Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.08.2024 року у справі №758/6703/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 758/6703/23

провадження № 61-14902св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державний університет інфраструктури та технологій,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного університету інфраструктури та технологій про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, встановлення факту незаконного звільнення та вимушених прогулів, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушених прогулів, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року у складі судді Ковбасюк О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у складі колегії суддів Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та історія справи

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Державного університету інфраструктури та технологій про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, встановлення факту незаконного звільнення та вимушених прогулів, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушених прогулів.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказувала, що згідно із заявою від 30 серпня 2007 року її було прийнято на роботу до відповідача на посаду старшого викладача кафедри екології та безпеки життєдіяльності на умовах контракту на період з 01 вересня 2007 року до 31 серпня 2008 року.

Відповідно до заяви від 01 вересня 2008 року позивачка згідно із рішенням конкурсної комісії і наказу від 04 липня 2008 року № 117-к була зарахована на посаду старшого викладача кафедри екології та безпеки життєдіяльності на умовах контракту на період з 01 вересня 2008 року по 31 серпня 2009 року.

Згідно із заявою від 01 вересня 2009 року позивачка відповідно до рішення конкурсної комісії і наказу від 18 травня 2009 року № 55-к була зарахована на посаду старшого викладача кафедри екології та безпеки життєдіяльності на умовах контракту на період з 01 вересня 2009 року до 31 серпня 2010 року.

Позивач зазначала, що згідно з її заявою від 05 жовтня 2009 року, написаною у момент не усвідомлення значення своїх дій, її було звільнено з роботи, про що було видано наказ від 05 жовтня 2009 року № 146-к.

Крім того, позивачка вказувала, що 05 жовтня 2009 року її було звільнено у важкому психолого-психіатричному стані, коли вона не могла розуміти своїх щодо написання заяви про звільнення з роботи.

Посилаючись на те, що звільнення з роботи було незаконним та проведене з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки укладений з відповідачем трудовий договір має вважатися таким, що укладений на невизначений строк, а відповідач, не надавши їй двотижневого терміну, звільнив її з роботи в день написання заяви, чим фактично позбавив можливості залишитися з ним у трудових відносинах, позивачка звернулася з позовом до суду.

Позивачка просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи № 146-к від 05 жовтня 2009 року;

- встановити факт незаконного звільнення ОСОБА_1 і вимушених прогулів з вини відповідача, врахувавши висновки медико-психолого-психіатричної експертизи за направленням суду;

- поновити ОСОБА_1 на роботі;

- стягнути з Державного університету інфраструктури та технологій середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року у відкритті провадження у справі відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Суд зазначив, що у цивільній справі № 758/2815/22 ухвалене судове рішення, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що наведені позивачкою у поданій позовній заяві, оскільки матеріально-правові вимоги в цих позовах є тотожними, підстави та предмет позову є ідентичними та пов`язані із захистом трудових прав позивачки.

Суд першої інстанції не погодився із зазначеними у позовній заяві твердженням позивачки про те, що цей позов обґрунтований новими підставами та обставинами справи та вказав, що зі змісту судового рішення у справі № 758/2815/22 та змісту поданої у цій справі позовної заяви вбачається, що позовними вимогами за цим позовом і у справі № 758/2815/22 були «визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, встановлення факту незаконного звільнення та фактів вимушених прогулів, поновлення позивачки на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушених прогулів», тому судом вже були розглянуті аналогічні вимоги одного і того ж позивача до одного і того ж відповідача та їм надана відповідна правова оцінка.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судове рішення місцевого суду відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Місцевий суд правильно встановив, що судом у цивільній справі № 758/2815/22 уже розглянуті аналогічні вимоги одного і того ж позивача до одного і того ж відповідача та їм надана відповідна правова оцінка з урахуванням наданих позивачкою доказів, які повторно та в тому ж обсязі долучено до цієї позовної заяви, рішення суду в іншій справі (справа № 758/1815/22) набрало законної сили.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

18 жовтня 2023 року до Верховного Суду засобами електронного зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у цій справі, у якій заявниця, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця у касаційній скарзі посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Заявниця зазначає, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили підстав, якими обґрунтовано позовну заяву в цій справі, у зв`язку із чим помилково ухвалили судові рішення про відмову у відкритті провадження. Суд першої інстанції дійшов висновку про тотожність підстав та предмета позовів у цій справі та у справі № 758/2815/22, при цьому не дослідивши матеріали справи № 758/2815/22 та обмежившись виключно вказівкою на те, що ці справи тотожні за предметом і підставами позову та за складом учасників.

При цьому підстави позову у справі № 758/2815/22 суд першої інстанції у цій справі не вивчав, оскільки відповідні докази, зокрема позовна заява в указаній вище справі, в матеріалах цієї справи відсутні.

Суд апеляційної інстанції цей недолік дослідження доказів місцевим судом також не усунув та відмовив у задоволенні клопотання заявниці про витребування матеріалів справи № 758/2815/22 для залучення їх до матеріалів цієї справи та належного з`ясування тотожності двох судових спорів.

Заявниця указує, що на відміну від цієї справи у справі № 758/2815/22 вона просила суд встановити факт відсутності у відповідача оригіналу заяви про звільнення з роботи від 05 жовтня 2009 року та, як наслідок, визнати наказ про звільнення її з роботи недійсним, неправомірним та скасувати його.

Тоді як у цій справі однією з підстав позову заявниця зазначила те, що наказ про її звільнення було вперше їй надано (ознайомлено) у травні 2023 року, після чого, за поясненнями заявниці, вона встановила незаконність цього наказу та порушення її трудових прав. Також у позовній заяві заявниця указувала на те, що її звільнення відбулося в період її тимчасової непрацездатності.

Підстави позову у цій справі не були наведені заявницею як підстави позову у справі № 758/2815/22, на яку послався суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції.

Інший учасник справи не скористався правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи щодо підстав для відкриття провадження у справі

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_1 у цій цивільній справі подала позов про визнання незаконним та скасування наказу від 05 жовтня 2009 року № 146-к про її звільнення, встановлення факту незаконного звільнення позивачки та вимушених прогулів, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушених прогулів.

В обґрунтування позову зазначала, що оригінал заяви про звільнення від 05 жовтня 2009 року відсутній, на час її звільнення та написання вказаної заяви вона не усвідомлювала значення своїх дій, проте судова експертиза щодо встановлення її психічного стану судами не призначалася.

Також суди встановили, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2023 року (справа № 758/2815/22) позов ОСОБА_1 до Державного університету інфраструктури та технологій про встановлення факту відсутності оригіналу заяви про звільнення, визнання наказу про звільнення недійсним/неправомірним та скасування його, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу залишено без задоволення.

Суди у справі № 758/2815/22 встановили, що ОСОБА_1 в обґрунтування позову посилалася на те, що після її зарахування на посаду старшим викладачем, відповідачем було неправомірно заселено позивачку до особи чоловічої статі, у зв`язку з чим вона перебувала у важкому психолого-психіатричному стані, та 05 жовтня 2009 року, не усвідомлюючи своїх дій, підписала заяву про звільнення.

Зважаючи на те, що відповідач не зберіг оригінал її заяви про звільнення з роботи від 05 жовтня 2009 року (на думку позивачки, заяви про звільнення фактично, мабуть, не існувало взагалі, і наказ видавався про звільнення з роботи 05 жовтня 2009 року незаконно), вона тривалий не отримувала заробітну плату за час вимушених прогулів та, у зв`язку з наявністю зібраних доказів і не розуміння значення своїх дій та не можливістю керувати ними 05 жовтня 2009 року, має намір відновити свій трудовий стаж, відшкодувати завдану матеріальну шкоду внаслідок тривалого не отримання заробітної плати, доходів, тривалої не можливості працевлаштуватися внаслідок важких трагічних обставин життя з вини відповідача.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 14 червня 2010 року звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Державного економіко-технологічного університету транспорту про визнання правочину та наказу недійсними, в якому просила суд визнати правочин, вчинений нею, а саме: заяву про звільнення за власним бажанням з посади старшого викладача кафедри екології та безпеки життєдіяльності у Державному економіко-технологічному університеті транспорту недійсним (справа № 2-3300/10).

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 листопада 2010 року (справа № 2-3300/10) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . При цьому суд встановив, що позивачка була звільнена з посади, на якій працювала на умовах контракту, укладеного з нею відповідачем на підставі її заяви на певний строк на конкурсній основі, на підставі поданої нею заяви про звільнення за власним бажанням, яку вона не відкликала, а відразу залишила роботу, після чого ознайомилася з наказом про звільнення та отримала трудову книжку. Тому суд вважав звільнення ОСОБА_1 з роботи за статтею 38 КЗпП України правильним та не знайшов підстав для визнання договору безстроковим, наказу про звільнення незаконним та поновлення позивачки на роботі.

Крім того, у червні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Державного економіко-технологічного університету транспорту про визнання трудового договору безстроковим, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди (справа № 760/6958/14-ц). Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 08 липня 2014 року (справа № 760/6958/14-ц) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. При цьому у судовому засіданні Солом`янського районного суду міста Києва позивачка ОСОБА_1 не заперечувала написання нею заяви про звільнення від 05 жовтня 2009 року, про що було видано наказ від 05 жовтня 2009 року № 146-к. Також зі змісту заяви ОСОБА_1 від 05 жовтня 2009 року суд першої інстанції вбачав, що вона сама просила звільнити її із займаної посади за власним бажанням.

Суди установили, що рішенням суду у справі № 758/2815/22, яке набрало законної сили, судом розглянуті аналогічні вимоги одного і того ж позивача до одного і того ж відповідача та їм надана відповідна правова оцінка з урахуванням наданих позивачем доказів, які повторно в тому ж обсязі долучено до нової позовної заяви в цій справі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявниці є неприйнятними з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року, серіяA № 253-B).

У справі «Беллє проти Франції» у рішенні від 04 грудня 1995 року (заява № 23805/94) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваниллес проти Іспанії», заява № 28090/95).

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Необхідність застосування вказаної норми права зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно тотожні сторони, підстави та предмет спору. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (постанова Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 203/2741/22, провадження № 61-2369св23).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку про те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Визначаючи підстави позову як елемента його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права (постанова Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 178/3312/23, провадження № 61-3912св24).

У постанові від 12 червня 2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що «згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Тобто, згідно з вказаним пунктом підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

У постанові від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права».

Суд під час здійснення судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Такий підхід викладено в постанові Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 936/598/23 (провадження № 61-890св24).

У справі, яка переглядається, колегія суддів Верховного Суду вважає висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відповідає вимогам процесуального закону.

Згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 758/2815/22 за позовом ОСОБА_1 до Державного університету інфраструктури та технології про встановлення факту відсутності оригіналу заяви про звільнення, визнання наказу про звільнення недійсним/неправомірним та скасування його, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, Подільський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Постановою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року залишено без змін.

У постанові Київського апеляційного суду від 28 квітня 2023 року вказано:

«У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного університету інфраструктури та технології (далі - ДУІТ), в якому просила:

- встановити факт відсутності у відповідача оригіналу заяви про звільнення з роботи від 05.10.2009 і відповідно до цього визнати наказ про звільнення не дійсним, не правомірним за № 146-к від 05.10.2009 та його скасувати;

- поновити ОСОБА_1 на посаду старшого викладача ДУІТ та внести відповідачем відповідні записи у трудову книжку;

- стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 в розмірі (визначеним судом на підставі досліджень позовної заяви і доказів та принесеними відповідачем довідок про середній дохід та врахуванням оздоровлюючих) з урахуванням компенсації за не використану відпустку, оплати за час вимушених прогулів, індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. Врахувати, що позивачка почала працювати повноцінно з вересня 2020 року, згідно з довідкою про доходи з Пенсійного фонду України № ок 7 в освітній установі».

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що рішенням суду у справі № 758/2815/22, яке набрало законної сили, розглянуті аналогічні вимоги одного і того ж позивача до одного і того ж відповідача та їм надана відповідна правова оцінка з урахуванням наданих позивачкою доказів, які повторно в тому ж обсязі долучено до нової позовної заяви в цій справі.

За встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин ухвала Подільського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із ухваленими судами попередніх інстанцій судовими рішеннями про відмову у відкритті провадження у цій справі.

Доводи касаційної скарги про те, що у справі, яка переглядається, однією з підстав позову заявниця зазначила те, що наказ про її звільнення було вперше їй надано (ознайомлено) у травні 2023 року, після чого, за поясненнями заявниці, вона встановила незаконність цього наказу та порушення її трудових прав, спростовуються установленими обставинами про те, що наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи № 146-к від 05 жовтня 2009 року неодноразово оскаржувався нею у судах, ОСОБА_1 була ознайомлена з його змістом, посилалася на його незаконність.

Доводи касаційної скарги про те, що у позовній заяві у справі, що переглядається, заявниця указувала на її звільнення у період тимчасової непрацездатності як на іншу підставу позову колегія суддів не бере до уваги, оскільки у судових рішеннях у справах № 760/6958/14-ц та № 758/2815/22, які набрали законної сили, розглянуті та оцінені позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного університету інфраструктури та технології на відповідність вимогам закону взагалі, тобто судами в іншій справі вже надано відповідь на зазначені доводи заявниці.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили підстави, якими обґрунтовано позов у справі, що переглядається, та не долучили до матеріалів цієї справи позовну заяву у справі № 758/2815/22, не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки предмет і підстави позову та результати їх оцінки і перевірки зазначені у судових рішеннях у справі № 758/2815/22, які є у відкритому доступі згідно із даними Єдиного державного реєстру судових рішень, та правильно враховані судами у цій справі.

Інші доводи касаційної скарги зводиться до повторного, неодноразово перефразованого зазначення одних і тих самих обставин звільнення та їх власного тлумачення ОСОБА_1 , а також обставин, які не впливають на зміст спірних правовідносин щодо оскарження процедури звільнення позивачки (погрози сторонніх осіб, які не стосуються її трудових прав; обставини, які призвели до лікування позивачки; відсутності у неї, на її думку, можливості працювати тощо), що згідно з вимогами процесуального закону не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Суд першої інстанції, враховуючи підстави та предмет позову, з яким звернулася ОСОБА_1 , суб`єктний склад сторін спору, а також те, що є таке, що набрало законної сили рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши ухвалу місцевого суду, погодився з висновком суду першої інстанції та виснував, що судом уже розглянуті аналогічні вимоги одного і того ж позивача до одного і того ж відповідача та їм надана відповідна правова оцінка з урахуванням наданих позивачкою доказів, які повторно та в тому ж обсязі долучено до її позовної заяви, і рішення суду в іншій справі набрало законної сили.

За результатами апеляційного перегляду справи суд апеляційної інстанції дійшов правильно висновку, що доказів на підтвердження того, що позов у цій справі № 758/6703/23 подано з інших підстав, ніж позов у справі № 758/2815/22, в якій уже ухвалено судові рішення, що набрали законної сили, суду не надано, а матеріали справи таких доказів не містять.

Таким чином колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до вимог статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним колегія суддів виснує, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а ухвала Подільського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року підлягають залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи судом касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 14 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк