Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.11.2020 року у справі №127/31912/19

Постанова

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 127/31912/19

провадження № 61-15992св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2020 року у складі судді Федчишена С. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Міхасішина І.

В., Шемети Т. М., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

Улистопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ у натурі частки із майна (земельної ділянки), що є у спільній частковій власності.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності: 1/2 частка земельної ділянки, площею 0,0539 га, кадастровий номер - 0510100000:02:013:0225, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В., від 13 вересня 2019 року; 12/25 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Мартинюк І. В., від 26 лютого 2019 року.

Вказані частки земельної ділянки та житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 позивач успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач у справі ОСОБА_2 є її рідною сестрою та співвласником на праві спільної часткової власності 1/2 частки земельної ділянки, площею 0,0539 га, кадастровий номер - 0510100000:02:013:0225, що розташована по АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 вересня 2019 року.

Також ОСОБА_2 являється співвласником 13/25 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1, що підтверджується копією технічного паспорта на житловий будинок.

Житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, що належить позивачу та відповідачу на праві спільної часткової власності, фактично розділений між ними в натурі, і вони відповідно володіють та користуються кожен своєю часткою в даному будинковолодінні. Земельна ділянка, площею 0,0539 га, кадастровий номер - 0510100000:02:013:0225, що розташована по АДРЕСА_1 та яка належить позивачу і ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, між ними в натурі не розділена. Виходячи з того, що площа земельної ділянки є незначною (0,0539 га), що частки співвласників в даній земельній ділянці є рівними, а також враховуючи правила добросусідства, відповідач не мала б чинити перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов'язана не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок а також дотримуватися правил добросусідства. Проте відповідач в порушення правил добросусідства, та прав позивача як співвласника в спільній частковій власності на земельну ділянку, площею 0,0539 га, по АДРЕСА_1, яка належить сторонам у рівних частках на праві спільної часткової власності, чинить позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

У зв'язку із зазначеним ОСОБА_1 (після уточнення позовних вимог) просила виділити їй в натурі на праві власності 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0539 га, кадастровий номер - 0510100000:02:013:0225, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відповідно до варіанту виділення, наданого висновком судової земельно-технічної експертизи.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2020 року позов задоволено. Виділено ОСОБА_1 в натурі на праві власності 1/2 частку із земельної ділянки, площею 0,0539 га, кадастровий номер - 0510100000:02:013:0225, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0269 га, відповідно до варіанту № 1 висновку Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський центр судових експертиз" (далі - ТОВ "Подільський центр судових експертиз") № 541, складеного 29 квітня 2020 року. Висновок експертизи № 541, складений ТОВ "Подільський центр судових експертиз" 29 квітня 2020 року, є невід'ємною частиною рішення суду. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виділ в натурі 1/2 частки із земельної ділянки, площею 0,0539 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0269 га, необхідно провести відповідно до варіанту № 1 висновку ТОВ "Подільський центр судових експертиз" № 541, складеного 29 квітня 2020 року, оскільки згідно з пунктом 7.26 Методичних рекомендацій щодо проведення досліджень з поділу, виділу та визначення порядку користування нерухомим майном, ширина проїзду (в'їзду) до частин земельної ділянки та гаражу, що розташований в глибині ділянки - не менше 3,0 м. Проїзд на території земельної ділянки встановлюється з урахуванням існуючої забудови та безпеки проїзду автотранспорту (без руйнування будівель та споруд).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що проведений судом першої інстанції виділ земельної ділянки відповідно до варіанту № 1 висновку ТОВ "Подільський центр судових експертиз" від 29 квітня 2020 року № 541 надає можливість позивачу та відповідачу безперешкодно користуватися земельною ділянкою, житловим будинком та господарськими будівлями і спорудами, які на ній розташовані, та здійснювати нормальне обслуговування сторонами житлового будинку, тим самим не порушуючи прав та інтересів сторін на землю, а також зазначила, що об'єктивних підстав ставити під сумнів цей висновок судової земельно-технічної експертизи від 29 квітня 2020 року № 541 у суду першої інстанції не було, він містить варіанти розподілу, жодних належних та допустимих доказів того, що він не відповідає ДБН Б.2.2-12:2019 відповідачем не надано.

Отже, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 234/8811/14-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 490/14322/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 445/490/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 627/1761/16-ц. Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди необґрунтовано відхилили клопотання про призначення повторної експертизи.

У касаційній скарзі заявник також зазначає, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про проведення повторної земельно-технічної експертизи, що мало значення для правильного вирішення справи, які двічі подавалися відповідачем (як у суді першої інстанції, так і до апеляційного суду); висновок експерта не відповідає чинним нормативним актам, що свідчить про його необґрунтованість та викликає сумнів в його правильності, він не відображає реального користування сторонами спірною земельною ділянкою; відповідачу не залишено ані сантиметра на обслуговування власного будинку; у разі подальшого оформлення земельних ділянок відповідно до запропонованого експертом поділу, земельна ділянка спільного користування буде окремою земельною ділянкою, буде мати окремий кадастровий номер та фактично буде суміжною до тієї, на якій стоїть будинок відповідача; суди не надали належної оцінки доводам відповідача щодо сумнівів у правильності висновка експерта та його необґрунтованості, що фактично було єдиним аргументом сторони відповідача; на переконання заявника, були всі підстави для задоволення його клопотань про призначення повторної земельно-технічної експертизи.

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якій, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі (на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України), витребувано матеріали справи № 127/31912/19 із Вінницького міського суду Вінницької області, відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2020 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2020 року матеріали справи № 127/31912/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

За змістом частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК Українимежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанційустановлено, що ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності: 1/2 частка земельної ділянки, площею 0,0539 га, кадастровий номер - 0510100000:02:013:0225, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В., від 13 вересня 2019 року; 12/25 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Мартинюк І. В., від 26 лютого 2019 року.

ОСОБА_2 є співвласником на праві спільної часткової власності 1/2 частки земельної ділянки площею 0,0539 га, кадастровий номер - 0510100000:02:013:0225, що розташована по АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 вересня 2019 року.

Також ОСОБА_2 являється співвласником 13/25 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1, що підтверджується копією технічного паспорта на житловий будинок.

Житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, що належить позивачу та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, фактично розділений між ними в натурі, і вони відповідно володіють та користуються кожен своєю часткою в даному будинковолодінні.

Земельна ділянка площею 0,0539 га, кадастровий номер - 0510100000:02:013:0225, що розташована по АДРЕСА_1, та яка належить позивачу і ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, між ними в натурі не розділена.

На виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 14 січня 2020 року ТОВ "Подільський центр судових експертиз" надало висновок від 29 квітня 2020 року № 541, згідно з яким сторонам пропонується три варіанти розподілу земельної ділянки, площею 0,0539 га, кадастровий номер - undefined, за адресою: АДРЕСА_1, між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці, які описані в дослідницькій частині (таблиці № 1,2,3) та графічно зображені на схемах в додатках № 1, № 2, № 3 до даного висновку.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа, як передбачає частина 1 статті 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому частина 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (частина 2 статті 355 ЦК України).

Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною 1 статті 357 ЦК України закріплено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною 1 статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Так, відповідно до частини 2 статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частини 2 статті 364 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

За нормою статті 87 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право спільної часткової власності на земельну ділянки виникає, зокрема, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини або за рішенням суду.

Частиною 1 статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди у судовому порядку.

Відповідно до частини 4 статті 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Згідно з пунктами "г " та "е" частини 1 статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

За змістом частини 3 статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 про виділення їй в натурі на праві власності 1/2 частки із спірної земельної ділянки відповідно до варіанту № 1 висновку ТОВ "Подільський центр судових експертиз" від 29 квітня 2020 року № 541, що надає можливість позивачу та відповідачу безперешкодно користуватися земельною ділянкою, житловим будинком та господарськими будівлями і спорудами, які на ній розташовані, та здійснювати нормальне обслуговування сторонами житлового будинку, тим самим не порушуючи прав та інтересів сторін на землю, з урахуванням безпеки для проїзду автотранспорту, а отже, надає можливість сторонам дотримуватися правил добросусідства.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання сторони відповідача про проведення повторної земельно-технічної експертизи, колегія суддів відхиляє, оскільки заявлені в суді першої та апеляційної інстанцій клопотання були розглянуті у відповідності до вимог статті 103 ЦПК України (призначення експертизи судом) та без порушень статті 105 ЦПК України (обов'язкове призначення експертизи судом), з цього приводу судами надано стороні відповідача мотивовану відповідь. Окрім цього, доводи заявника в цій частині зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі вимог статті 400 ЦПК України.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина 1 статті 103 ЦПК України).

Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з'ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо.

Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

Відмовляючи у задоволенні клопотань представників відповідача про проведення повторної земельно-технічної експертизи, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті, а сторона, яка заявила клопотання про проведення такої експертизи, не надала доказів того, що висновок експертів є неповним або неясним чи зроблений з порушенням вимог закону, суперечить іншим матеріалам справи чи державним будівельним нормам, та у підсумку зводиться до незгоди із запропонованими експертом варіантами розподілу земельної ділянки.

Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 234/8811/14-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 490/14322/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 445/490/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 627/1761/16-ц, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у чинній редакції. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Колегією суддів також враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі RuizTorija v. Spain серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 липня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик