Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.02.2023 року у справі №289/1251/17
Ухвала КЦС ВП від 02.01.2019 року у справі №289/1251/17

Постанова

Іменем України

23 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 289/1251/17

провадження № 61-11338св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Радомишльська міська рада Житомирської області,

третя особа - відділ Держгеокадастру у Радомишльському районі Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2021 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Радомишльської міської ради Житомирської області, третя особа відділ Держгеокадастру у Радомишльському районі Житомирської області про визнання недійсним та скасування рішення і державних актів на право власності на землю.

Позов мотивований тим, що відповідно до рішення Житомирського обласного суду від 26 травня 1998 року про виділення ОСОБА_1 та її чоловікові ОСОБА_5 земельної ділянки, рішенням виконкому Радомишльської міської Ради народних депутатів від 12 травня 1999 за № 162 за ОСОБА_1 закріплено 667 кв. м земельної ділянки, яка знаходиться біля буд. АДРЕСА_1 . З цього часу позивач сплачує земельний податок за користування цією земельною ділянкою.

25 березня 2009 року Радомишльська міська рада Житомирської області на 22 сесії 5 скликання прийняла рішення № 36 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки», яким затвердила подану ОСОБА_2 та ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення, 18 жовтня 2010 року відділ Держземагенства у Радомишльському районі Житомирської області видав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 державні акти про право приватної власності на земельні ділянки.

Позивач вважала, що зазначене рішення міської ради, яке стало підставою для оформлення за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на земельні ділянки, порушує її права та інтереси, так як ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали право власності на земельні ділянки, які накладаються на земельну ділянку позивача, виділену їй рішенням Житомирського обласного суду від 26 травня 1998 року та рішенням виконкому Радомишльської міської Ради народних депутатів від 12 травня 1999 року № 162, що підтверджується висновком експерта № 315/16. Зазначене рішення міської ради фактично суперечить вже прийнятому рішенню від 12 травня 1999 № 162. Про незаконність рішення міської ради свідчить факт непогодження меж земельної ділянки із суміжним землекористувачем (позивачем).

Позивач просила:

визнати недійсним та скасувати рішення Радомишльської міської ради Житомирської області 22 сесії 5 скликання від 25 березня 2009 року № 36 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсними та скасувати державні акти на право власності на землю серії ЯЗ № 433676 від 18 жовтня 2010 року, серії ЯЗ № 433677 від 18 жовтня 2010 року, серії ЯИ № 161139 від 25 жовтня 2010 року, серії ЯИ № 161140 від 25 жовтня 2010 року, які видані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа переглядалась судами неодноразово.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 травня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано рішення Радомишльської міської ради № 36 від 25 березня 2009 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки площею 0,05 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0605 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсними та скасовано державні акти на право власності на землю на ім`я ОСОБА_2 серії ЯЗ № 433676 від 18 жовтня 2010 року, ЯЗ № 433677 від 18 жовтня 2010 року.

В решті вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення Радомишльської міської ради Житомирської області 22 сесії 5 скликання від 25 березня 2009 року № 36 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , прийнято передчасно, оскільки міська рада, будучи обізнаною про наявність спору між суміжними землекористувачами, не перевірила наявність в технічній документації погодження меж та не впевнилась, що таке рішення не порушує права інших осіб.

Рішення в частині позовних вимог про скасування виданих на підставі спірного рішення міської ради державних актів на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , мотивовано тим, що в порушення діючого на час їх виготовлення земельного законодавства, вони були виготовлені без погодження зовнішніх меж із суміжними землекористувачами та підписані не уповноваженою особою.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_3 суд першої інстанції зазначив, що земельна ділянка, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , є суміжною до ділянки ОСОБА_2 і з ділянкою ОСОБА_1 не межує, тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 заявлені безпідставно і задоволенню не підлягають.

Також суд першої інстанції зробив висновок, що підстави для застосування строку позовної давності відсутні, оскільки позивач оспорювала рішення на підставі якого було видано державний акт про права власності на землю у судовому порядку, вина позивача у тому, що суди трьох інстанцій протягом шести років вирішували у порядку якого судочинства повинно оспорюватися рішення органу місцевого самоврядування про приватизацію земельної ділянки, відсутня.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 травня 2018 року в частині задоволення позову скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Відмовлено ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання недійсним та скасування рішення Радомишльської міської ради № 36 від 25 березня 2009 року в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки площею 0,05 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0605 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на землю на ім`я ОСОБА_2 серії ЯЗ № 433676 від 18 жовтня 2010 року, ЯЗ № 433677 від 18 жовтня 2010 року.

В частині відмови у позові рішення залишено без змін.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 2 880,00 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задоволено частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року скасовано. Передано справу № 289/1251/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_2 фактично не розглянув, не звернув уваги та не дав належної оцінки таким доводам:

загальна площа земельної ділянки вказаної в оспорюваному рішенні Радомишльської міської ради не перевищує площу, зазначену в договорі купівлі-продажу від 01 вересня 1976 року;

суд першої інстанції вийшов за межі підстав позову та безпідставно вдався до оцінки строку повноважень службових осіб Держкомзему в Житомирській області;

невірний висновок суду, що технічну документацію щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів було затверджено без погодження меж з позивачем як суміжним землекористувачем, як підстави для скасування рішення та державних актів;

не враховані заперечення відповідача щодо висновків експертизи;

неправильним є висновок суду про скасування оспорюваного рішення та державних актів, позовні вимоги щодо визнання їх протиправними не заявлялись.

Крім того, суд апеляційної інстанції пославшись на те, що апеляційна скарга не містить доводів в частині відмови в задоволенні позовних вимог, фактично переглянув рішення суду першої інстанції в повному обсязі, зазначивши про залишення його без змін в частині відмови у позові.

За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 травня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення Радомишльської міської ради Житомирської області 22 сесії 5 скликання від 25 березня 2009 року № 36 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,05 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0605 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 та визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на землю серії ЯЗ № 433676 від 18 жовтня 2010 року, серії ЯЗ № 433677 від 18 жовтня 2010 року, які видані ОСОБА_2 на земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

Рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та з Радомишльської міської ради Житомирської області по 640,00 грн з кожного судових витрат у справі скасовано.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 176,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог мотивована тим, що суд першої інстанції в порушення вимог статей 12 13 264 ЦПК України:

не сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин справи, зокрема, в порушення вимог статті 13 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог в частині визначення повноважень службових осіб Дерзкомзему в Житомирській області, які затверджували земельну документацію, оскільки вимоги з цих підстав ОСОБА_1 не заявлялись;

безпідставно поклав в основу рішення земельно-технічну експертизу, проведену в іншій справі, яка ґрунтується на припущеннях. Суд апеляційної інстанції вказав, що експерт не дослідив правовстановлюючі документи ні на будинок ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , ні на земельну ділянку за даним домоволодінням, не дослідив чи встановлювались в натурі на місцевості розміри і конфігурація земельної ділянки, яка виділена позивачу, експерт не вирішив питання щодо невідповідності фактичних розмірів та площ земельних ділянок сторін, а дійшов міркувань, що така невідповідність «могла виникнути» за декількох обставин;

ухвалив рішення за відсутності у позивача правовстановлюючих документів та за відсутності доказів, які свідчать про порушення її прав;

не звернув увагу на висновки Верховного Суду, відповідно до яких відсутність акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність та не може бути самостійною підставою для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_4 , в якій просить: постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2021 року скасувати; рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 22 травня 2018 рокузалишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржене судове рішення ухвалено без урахування висновків Верховного Суду, з порушенням норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що при виготовленні технічної документації та її затвердженні органом місцевого самоврядування, згода суміжних користувачів щодо погодження меж земельної ділянки (позивача та ОСОБА_5 ) навіть не запитувалася. В копіях матеріалів технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_2 відсутній акт передачі довгострокових межових знаків на зберігання власнику або користувачу земельної ділянки, а протокол погодження меж земельної ділянки та передачі межових знаків під охорону землевласника, не містить інформації щодо кількості встановлених межових знаків, підпис суміжного землекористувача ОСОБА_5 , прізвище та ініціали позивача, як суміжного землекористувача. Акт від 26 березня 2014 року, в якому зазначено, що позивач завадила проведенню відновлення меж по промірах за державними актами про право власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , складений більше ніж через чотири роки, після прийняття спірного рішення та державних актів, свідчить про порушення прав позивача щодо погодження меж земельної ділянки. Вказує, що технічний паспорт на будинок відповідачів та договір купівлі-продажу будинку 1976 року не є документами, що підтверджують право користування земельними ділянками. Висновок суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог в частині визначення повноважень службових осіб Держкомзему в Житомирській області через те, що вимоги з цих підстав не заявлялися, є помилковими, оскільки така підстава неодноразово заявлялася протягом усього судового розгляду справи. Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися докази, в тому числі преюдиційного значення, що встановлюють право землекористування позивача, а саме: рішення Брусилівського місцевого суду Житомирської області від 25 жовтня 2001 року; постанова Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 червня 2006 року; ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року; ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року. Суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність у позивача права землекористування, через те, що у неї немає правовстановлюючого документу (наявність якого, на думку позивача, не впливає на правильність вирішення справи), вийшов за межі позовних вимог, оскільки право землекористування позивача в цій справі ніхто із учасників справи не оспорював, предметом доказування у справі є незаконність/законність оспорюваних актів та рішення. Позивач вказає, що вона не зверталася до органу місцевого самоврядування із заявою про встановлення меж землекористування та видачу державного акту про право землекористування з поважних причин, оскільки, діючи добросовісно не хотіла порушувати постанову Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 червня 2006 року, якою зобов`язано Радомишльську міську раду утриматися від прийняття будь-яких рішень щодо земельної ділянки ОСОБА_1 розміром 667 кв. м. Суд апеляційної інстанції також вийшов за межі апеляційної скарги ОСОБА_2 , оскільки відповідач в апеляційній скарзі не просила скасувати рішення суду першої інстанції з підстав не встановлення обставини, що має важливе значення для вирішення справи (відсутність у позивача права землекористування), також апеляційна скарга не містить жодного посилання на порушення судом першої інстанції норм матеріального права (статей 22 23 Земельного кодексу 1990 року, та статті 125 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)).

Позиція інших учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять: касаційну скаргу залишити без задоволення; постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2021 року залишити без змін.

Відзив обґрунтований тим, що підписання спірних державних актів про право власності на земельні ділянки поза строків повноважень службових осіб Держкомзему не було підставою позову, уточнень або збільшення позовних вимог позивач не надавала. Погодження меж є виключно допоміжною стадією у приватизації земельної ділянки і, у разі виникнення спору, сама по собі не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. У рішенні Радомишльського районного суду від 02 червня 2006 року, яким зобов`язано Радомишльську міську раду утриматися від прийняття будь-яких рішень щодо земельної ділянки ОСОБА_1 розміром 667 кв. м до вирішення судових справ щодо встановлення вказаних меж в натурі зазначено, що рішення відносно земельної ділянки розміром 667 кв. м, яка належить ОСОБА_1 органом місцевого самоврядування не приймалося взагалі. Не може слугувати підставою для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 висновок земельно-технічної експертизи № 315/16 від 18 квітня 2016 року, на який посилається суд першої інстанції, оскільки експертом не були досліджені правовстановлюючі документи ОСОБА_1 на житловий будинок по АДРЕСА_1 , експертиза проведена без дослідження документів на землю співвласників домоволодіння позивача, розмірів і конфігурацій їх земельних ділянок. Також зазначають, що рішення органу місцевого самоврядування і державні акти на право власності на земельні ділянки неможливо скасувати, а можливо визнати протиправним рішення органів влади та скасувати державну реєстрацію державних актів, але таких вимог заявлено не було. Крім наведеного, оспорюване рішення міської ради втратило свою силу у зв`язку із його реальним виконанням, виготовленням державних актів, а тому вимога про його скасування судом є незаконною.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 289/1251/17.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 19 січня 2023 року у справі призначено суддю-доповідача Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 липня 2022 року.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 липня 2021 року зазначено, що підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме невірно застосована норма статті 198 Земельного Кодексу України та застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19), від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15 (провадження № 14-652цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, частина третя статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням виконкому Радомишльської міської Ради народних депутатів від 10 травня 1994 № 94 «Про надання земельних ділянок в тимчасове та постійне користування» ОСОБА_1 виділено в тимчасове користування для ведення огородництва земельну ділянку по місцю проживання по АДРЕСА_1 , площею 192 кв. м, що прилягає до її садиби.

Рішенням Житомирського обласного суду від 26 травня 1998 року рішення виконкому № 94 від 10 травня 1994 року визнано незаконним та виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_5 земельну ділянку розміром 667 кв. м із загальної площі 2382 кв. м, розміщену біля буд. АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення суду та висновку експертизи, який врахував суд, рішенням виконкому Радомишльської міської ради від 12 травня 1999 року № 162 «Про відміну в рішеннях виконкому від 10 травня 1994 року № 94 в п.6», вирішено рахувати вірним виділити ОСОБА_1 в тимчасове користування для ведення городництва земельну ділянку по місцю проживання по АДРЕСА_1 , площею 667 кв. м.

Згідно з рішенням Радомишльської міської ради Житомирської області від 12 травня 1999 року № 162 ОСОБА_1 виділено для ведення городництва по місцю проживання земельну ділянку площею 667 кв. м із загальної площі 2382 кв. м.

ОСОБА_1 є суміжним землекористувачем із відповідачем ОСОБА_2 , яка є співвласником разом із ОСОБА_3 домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 1976 року.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з рішення Радомишльської міської ради Житомирської області 22 сесії 5 скликання від 25 березня 2009 року № 36 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки» затверджено технічну документацію щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на землю ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 на земельну ділянку площею 0,05 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та площею 0,0605 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 .

Відповідно до рішення Радомишльської міської ради від 25 березня 2009 року, відповідач ОСОБА_2 18 жовтня 2010 року отримала державні акти на право власності на земельні ділянки в АДРЕСА_1 серії ЯЗ № 433676 на земельну ділянку площею 0,0500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та серії ЯЗ № 433677 на земельну ділянку площею 0,0605 га для ведення особистого селянського господарства, 18 жовтня 2010 року є датою реєстрації актів.

У справі № 283/2751/15-ц у висновку земельно-технічної експертизи № 315/16 від 18 квітня 2016 року експертом встановлено, що існує накладання земельних ділянок, які складаються з двох фрагментів: 0,0067 га - площа накладки земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на земельну ділянку, визначену рішенням Житомирського обласного суду від 26 травня 1998 року; 0,0023 га - площа накладки земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на земельну ділянку, визначену рішенням Житомирського обласного суду від 26 травня 1998 року. Встановлено факт зменшення фактичного розміру земельної ділянки ОСОБА_1 , яка згідно вказаного рішення повинна становити 0,0667 га, а в натурі площа земельної ділянки складає 0,0547 га. Невідповідність фактичних розмірів і площ земельних ділянок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що вказані в генеральних планах до будинку та державних актах, могли виникнути при оформленні даних земельних ділянок.

Як вбачається з технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1105 га ОСОБА_2 на території Радомишльської міської ради по АДРЕСА_2 від 01 квітня 2009 року, протокол погодження меж земельної ділянки та передачі межових знаків під охорону землевласника між суміжними користувачами не підписаний.

Згідно з інформацією, наданою виконкомом Радомишльської міської ради Житомирської області, за договором купівлі-продажу від 01 вересня 1976 року ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у рівних частках кожний купили жилий будинок з надвірними будівлями, які розміщені на землях державного фонду розміром 2730 кв. м. Рішенням 19-ї сесії Радомишльської міської ради № 132 від 30 жовтня 2008 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок для виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки: ОСОБА_2 - на земельну ділянку площею 0,05 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та на земельну ділянку 0,0605 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 - на земельну ділянку площею 0,05 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та 0,0498 га для ведення особистого селянського господарства за зазначеною адресою. Рішенням 22-ї сесії Радомишльської міської ради № 36 від 25 березня 2009 року виготовлена технічна документація була затверджена.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-6732св22) зазначено, що:

«Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначила, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивачки порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які беззаперечно вказували б, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 497/597/18 (провадження № 61-9556св20) зазначено, що: «Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, провадження № 14-525цс18, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки».

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення оспорюваного рішення міської ради та державних актів на право власності на землю серії ЯЗ № 433676 від 18 жовтня 2010 року, серії ЯЗ № 433677 від 18 жовтня 2010 року, які видані ОСОБА_2 на земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів, а саме накладення земельної ділянки, яка перебуває у власності відповідачів, на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні позивача.

Крім того, позивач в касаційній скарзі зазначає, що вона не зверталася до органу місцевого самоврядування із заявою про встановлення меж землекористування та видачу державного акту про право землекористування.

Твердження касаційної скарги про те, що підтвердженням порушення прав позивача є діючий і не скасований висновок експерта № 315/16 від 18 квітня 2016 року, який прямо встановлює факт накладення земельних ділянок, колегія суддів відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції надав оцінку висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 12 березня 2020 року в сукупності з іншими доказами у справі та встановив, що цей висновок ґрунтується на припущеннях, оскільки експерт не дослідив правовстановлюючі документи, ні на буд. 44 ОСОБА_1 по вул. Великій Житомирській, ні на земельну ділянку за даним домоволодінням, не дослідив чи встановлювались в натурі на місцевості розміри і конфігурації земельної ділянки, виділеної позивачу.

Аргументи касаційної скарги про помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог в частині визначення повноважень службових осіб Держкомзему в Житомирській області через те, що вимоги з цих підстав не заявлялися, є необґрунтованими, оскільки позовна заява не містить цих підстав, в матеріалах справи відсутні письмові заяви про уточнення позовних вимог та їх розгляд судом першої інстанції (без подання письмової заяви про зміну підстав позову), є порушенням принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися докази, в тому числі преюдиційного значення, що встановлюють право землекористування позивача, а саме: рішення Брусилівського місцевого суду Житомирської області від 25 жовтня 2001 року; постанова Радомишльського районного суду Житомирської області від 02 червня 2006 року; ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2015 року; ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначеними рішення не встановлено накладення земельної ділянки, яка перебуває у власності відповідачів, на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні позивача.

Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційної скарги ОСОБА_2 , оскільки відповідач в апеляційній скарзі не просила скасувати рішення суду першої інстанції з підстав не встановлення обставини, що має важливе значення для вирішення справи, а саме відсутність у позивача права землекористування, є неспроможними, оскільки суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Інші аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, викладеному у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до ухвалення незаконного рішення, суд касаційної інстанції не встановив.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-6732св22), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 червня 2022 року у справі № 497/597/18 (провадження № 61-9556св20), доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 31 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук