Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.05.2019 року у справі №179/1668/17

Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 179/1668/17-ц

провадження № 61-7499св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_6,

третя особа за первісним позовом - служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області,

третя особа за зустрічним позовом - Магдалинівська державна нотаріальна контора,

третя особа за первісним та зустрічним позовами - Магдалинівська селищна рада Магдалинівського району Дніпропетровської області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу - ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії судді: Єлізаренко І. А.,

Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, треті особи: Магдалинівська селищна рада Магдалинівського району Дніпропетровської області та служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1. У вказаному житловому будинку крім нього зареєстровані його син ОСОБА_2, дружина сина ОСОБА_3 та двоє їхніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Зазначав, що із серпня 2017 року ОСОБА_2 разом зі своєю сім'єю

не проживали у вказаному будинку, проте добровільно знятись

з реєстраційного обліку не бажали.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд зобов'язати

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути йому перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом скасування реєстрації їхнього місця проживання та місця проживання їхніх дітей: ОСОБА_4

та ОСОБА_8.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_6, треті особи: Магдалинівська селищна рада Магдалинівського району Дніпропетровської області та Магдалинівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування за законом.

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_9.

За час подружнього життя його батьками було збудовано житловий будинок АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 зазначав, що він проживав у вказаному житловому будинку

з народження і до вересня 2017 року, зокрема проживав однією сім'єю

зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а після смерті матері користувався, розпоряджався спадковим майном, сплачував комунальні платежі, обробляв земельну ділянку, вчиняв ремонтні роботи у цьому будинку.

У встановлений законом шестимісячний строк він разом зі своєю сестрою ОСОБА_6 звертався до Магдалинівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Їх батько ОСОБА_1 відмовився від прийняття спадщини.

ОСОБА_2 зазначав, що до складу спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_9, увійшли грошові кошти з відповідними відсотками

та частина спільно набутого за час шлюбу майна, а саме 1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами

по

АДРЕСА_1.

09 серпня 2012 року ним та його сестрою ОСОБА_6 були отримані свідоцтва про право на спадщину за законом (по 1/2 частині) на грошові кошти, які належали ОСОБА_9. Проте, він не мав можливості належним чином оформити своє спадкове право на частину житлового будинку

та отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки його батько ОСОБА_1 перешкоджає у цьому.

ОСОБА_2 зазначав, що до грудня 2016 року ОСОБА_1 запевняв його, що будинок і так належить йому як спадкоємцеві. З 2017 року через постійні сварки з батьком він вирішив отримати свідоцтво про право на спадщину

за законом на 1/4 частину житлового будинку, проте ОСОБА_1

не надавав оригіналу свідоцтва про смерть матері та оригіналів правовстановлюючих документів на цей будинок.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями

і спорудами по АДРЕСА_1, у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області

від 24 травня 2018 року у складі судді Ковальчук Т. А. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 після ОСОБА_9, померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1, у порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, що складається із:

А - будинок; а, а1 - прибудова; Б - літня кухня; В, Д, Е - сарай; Г - гараж; ПГ - погріб; У - вбиральня; № 1 - паркан; № № 2,3 - ворота, хвіртка.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний житловий будинок є майном, набутим подружжям за час шлюбу, що належало ОСОБА_1

та ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_2 як спадкоємець за законом після смерті своєї матері ОСОБА_9 має право на отримання 1/4 частини у спадщині

на житловий будинок, оскільки чоловік ОСОБА_9 - ОСОБА_1 відмовився від спадщини.

Спадкоємцями, які прийняли спадщину після ОСОБА_9, є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у рівних частках.

Оскільки ОСОБА_2 має право на спадкування за законом 1/4 частини житлового будинку, який зареєстрований на ім'я ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування реєстрації місця проживання відповідачів у спірному будинку є необґрунтованими, у зв'язку із чим

не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_6, треті особи: Магдалинівська селищна робота Магдалинівського району Дніпропетровської області та Магдалинівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування за законом, у червні 2018 року особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_7 звернулася з апеляційною скаргою у цій частині до суду апеляційної інстанції.

У іншій частині рішення суду першої інстанції ОСОБА_7

не оскаржувалось.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2018 року скасовано у частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалено у цій частині нове судове рішення.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1

та ОСОБА_6, треті особи: Магдалинівська селищна рада Дніпропетровської області та Магдалинівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування за законом відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, вирішуючи спір

у справі, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, у зв'язку із чим неправильно застосував норми матеріального

та процесуального права та дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування за законом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважав, що ОСОБА_2 передчасно звернувся до суду зі своїм зустрічним позовом щодо визнання за ним права власності на 1/4 частину житлового будинку

з господарськими будівлями і спорудами, який розташований

по АДРЕСА_1,

у порядку спадкування за законом після смерті матері, оскільки відсутні належні та допустимі докази відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину спірного житлового будинку ОСОБА_2.

Крім того, суд апеляційної інстанції посилався на те, що судом першої інстанції не перевірено належним чином та не з'ясовано, хто має відповідати за зустрічним позовом, не роз'яснено належним чином ОСОБА_2 його прав щодо залучення до участі у справі ОСОБА_7 як співвідповідача, яка також претендує на спадщину.

З огляду на викладене, як вважав суд апеляційної інстанції, відсутні правові підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Постанову суду апеляційної інстанції оскаржується лише у частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_1 та ОСОБА_6, треті особи:

Магдалинівська селищна робота Магдалинівського району Дніпропетровської області та Магдалинівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування за законом, тому в іншій частині касаційному перегляду

не підлягає в силу вимог статті 400 ЦПК України.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права,

що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_2 вважав, що він є єдиним спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_9, а ОСОБА_7 не мала права звертатися до суду апеляційної інстанції зі скаргою, оскільки вона є спадкоємцем п'ятої черги і у неї виникає право на спадкування лише у випадку відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення таких спадкоємців від спадкування, неприйняття усіма спадкоємцями попередньої черги спадщини або відмови від її прийняття шляхом подання відповідної заяви про відмову нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Зазначав, що оформити належним чином свої спадкові права не мав змоги через наявний спір із ОСОБА_1 та відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року було відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу № 179/1668/17-ц

із Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року справу № 179/1668/17-ц призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_7

на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по

АДРЕСА_1, є спільною сумісною власністю батьків позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2

та відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_1 та ОСОБА_9.

Право власності на вказане нерухоме майно 01 грудня 2006 року було зареєстроване за ОСОБА_1 (а. с. 9-11, т. 1).

У зазначеному житловому будинку зареєстровані: ОСОБА_1,

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

(а. с. 30-33, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9 (а. с. 101, т. 1).

25 червня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори

із заявою про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_9 на користь онуки ОСОБА_7 (а. с. 100, т. 1).

25 червня 2012 року до Магдалинівської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_6, яка діяла як законний представник неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину, яка залишилася після смерті ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 99, т. 1).

02 липня 2012 року ОСОБА_2 також звернувся до Магдалинівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини

та видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 114, т. 1).

09 серпня 2012 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право

на спадщину після смерті матері, яка складається із грошових внесків

(а. с. 122, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню

не підлягає.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справ мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав

та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця)

до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права

і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини

і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування

за законом одержують особи, визначені у Статтями 1217, 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування

за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частини 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову

від неї.

Відповідно до частини 1 статті 1298 ЦК України свідоцтво про право

на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.

Отже, встановивши відсутність оформленої належним чином відмови нотаріуса ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на спірне домоволодіння, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 передчасно звернувся до суду із позовними вимогами про визнання за ним права власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який розташований по

АДРЕСА_1, у порядку спадкування

за законом після смерті матері.

Відповідно до частини 2 , пункту 3 частини 5 статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність

і неупередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення

або невчинення процесуальних дій.

Частинами 1 , 2 статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи

за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача змінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості

позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи

(пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред'явлений

до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє

у позові до такого відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_6, треті особи: Магдалинівська селищна рада Магдалинівського району Дніпропетровської області та Магдалинівська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом

та ухвалюючи у цій частині нове судове рішення, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_2

є спадкоємцями першої черги щодо спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_9, та ураховуючи те, що ОСОБА_1 у передбаченому законом порядку відмовився від спадщини на користь своєї онуки

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, обґрунтовано вважав,

що ОСОБА_7, яка на час розгляду справи судом першої інстанції вже досягла повноліття, повинна була бути залучена до участі у справі співвідповідачем, тому дійшов правильного висновку про неможливість розгляду справи без залучення до участі у справі усіх спадкоємців, між якими існує спір щодо спадщини, зокрема спірного житлового будинку, яка відкрилась після смерті ОСОБА_9.

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину після смерті своєї матері

ОСОБА_9, а ОСОБА_7 не мала права звертатися до суду апеляційної інстанції зі скаргою, оскільки вона є спадкоємцем п'ятої черги і у неї виникає право на спадкування лише у випадку відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення таких спадкоємців від спадкування, неприйняття усіма спадкоємцями попередньої черги спадщини або відмови від її прийняття шляхом подання відповідної заяви про відмову нотаріусу за місцем відкриття спадщини, є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Частиною 1 статті 1273 ЦК України передбачено, що спадкоємець

за заповітом або законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого Частиною 1 статті 1273 ЦК України. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до частини 2 статті 1274 ЦК України спадкоємець

за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Частинами 2 , 3 статті 1275 ЦК України передбачено, що якщо

від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги

і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.

У матеріалах справи міститься заява спадкоємця першої черги

ОСОБА_1, подана до Магдалинівської державної нотаріальної контори 25 червня 2012 року, про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_7, яка

не є спадкоємцем першої черги.

З огляду на викладене, ОСОБА_7 набула прав спадкоємця першої черги після смерті ОСОБА_9 і має рівні права разом з іншими спадкоємцями цієї черги щодо спірного майна.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків суду апеляційної інстанції, які належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення, та переважно зводяться

до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції, перевірені під час касаційного перегляду, відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ("Pronina v. Ukraine", № 63566/00,

§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович