних за договором про внесення змін до договору позики грошей від 27 березня 2017 року загальна сума 100 % річних за період з 28 вересня 2017 року до 13 лютого 2019 року становить 4 839 210,00 грн, що за офіційним курсом НБУ становить 179 230,00 дол. США; інфляційні втрати в розмірі 502 559,00 грн розраховані за період з жовтня 2017 року до лютого 2019 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена тільки в частині вимог про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а тому переглядається лише у цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (стаття 551 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Встановивши, що позичальник та поручитель ОСОБА_3 не виконали своїх зобов`язань за договором позики, в результаті чого утворилася заборгованість, апеляційний суд дійшов правильного висновку про солідарне стягнення з позичальника та поручителя ОСОБА_3 заборгованості за договором позики.

Аргументів про неправильність розрахунків сум стягненої заборгованості касаційна скарга не містить.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачка пропустила шестимісячний строк пред`явлення вимог до поручителя, є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 4.2 договору поруки від 27 березня 2017 року № 1/17 порука припиняється, якщо позикодавець в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимог до поручителя (стаття 559 ЦК України).

Таким чином, у договорі поруки сторони погодили збільшений строк пред`явлення вимог до поручителя.

Згідно з договором від 27 березня 2017 року про внесення змін до договору позики грошей сторони домовилися, що позичальник зобов`язаний повернути (погасити) суму грошових коштів в повному обсязі до 27 вересня 2017 року.

Позов у цій справі пред`явлено у лютому 2019 року, тобто в межах збільшеного трирічного строку пред`явлення вимог до поручителя.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Необґрунтованими є і доводи в частині пропуску позовної давності, адже, як зазначено вище, укладаючи договір про внесення змін до договору позики грошей сторони погодились на те, що позика має бути повернена до 27 вересня 2017 року.

Тобто позовна давність у цій справі не пропущена.

Безпідставним є і доводи касаційної скарги про те, що кредитор без звернення стягнення на майно позичальника, яке передано в іпотеку, звернувся про солідарне стягнення заборгованості за договором позики, оскільки закон не забороняє кредитору пред`являти вимоги про солідарне стягнення заборгованості без попереднього звернення стягнення на предмет іпотеки.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це переуває поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання постанови Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін його виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 409 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Максимця Олександра Богдановича залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов