Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.06.2019 року у справі №159/2793/18

Постанова

Іменем України

21 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 159/2793/18

провадження № 61-10442св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Дубівська сільська рада Ковельського району Волинської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області, у складі судді Наваляного Т. Д., від 15 січня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я., від 18 квітня 2019 року.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року Дубівська сільська рада Ковельського району Волинської області (далі - Дубівська сільська рада) звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позовна заява Дубівської сільської ради мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без достатніх правових підстав, самовільно зайнято частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом встановлення фундаменту по території вказаної земельної ділянки.

Вказана земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді с. Дубове Ковельського району, є комунальною власністю та запланована для передачі у власність у порядку безоплатної приватизації ОСОБА_3 , як учаснику АТО.

Рішенням Дубівської сільської ради від 21 квітня 2016 № 8/6-1 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд», ОСОБА_3 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 площею 0,08 га.

Самовільне зайняття відповідачами частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 шляхом встановлення фундаменту об`єктивно перешкоджає позивачу реалізовувати свої повноваження у галузі земельних відносин, зокрема, у частині розпорядження землями територіальних громад шляхом надання земельних ділянок у власність.

Споруджений відповідачами фундамент має всі ознаки самочинного будівництва у розумінні статті 376 ЦК України, оскільки збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Посилаючись на зазначені обставини, Дубівська сільська рада просила суд зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення (демонтажу) встановленого фундаменту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2019 року задоволено позовні вимоги Дубівської сільської ради. Зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення (демонтажу) встановленого фундаменту. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка, орієнтовною площею 0,0808 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , перебуває у комунальній власності територіальної громади с. Дубове, Ковельського району, у власність або користування відповідачам не надавалась, останні на частині вказаної земельної ділянки самовільно, без відповідних на те правових підстав, спорудили фундамент.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Дубівської сільської ради.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У травні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано касаційну скаргу, в якій заявники просять скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити Дубівській сільській раді у задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи. Судами не враховано, що земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , рішенням Дубівської сільської ради народних депутатів № 21/5 від 12 травня 1994 року було виділено у безстрокове користування ОСОБА_4 , а рішенням Дубівської сільської ради народних депутатів № 9 від 29 жовтня 1994 року земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 було виділено ОСОБА_2 .

Відповідно до положень пункту 2 Розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Рішенням Дубівської сільської ради № 21/15-8 від 04 січня 2013 року затверджено схему розподілу земельних ділянок між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , у вказаній схемі враховано розташування фундаменту, встановленого ОСОБА_2

19 квітня 2013 року Дубівською сільською радою прийнято рішення № 23/14-5 «Про надання згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» ОСОБА_2 , а 10 липня 2013 року сільською радою було прийнято таке рішення для ОСОБА_4 (№ 24/8-7).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

12 червня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

29 липня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доводи відзиву на касаційну скарги

Дубівська сільська рада у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Дубівської сільської ради від 21 квітня 2016 року № 8/6-1 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд», ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 площею 0,08 га.

З листа Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області від 30 січня 2018 року № 1003-1.15/278-18 вбачається, що в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих і будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів інформації щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, розташованих на земельній ділянці, котра знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не виявлено.

Як вбачається із викопіювання з генерального плану забудови с. Дубове, Ковельського району, Волинської області на частині земельної ділянки по АДРЕСА_2 фундамент, який був встановлений власниками земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За правилами статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Місцевий суд, ухвалюючи рішення у справі, вказав на те, що земельна ділянка, орієнтовною площею 0, 0808 га., яка розташована по АДРЕСА_2 , перебуває у комунальній власності територіальної громади с. Дубове, Ковельського району, у власність або користування відповідачам не надавалась, останні на частині вказаної земельної ділянки самовільно, без відповідних на те правових підстав спорудили фундамент, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення та відповідачів слід зобов`язати звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, шляхом знесення (демонтажу) встановленого фундаменту.

Посилаючись на положення статей 116, 123, 124, частини другої статті 134, статті 212 ЗК України, статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, зокрема зазначив, що відповідно до вимог наведеного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Вирішуючи питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття.

При вирішенні питання про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки дослідженню підлягає, зокрема, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку, тощо.

Відповідачі, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказували на те, що рішенням Дубівської сільської ради народних депутатів № 21/5 від 12 травня 1994 року ОСОБА_4 було виділено у безстрокове користування земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом даного спору.

Рішенням Дубівської сільської ради народних депутатів № 9 від 29 жовтня 1994 року земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 було виділено ОСОБА_2

Рішенням Дубівської сільської ради № 21/15-8 від 04 січня 2013 року затверджено схему розподілу земельних ділянок між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , у вказаній схемі враховано розташування фундаменту, встановленого ОСОБА_2

19 квітня 2013 року Дубівською сільською радою прийнято рішення № 23/14-5 «Про надання згоди на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» ОСОБА_2 , а 10 липня 2013 року сільською радою було прийнято аналогічне рішення для ОСОБА_4 (№ 24/8-7).

У відзиві на позовну заяву відповідачі зазначили, що вони розпочали приватизацію виділеної земельної ділянки та звернулись до сільської ради і заявою про надання дозволу на розробку технічної документації. Рішеннями Дубівської сільської ради № 7/8-1 від 01 серпня 2003 року та № 23/14-5 від 19 квітня 2013 року заяву було задоволено.

На вказані обставини відповідачі посилались і в апеляційній скарзі та додали відповідні докази із обґрунтуванням неможливості їх подання до суду першої інстанції, однак апеляційний суд цього при перегляді справи не врахував, не вирішив питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції (пункт 5 частини першої статті 365 ЦПК України).

У разі встановлення того, що особа вживала необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у неї переоформлених на її ім`я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення, а відтак і бути підставою для застосування приписів статті 212 ЗК України.

25 жовтня 2001 року прийнято та введено у дію з 01 січня 2002 року чинний ЗК України, а ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року втратив чинність. На відміну від останнього, чинний ЗК України не передбачає можливості набуття та здійснення такого права на землю, як право тимчасового довгострокового (чи безстрокового) користування землею.

Рішенням Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Водночас, пунктом 7 розділу Х «Перехідні положення» чинного ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Враховуючи, що відповідачі вживали необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, та беручи до уваги, що ОСОБА_4 не було залучено до участі у справі, незважаючи на наявність рішення Дубівської сільської ради народних депутатів № 21/5 від 12 травня 1994 року про виділення йому у безстрокове користування земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом даного спору, а також з урахуванням того, що рішенням Дубівської сільської ради № 21/15-8 від 04 січня 2013 року затверджено схему розподілу земельних ділянок між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і у вказаній схемі враховано розташування фундаменту, встановленого ОСОБА_2 , висновок судів про наявність підстав для задоволення вимог сільської ради не може вважатись обґрунтованим.

За таких обставин, суд першої інстанції не виконав вимоги статей 263 ЦПК України, неповно встановив обставини у справі, а апеляційний суд передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки вказані недоліки, допущені судами, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Ковельського міськрайонного суду Волинської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька СуддіІ. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Сердюк І. М. Фаловська