Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.06.2018 року у справі №1522/14443/12

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа №1522/14443/12

провадження № 61-4213св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І., КурилоВ.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Одеської області від 14 січня 2016 року в складі колегії суддів: Парапана В. Ф., Панасенкова В. О., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, витребування квартири з незаконного володіння, визнання довіреності недійсною.

В обґрунтування позовних вимог указував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його мати ОСОБА_7, яка за життя видала ОСОБА_8 довіреність на розпорядження усім її майном. 07 грудня 2006 року ОСОБА_8 на підставі довіреності продав своїй дочці ОСОБА_5 належну його матері квартиру.

Посилався на те, що під час посвідчення довіреності нотаріус діяв усупереч вимогам чинного законодавства, оскільки встановив особу матері за паспортом, у якому відсутня фотокартка по досягненню ОСОБА_9 45 років, не зазначив причин посвідчення довіреності та заповіту поза робочим місцем нотаріуса, а також що його мати під час видачі довіреності не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Зазначені обставини відповідно до частин першої, третьої статті 203, статті 215 ЦК України вважав підставами для задоволення позову.

У вересні 2012 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про усунення від права на спадкування.

В обґрунтування позову вказувала, що визнаючи факт тяжкої хвороби його матері, ОСОБА_4 ухилявся від надання матері допомоги, яка через тяжку хворобу знаходилась у безпорадному стані. Твердження ОСОБА_6 про те, що він дізнався про вчинений ОСОБА_10 правочин лише після її смерті, не відповідають дійсності, оскільки у зв'язку з паралічем обох рук оспорювану довіреність замість неї підписав саме ОСОБА_4 Посилаючись на викладені обставини, просила про задоволення позову.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Позов ОСОБА_5 задоволено: усунуто ОСОБА_6 від права на спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_11

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в медичних документах ОСОБА_11 відсутні дані про те, що вона страждала на психічне захворювання, що унеможливило усвідомлювати нею значення своїх дій та керувати ними, а також що ОСОБА_4 був обізнаний про тяжку хворобу його матері, яка перебувала у безпорадному стані, ухилявся від надання їй допомоги та не скористався своїм правом на звернення до суду для призначення його піклувальником над нею.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 січня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_12 та зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Апеляційний суд виходив з відсутності підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, оскільки висновки додаткової посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи узгоджуються з показаннями свідків та нотаріуса, який посвідчував оспорювані правочини, а волевиявлення ОСОБА_11 під час укладення спірного правочину було вільним і відповідало її внутрішній волі. Та обставина, що під час видання довіреності у паспорті ОСОБА_11 була відсутня фотокартка по досягненню нею 45 років, не свідчить, що нотаріус не встановив особу ОСОБА_11 Крім того, у зв'язку з паралічем обох рук сам позивач ОСОБА_4 поставив підпис замість своєї матері на генеральній довіреності, і це спростовує його твердження про те, що він дізнався про оспорювані ним правочини лише під час оформлення спадщини після смерті його матері.

У лютому 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови йому в задоволенні його позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд взяв до уваги неправдиві показання свідків, не застосував норми матеріального права, які регулюють порядок заміни фотокартки в паспорті при досягненні 45 років, не взяв до уваги запис лікаря-психіатра в історії хвороби ОСОБА_11, не дав оцінки тій обставині, що в оспорюваній довіреності відсутні причини посвідчення правочину поза робочим місцем нотаріуса.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2016 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

22 серпня 2016 року від ОСОБА_5 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, мотивовані тим, що рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 січня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом касаційного розгляду є рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 В частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Суди встановили, що ОСОБА_7 була власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2002 року.

11 січня 2005 року вона видала ОСОБА_8 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила його керувати та розпоряджатися всім її майном, в тому числі купувати, продавати та обмінювати це майно, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось. Зазначений правочин вчинено в Одеській Десятій клінічній лікарні.

07 грудня 2006 року ОСОБА_8 від імені ОСОБА_11 уклав з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу належної ОСОБА_13 квартири.

07 лютого 2008 року ОСОБА_7 видала ОСОБА_8 довіреність, якою уповноважила його вчиняти дії щодо належного їй майна. У довіреності зазначено, що у зв'язку із паралічем рук на її прохання і в її присутності довіреність підписав ОСОБА_4 Особу довірителя встановлено, дієздатність перевірено.

07 лютого 2008 року ОСОБА_7 на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_8 належну їй земельну ділянку. Зазначений заповіт у зв'язку із зазначеними обставинами також підписав ОСОБА_4

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_6, апеляційний суд уважав, що суд першої інстанції не встановив фактів, що мають значення для вирішення спору та в порушення пункту 2 статті 145 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду справи) не призначив судово-психіатричну експертизу, про що позивач неодноразово заявляв клопотання, оскільки підставою позову ОСОБА_4 зазначав визнання правочинів недійсними у зв'язку з психічним станом його матері.

Ухвалами від 23 травня 2013 року та 17 квітня 2014 року апеляційним судом призначено судово-психіатричну (посмертну) експертизу та повторну судово-психіатричну експертизу, за висновками яких ОСОБА_7 на час видання довіреності від 11 січня 2005 року абсолютно не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

У зв'язку з тим, що матеріали історії хвороби містили суперечливі дані щодо огляду ОСОБА_11 психіатром, ухвалою від 22 січня 2015 року апеляційний суд призначив додаткову комісійну посмертну судово-психіатричну експертизу, яка встановила, що у ОСОБА_11 відсутні тяжкі психічні розлади здоров'я.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦПК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави в суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина третя статті 203 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України (тат і далі - в редакції, що діяла на момент розгляду справи) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.

Виконавши вимоги закону, апеляційний суд з урахуванням висновку додаткової комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи, яка узгоджується з поясненнями представника відповідача, матеріалами медичної документації, допитаних апеляційним судом лікаря-невропатолога та приватного нотаріуса, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсними довіреності від 11 січня 2005 року та договору купівлі-продажу від 07 грудня 2006 року.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд прийняв до уваги неправдиві показання свідків, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд ухвалив рішення з дотриманням положень статті 212 ЦПК України на підставі всебічно, повно і об'єктивно досліджених доказів з огляду на належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність і взаємозв'язок у їх сукупності.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував видання довіреності на підставі паспорту ОСОБА_11 без вклеєної фотокартки при досягненні нею 45 років, не заслуговують на увагу, оскільки порушення нотаріусом порядку встановлення особи під час посвідчення довіреності не є підставою для визнання недійсним правочину, вчиненим на підставі такої довіреності.

Доводи касаційної скарги про те, що у спірній довіреності не зазначена причина, з якої нотаріус посвідчив її у лікарні, не заслуговують на увагу, оскільки не свідчать про порушення прав позивача.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до незгоди з рішенням апеляційного суду.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення апеляційного суду залишається без змін, судові витрати покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 14 січня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.І. Крат

В.П. Курило