Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.06.2020 року у справі №310/1436/17

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 310/1436/17

провадження № 61-8692св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Бердянська міська рада,

третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 лютого 2018 року у складі судді Крамаренка А. І. та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бердянської міської ради, третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2), про визнання незаконним та скасування рішення.

На обґрунтування позову зазначила, що вона є власником нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_1.

Пунктом 2.5 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 07 грудня 2006 року № 8 "Про передачу в оренду земельних ділянок" затверджено проект відведення земельної ділянки та передано в оренду за рахунок земель міста ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0151 га, розташовану по АДРЕСА_2, для розміщення майданчика відпочинку та благоустрою території.

На підставі вказаного рішення 27 грудня 2006 року між Бердянською міською радою та ОСОБА_2 укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки строком до 01 грудня 2011 року.

Пунктом 15 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 29 вересня 2011 року № 39 продовжено договір оренди земельної ділянки з 01 грудня 2011 року до 01 грудня 2016 року, у зв'язку з чим 22 листопада 2011 року між ОСОБА_2 та Бердянською міською радою укладено угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, якою у розділі строк дії договору в пункт 3.1 внесено зміни, що договір діє строком до 01 грудня 2016 року.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2010 року, яка набрала законної сили, судом було встановлено, що проект відводу земельної ділянки ОСОБА_2 містить підроблені підписи, тому судом визнано незаконним та скасовано пункт 2.5 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 07 грудня 2006 року № 8.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 21 травня 2015 року про відмову у перегляді за нововиявленими обставинами постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2010 року.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до виконавчого комітету Бердянської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування свідоцтва про право власності і рішення про реєстрацію.

Пунктом 3 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 27 жовтня 2016 року № 35 поновлено договір оренди землі від 27 грудня 2006 року, шляхом передачі ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0151 га, що розташована по АДРЕСА_2 для розміщення майданчика відпочинку та благоустрою території, строком до 01 жовтня 2021 року.

Належна їй нежитлова будівля (магазин) розташована на земельній ділянці, що перебуває в оренді ФОП ОСОБА_2.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати пункт 3 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 27 жовтня 2016 року № 35 "Про поновлення договорів оренди земельних ділянок".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 лютого 2018 рокузмінено в частині правового обґрунтування підстав відмови у позові.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правового обґрунтування підстав відмови у позові, апеляційний суд виходив з того, що встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Проте, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що Бердянська міська рада, приймаючи оспорюване рішення, діяла в межах своїх повноважень, в порушення вимог статті 4 ЦПК України не взяв до уваги, що особа має право в порядку, встановленому статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Водночас, рішенням апеляційного суду Запорізької області від 06 грудня 2011 року відмовлено у визнанні права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - магазин по АДРЕСА_1. На момент прийняття оскаржуваного рішення Бердянської міської ради від 27 жовтня 2016 року № 35 про поновлення договору оренди земельної ділянки, ОСОБА_1 не була власником указаного вище магазину, під яким знаходиться земельна ділянка, щодо якої продовжено спірний договір оренди, а також ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка або її частина знаходиться в її користуванні відповідно до вимог земельного законодавства.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

04 червня 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 лютого 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Пояснює, що її право власності на нежитлову будівлю (магазин) по АДРЕСА_1 з реєстраційним № 30349623104 у повній мірі підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, свідоцтвом про право власності від 01 жовтня 2009 року. Крім того, інформація про право її власності на вказаний об'єкт нерухомого майна міститься у відповідному Державному реєстрі прав, до якого суд має доступ відповідно до частини 3 статті 32 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у зв'язку із здійсненням повноважень, визначених законом - ЦПК України.

Внаслідок недослідження наведених доказів Запорізьким апеляційним судом було зроблено помилковий висновок про відсутність порушеного права ОСОБА_1.

Доводи інших учасників справи

28 липня 2020 року на адресу Верховного Суду від Бердянської міської ради засобами електронного зв'язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу позивачки залишити без задоволення, судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

22 червня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 07 грудня 2006 року вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки та передати в короткострокову оренду за рахунок земель міста приватному підприємцю ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,0151 га, розташовану по АДРЕСА_2 для розміщення майданчика відпочинку та благоустрою території строком до 01 грудня 2011 року.

27 грудня 2006 року між Бердянською міською радою в особі міського голови Баранова В. О. та приватним підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, відповідно до якого Бердянська міська рада Запорізької області надає, а приватний підприємець ОСОБА_2 приймає в строкове платне володіння та користування строком до 01 грудня 2011 року земельну ділянку для розміщення майданчика відпочинку та благоустрою території, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (біля квіткового магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та вздовж АДРЕСА_2, площею 0,0151 га.

Пунктом 15 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 29 вересня 2011 року "Про продовження терміну розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та терміну реєстрації правовстановлюючого документа на земельну ділянку, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу в оренду та у власність земельних ділянок" було продовжено з 01 грудня 2011 року договір оренди від 27 грудня 2006 року земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості) та без зміни її цільового призначення, строком до 01 грудня 2016 року.

22 листопада 2011 року між ФОП ОСОБА_2 та Бердянською міською радою Запорізької області було укладено угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, якою у розділі "Строк дії договору" в пункті 3.1 внесено зміни щодо строку договору, який визначено до 01 грудня 2016 року.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 16 жовтня 2008 року визнано за ОСОБА_1 право власності на магазин, який складається із основної будівлі "А", замощення "1", який розташований на земельній ділянці площею 63 кв. м по АДРЕСА_1.

Розпорядженням голови Бердянської міської ради Запорізької області від 31 липня 2009 року вищевказаному об'єкту нерухомого майна - магазину присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1.

Пунктом 4 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області від 02 вересня 2009 року вирішено оформити за ОСОБА_1 право власності на будівлю по АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 зареєструвала право власності на вказаний магазин та отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2009 року. Вказане також підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

В подальшому рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 жовтня 2008 року було скасовано рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 06 грудня 2011 року та в задоволенні позову ОСОБА_1 до Бердянської міської ради Запорізької області, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 вересня 2010 року встановлено, що пояснювальна записка до проекту відводу земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 та акт визначення і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 23 травня 2006 року містять підроблені підписи, здійснені від імені ОСОБА_4, тоді як вона цих робіт не виконувала, документів не складала.

Адміністративний суд вказаною постановою скасував пункт 2.5 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 07 грудня 2006 року "Про передачу в оренду земельних ділянок".

Пунктом 3 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 27 жовтня 2016 року № 35 "Про поновлення договорів оренди земельних ділянок" було поновлено договір оренди землі від 27 грудня 2006 року, яким ФОП ОСОБА_2 була передана земельна ділянка загальною площею 0.0151 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2, для розміщення майданчика відпочинку та благоустрою території, строком до 01 жовтня 2021 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення судів першої та касаційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання провести реєстрацію спадкового майна та видати свідоцтво на спадкове майно в касаційному порядку не оскаржуються, а тому у вказаній частині вимог не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини 2 статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому ЦК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини 2 статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

Для встановлення факту користування учасником справи земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як фізичної особи-підприємцяна цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 17 квітня 2018 року в справі № 461/980/16-а (провадження № 11-248апп18), від 14 листопада 2018 року в справі № 127/2709/16ц (провадження № 14-352цс18), від 15 травня 2019 року в справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19)

Встановлено, що 27 грудня 2006 року між Бердянською міською радою в особі міського голови Баранова В. О. та приватним підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, відповідно до якого Бердянська міська рада Запорізької області надає, а приватний підприємець ОСОБА_2 приймає в строкове платне володіння та користування строком до 01 грудня 2011 року земельну ділянку для розміщення майданчика відпочинку та благоустрою території, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (біля квіткового магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та вздовж АДРЕСА_2, площею 0,0151 га.

22 листопада 2011 року між ФОП ОСОБА_2 та Бердянською міською радою Запорізької області було укладено угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, якою у розділі "Строк дії договору" в пункті 3.1 внесено зміни щодо строку договору, який визначено до 01 грудня 2016 року.

Пунктом 3 рішення Бердянської міської ради Запорізької області від 27 жовтня 2016 року № 35 "Про поновлення договорів оренди земельних ділянок" було поновлено договір оренди землі від 27 грудня 2006 року, яким ФОП ОСОБА_2 була передана земельна ділянка загальною площею 0.0151 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2, для розміщення майданчика відпочинку та благоустрою території, строком до 01 жовтня 2021 року.

Також встановлено, що пунктом 4 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області від 02 вересня 2009 року вирішено оформити за ОСОБА_1 право власності на будівлю по АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 зареєструвала право власності на вказаний магазин та отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 01 жовтня 2009 року. Вказане також підтверджено витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що належна ОСОБА_1 нежитлова будівля (магазин) розташована на земельній ділянці, що перебуває в оренді ФОП ОСОБА_2.

Із матеріалів справи вбачається, що фактично предметом спору у даній справі є право ФОП ОСОБА_2 на поновлення договору оренди земельної ділянки для розміщення майданчика відпочинку та благоустрою території.

Оцінюючи спірні правовідносини, Верховний Суд також враховує те, що згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних ОСОБА_1 з 17 лютого 2014 року зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Таким чином, право ФОП ОСОБА_2, як суб'єкта господарювання, що має право на спірну земельну ділянку, оскаржується ФОП ОСОБА_1, як суб'єктом господарювання, що має право на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці.

Бердянська міська рада є юридичною особою.

Відтак, учасниками цієї справи є юридична особа, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності.

Характер правовідносин, що виникли між учасниками справи, свідчать про наявність відносин з приводу правочину у господарській діяльності, а саме - спору, пов'язаного з правом оренди, яке позивачка не визнає, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що спір у цій справі є господарським і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що заявлений у цій справі спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами 1 та 2 статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених Частинами 1 та 2 статті 414 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених Частинами 1 та 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв'язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянули в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

На виконання вимог частини 1 статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз'яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови вона може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 лютого 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 квітня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Бердянської міської ради, третя особа - приватний підприємець ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення, закрити.

Повідомити ОСОБА_1, що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.

Попередити ОСОБА_1 про те, що в разі неподання нею протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією справу буде повернено до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко