Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.12.2023 року у справі №522/20260/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 522/20260/21

провадження № 61-9762св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Злотя Анастасія Олександрівна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року в складі судді Федчишеної Т. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року в складі колегії суддів: Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Кострицького В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 10 вересня 2010 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2015 року розірвано. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач покладених на нього законом обов`язків як на батька дитини, не виконує, про дитину жодним чином не піклується, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами у школі, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, тобто своїми діями створює умови, які шкодять інтересам дитини.

Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем та її теперішнім чоловіком ОСОБА_4 без участі та підтримки з боку ОСОБА_2 . Дитина знаходиться на повному утриманні ОСОБА_4 , якого він називає батьком.

Відповідач ображає та принижує дитину, під час зустрічі знаходиться у стані наркотичного сп`яніння. Дитина налякана такою поведінкою батька та просить обмежити спілкування. Крім того, зазначає про відкриття відносно відповідача кримінального провадження за частиною другою статті 309, частиною першою статті 263 КК України.

У зв`язку із зазначеним, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 16 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовив.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивач не надала жодних доказів на підтвердження ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Разом з тим, висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, суд першої інстанції вважав недостатньо обґрунтованим, поверхневим та суперечливим, зазначив, що у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини. У зв`язку з чим, суд вважав, що особисті непорозуміння між батьками не є підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки забезпечення найкращих інтересів дитини повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Одеський апеляційний суд постановою від 12 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, в чому полягає захист прав інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_2 відносно сина батьківських прав та винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітньої дитини. Також суд взяв до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

30 червня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Злотя А. О., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявниця, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на:

- неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 553/2563/15, від 26 вересня 2018 року в справі № 724/743/15, від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, від 02 серпня 2021 року в справі № 331/8310/15, від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України);

- необґрунтоване відхилення клопотання про заслуховування думки малолітньої дитини (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_2 буде відповідати інтересам дитини, оскільки біологічний батько не турбується про сина, уваги йому не приділяє, не спілкується та не провідує, тобто фактично відсутній у його житті. Між дитиною та відповідачем відсутній будь-який психоемоційні зв`язки, які можуть виникнути між батьком та сином. Вказане не спростовано відповідачем, а також не надано жодного доказу, що він звертався до органу опіки та піклування чи до суду з вимогами про визначення порядку зустрічей із сином, доказів таких зустрічей. Заявник, вказує на те, що дитина визнає батьком свого вітчима ОСОБА_4 , який піклується про неї та забезпечує всім необхідним.

Крім того, позивач зазначає, що суди проігнорували особисту думку дитини, яка неодноразово як під час засідання комісії органів опіки та піклування так і під час розгляду справи наголошував на те, що не заперечує про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно нього.

Також позивач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки відповідач заперечує проти позбавлення його батьківських прав, то це свідчить про його інтерес до дитини та виключає можливість позбавлення його батьківських прав по відношенню до дитини. Зазначає, що лише той факт, що ОСОБА_2 не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на налагодити контакт з дитиною. ОСОБА_2 вказував на свою готовність у спілкуванні з дитиною лише під час судових засідань, при цьому будь-яких дій направлених на налагодження стосунків з дитиною з боку ОСОБА_2 вчинено не було.

Суди попередніх інстанцій ігноруючи фактичні обставини справи, документи, які наявні в матеріалах справи, висновок органу опіки та піклування щодо можливості позбавлення відповідача батьківських прав, та саме головне особисту думку дитини, фактично надали законну можливість одному із батьків ігнорувати покладені на нього обов`язки щодо виховання дитини та на підтвердження зацікавленості у подальшій долі дитини обмежуватися лише своїми усними запереченнями щодо заявлених позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Приморського районного суду м. Одеси.

Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони у справі з 10 вересня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2015 року (а. с. 15).

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 14).

07 квітня 2019 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , у зв`язку з чим змінила прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 (а. с. 18).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 22 червня 2022 року № 01-11/601/1вих, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є доцільним (а. с. 86-91).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні вимог про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно сина, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не надала достатніх доказів необхідності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дитини, винної поведінки відповідача щодо участі у вихованні дитини, свідомого ухилення його від виконання батьківських обов`язків та того, що поведінку відповідача в кращу сторону змінити неможливо. Крім того, суди правильно врахували те, що відповідач заперечував у суді проти позбавлення його батьківських прав, вказуючи, що позивач чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, а також зазначаючи, що він не ухиляється від виконання батьківських обов`язків, бажає спілкуватися з дитиною та має змогу забезпечувати її всім необхідним.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, які, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, врахувавши передусім інтереси дитини, дійшли правильного висновку про безпідставність позовних вимог про позбавлення батьківських прав.

Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У постанові від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, посилалася на те, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться сином, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Позивач наполягає на тому, що відповідач самоусунувся від виконання покладених на нього батьківських обов`язків щодо виховання дитини, що виражається в його бездіяльності та свідомому нехтуванні своїми батьківськими обов`язками, і така поведінка є винною, під час розгляду справи не встановлено жодних обставин, які б унеможливлювали виконання відповідачем обов`язків по вихованню дитини.

Водночас, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача. Усупереч наведеним положенням ЦПК України позивач не надала доказів на підтвердження наявності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , умисного невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання сина і свідомого нехтування ним своїми обов`язками.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав судами не встановлені.

Щодо висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, на який посилається позивач, колегія суддів виходить з такого.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З висновку органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 22 червня 2022 року № 01-11/601/1вих слідує, що орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 86-91).

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо неприйняття до уваги вказаного висновку органу опіки та піклування, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер, є недостатньо обґрунтованим, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками. Крім того, при його винесенні не враховано заперечення батька про позбавлення його батьківських прав.

Тобто, такий висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Суд не приймає доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, про те, що дитина ОСОБА_3 проживає разом з вітчимом, який неї опікується та забезпечує всім необхідним, а тому позбавлення батьківських прав відповідача та подальше усиновлення дитини вітчимом буде безперечно слугувати корисній меті у зростанні та формуванні дитини, сприятиме зміцненню наявних зв`язків між нею та родиною, з якою вона проживає.

Проживання дитини з вітчимом не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довела.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин суди не встановили.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди прийняли рішення всупереч думці малолітнього ОСОБА_3 , не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України). Дитина, ОСОБА_3 , в силу свого малолітнього віку та постійного проживання із матір`ю, не спілкуючись довгий час із біологічним батьком, міг не у повній мірі усвідомлювати наслідки своїх відповідей щодо особи відповідача.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21) зазначено, що озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 553/2563/15, від 26 вересня 2018 року в справі № 724/743/15, від 15 травня 2019 року в справі № 661/2532/17, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 27 січня 2021 року в справі № 398/4299/17, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, від 02 серпня 2021 року в справі № 331/8310/15, від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15 зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

У справі № 724/743/15-ц суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій про позбавлення батька батьківських прав та направив справу на новий розгляд, мотивуючи це тим, що суди належним чином не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, а саме: в яких умовах проживає сім`я рідного дядька дитини, оскільки дитина там проживає після смерті матері, та його батько, відповідно, в яких умовах буде проживати та виховуватися дитина, та не заслухали думки самого хлопчика, який на час розгляду справи досяг десятирічного віку.

У справі № 661/2532/17 суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи це, зокрема, тим, що апеляційний суд, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції про позбавлення батьківських прав, не дослідив можливості відповідача фінансово забезпечувати свого неповнолітнього сина, в тому числі, підстави невлаштування відповідача на певну роботу з такою метою, наявність вини в цьому відповідача. Подібні дії відповідача можуть бути розцінені як ухилення від ефективного виконання своїх батьківських обов`язків, що може бути підставою застосування статті 164 СК України. Відсутність протиправних дій відповідача стосовно сина не виключає дію пункту 4 частини першої статті 164 СК України. Факт перебування відповідача на зазначеному диспансерному обліку з діагнозом «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності» не спростовано. Апеляційний суд формально підійшов до вивчення цього питання в контексті пункту 4 частини першої статті 164 СК України. Разом з тим обставини наявності у відповідача хронічного алкоголізму повинні підтверджуватись відповідним медичним висновком.

У постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19 зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

У справі № 398/4299/17 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про позбавлення відповідача батьківських права щодо сина вказав, зокрема, таке. Позбавивши заявника батьківських прав, суди взяли до уваги аргументи, надані матір`ю дитини, врахували те, що неповнолітній син сторін є особливою дитиною, їй діагностовано аутизм, сприйняття світу вона здійснює виключно через контакт з матір`ю та її психоемоційний стан. Контакту з батьком у дитини немає і відповідач не вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров`я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки. Для лікування дитини позивачу рекомендовано виїжджати за межі України, проте, оскільки відповідач не підтримує спілкування з дитиною, місцеперебування його невідоме, то неможливо отримати дозвіл відповідача на виїзд з дитиною за кордон. Ухваливши рішення про задоволення позову, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, суди дійшли висновку, що відповідач дитиною не цікавиться. Відповідач не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо сина.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Верховний Суд зазначає, що позивач не позбавлена права на пред`явлення нового позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав у разі, зокрема, якщо він ухилятиметься від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21).

Отже, задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , який бажає брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною, не відповідає як найкращим інтересам дитини, що спростовує доводи касаційної скарги позивача.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 443/643/21 (провадження № 61-12609св22), від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).

Тому, врахувавши те, що відповідач не втратив інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення стосунків з нею, а також врахувавши те, що позивач не довела навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та його винної поведінки, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про недоведеність ОСОБА_1 необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав, та доцільність вжиття якого позивач та орган опіки та піклування належно не аргументували.

З урахуванням зазначеного ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню.

Отже, доводи касаційної скарги не знайшли своє підтвердження.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів, а зводяться до незгоди з ним та необхідності здійснення переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Злотя Анастасія Олександрівна, залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко