Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2018 року у справі №451/354/17

Постанова

Іменем України

21 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 451/354/17

провадження № 61-10542св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), КарпенкоС.О., КузнєцоваВ.О.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів» на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 03 травня 2017 року у складі судді Мулявка О. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2017 року ОСОБА_4звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів» (далі - ТОВ «Приват-Агро-Львів», Товариство) про визнання недійсним договору оренди землі, посилаючись на те, що він є спадкоємцем майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, зокрема земельної ділянки площею 1,2163 гадля ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Оглядівської сільської ради Радехівського району Львівської області. 04 січня 2012 року від імені спадкодавця з ТОВ «Приват-Агро-Львів» було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстровано 04 травня 2012 року в Управлінні Держкомзему у Радехівському районі Львівської області за № 462390004004262. Оскільки ОСОБА_5 померла до укладення оспорюваного правочину, то вона фізично не могла підписати договір оренди землі та акт прийому-передачі земельної ділянки від 04 травня 2012 року. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визнати недійсним вказаний договір оренди.

Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 03 травня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 04 січня 2012 року № 90, укладений між ОСОБА_5 і ТОВ «Приват-Агро-Львів», зареєстрований 04 травня 2012 року в Управлінні Держкомзему у Радехівському районі Львівської області за № 462390004004262. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент її смерті. ОСОБА_5, яка згідно з договором оренди землі від 04 січня 2012 року, є орендодавцем, на момент його укладення померла, а тому не могла підписати оспорюваний правочин. Відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності, суд виходив з того, що Товариствомне доведено обставин щодо часу, коли ОСОБА_4 дізнався про порушення свого права. Крім цього, в матеріалах справи міститься Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якою підтверджується, що інформація про державну реєстрацію оспорюваного договору оренди була внесена до реєстру лише 12 жовтня 2016 року.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Приват-Агро-Львів» залишено без задоволення, а рішення Радехівського районного суду Львівської області від 03 травня 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У лютому 2018 року ТОВ «Приват-Агро-Львів» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Радехівського районного суду Львівської області від 03 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що договір може бути укладено шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Тобто на пропозиції укласти договір дата його укладення не вказується, оскільки лише після досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов на примірниках договору проставляється відповідна дата. У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. В період з 04 травня 2012 року по березень 2017 року позивач як особа, що прийняла спадщину, жодного разу не звертався до Товариства з будь-якими скаргами, претензіями чи запереченнями, тобто протягом вказаного часу ОСОБА_4 виконував обов'язки орендодавця. Отже, позивач знав або міг довідатися про порушення свого права з 2012 року. Зазначене вказує на те, що ОСОБА_4пропустив позовну давність, у зв'язку з чим пред'явлений ним позов не підлягає задоволенню. Судами попередніх інстанцій було досліджено копію, а не оригінал договору оренди землі, що свідчить про можливість заміни позивачем першої сторінки оспорюваного правочину із проставлянням у ньому відповідної дати.

У квітні 2018 року ОСОБА_4подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що Товариством не надано доказів направлення орендодавцю пропозиції про намір укласти договір та (або) відповіді про прийняття такої пропозиції. Доводи заявника щодо пропуску позовної давності є необґрунтованими та зводяться до переоцінки доказів. Про існування договору оренди він довідався лише в березні 2017 року від свого представника, який повідомив, що під час розгляду справи Львівським апеляційним господарським судом Товариством було долучено копію оспорюваного правочину. Крім того, в матеріалах справи наявна Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якою підтверджується, що договір оренди був зареєстрований в реєстрі лише 12 жовтня 2016 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

30 березня 2018 року справа № 451/354/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смертьНОМЕР_1.

Спадкодавцю позивача ОСОБА_5 належала на праві власності земельна ділянка площею 1,2163 гадля ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Оглядівської сільської ради Радехівського району Львівської області.

11 січня 2005 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким усе майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день її смерті і на що вона за законом буде мати право, заповіла ОСОБА_4, який прийняв спадщину в установленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статей 1, 13, 14 Закону України «Про оренду землі» за договором оренди орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

За договором оренди землі від 04 січня 2012 року № 90 ОСОБА_5 передала, а ТОВ «Приват-Агро-Львів» прийняло в платне користування земельну ділянку площею 1,2163 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Оглядівської сільської ради Радехівського району Львівської області, строком на 10 років.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 зазначив, що спадкодавець ОСОБА_5 померла до укладення оспорюваного правочину, а тому вона фізично не могла підписати договір оренди землі та акт прийому-передачі земельної ділянки від 04 травня 2012 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Встановивши, що ОСОБА_5 померла до укладення оспорюваного договору оренди землі, у зв'язку з чим не могла його підписати, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання такого договору недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 пропустив трирічну позовну давність для звернення до суду з позовом, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Позивач пов'язує порушення його прав саме з фактом обізнаності щодо існування договору оренди і його змістом, а не з фактом користування ТОВ «Приват-Агро-Львів» земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом першої інстанції була оголошена в судовому засіданні постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2016 року у справі за позовом ТОВ «Приват-Агро-Львів» до Оглядівської сільської ради Радехівського району Львівської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Родючий лан», представником якого був ОСОБА_6, про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду третій особі земельних ділянок померлих громадян, в тому числі земельної ділянки ОСОБА_5

Також судами встановлено, що інформація про державну реєстрацію оспорюваного договору оренди була внесена до Державного реєстру речових прав лише 12 жовтня 2016 року.

Позивач указував, що про існування договору оренди він довідався лише в березні 2017 року від свого представника ОСОБА_6, який повідомив, що під час розгляду вищевказаної справи Товариством було долучено копію оспорюваного правочину.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відхилив доводи ТОВ «Приват-Агро-Львів» про пропуск позивачем позовної давності та правильно виходив з того, що перебіг позовної давності починається не з моменту укладення договору оренди землі, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права.

Згідно зі статтею 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що про існування оспорюваного договору оренди та його зміст він дізнався лише у 2017 році.

Посилання заявника на те, що Товариство уклало договір оренди з ОСОБА_5 до її смерті шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, є неспроможними, оскільки відповідачем не надано доказів направлення орендодавцю пропозиції про намір укласти договір та (або) відповіді про прийняття такої пропозиції.

Аргументи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій було досліджено копію, а не оригінал договору оренди землі, що свідчить про можливість заміни позивачем першої сторінки оспорюваного правочину з проставлянням у ньому іншої дати, також не заслуговують на увагу і спростовуються Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно з якою вказаний договір було укладено 04 січня 2012 року.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 рокупринципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, ґрунтуються на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дію оскаржуваних судових рішень було зупинено ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 березня 2018 року, у зв'язку із залишенням цих судових рішень без змін необхідно поновити їх дію.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Агро-Львів» залишити без задоволення.

Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 03 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 рокузалишити без змін.

Поновити дію рішення Радехівського районного суду Львівської області від 03 травня 2017 року та постанови Апеляційного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов