Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.02.2020 року у справі №535/176/19

Постанова

Іменем України

13 січня 2021 року

м. Київ

справа № 535/176/19

провадження № 61-21446 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

представник позивача - адвокат Собина Павло Миколайович;

відповідач - ОСОБА_2;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 18 липня 2019 року у складі судді Зайнійко А. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 04 липня 2009 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки, за яким він подарував відповідачу земельну ділянку за номером 2, площею 0,175 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5322255100:30:003:0635, що розташована по АДРЕСА_1.

Вказував, що укладаючи з відповідачем договір дарування, виходив із того, що даний правочин не порушуватиме його особистих прав та мав на меті відчуження на користь відповідача лише вказаної земельної ділянки та не мав наміру передавати відповідачу частину власного житлового будинку, самовільно збудованого у 2008 році, який рішенням виконавчого комітету Котелевської селищної ради Полтавської області від 02 грудня 2008 року було узаконено.

Зазначав, що у наданих відповідними державними органами довідках, врахованих нотаріусом при укладанні оспорюваного правочину, помилково заначено про відсутність будь-яких забудов на вказаній земельній ділянці.

Вважав, що наявні підстави для визнання правочину недійсним, оскільки сторони договору не мали правильного сприйняття фактичних обставин правочину, вважаючи, що ОСОБА_1 передав у дар ОСОБА_2 лише земельну ділянку, площею 0,175 га, без будь-яких забудов на ній, адже обізнаність про знаходження частини житлового будинку на земельній ділянці, що передавалася в дар, вплинула б на волевиявлення дарувальника. Вказував, що помилявся щодо прав і обов'язків, які виникнуть між ним та відповідачем

після укладення договору дарування.

Про факт знаходження частини належного йому на праві власності житлового будинку на подарованій відповідачу земельній ділянці позивачу стало відомо лише у серпні 2018 року після ознайомлення з висновком комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 01 червня 2018 року, проведеній у справі № 535/951/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на будинок та скасування державної реєстрації права власності.

Ураховуючи викладене, посилаючись на вимоги статей 203, 215, 229 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним з моменту укладення договір дарування земельної ділянки від 04 липня 2009 року, посвідчений державним нотаріусом Котелевської державної нотаріальної контори Ковпаком В. І. та зареєстрований в реєстрі за № 2092, укладений між ним та ОСОБА_2, щодо земельної ділянки за АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 18 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування при укладенні оспорюваного договору дарування помилки, а саме, неправильного сприйняття позивачем ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, зокрема, що на момент укладення спірного правочину він не знав про знаходження будинку на земельній ділянці, яку подарував відповідачу. Суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні оспорюваного договору дарування земельної ділянки позивач усвідомлював значення та наслідки своїх дій, бажав їх настання, про розташування меж належних йому на праві власності земельних ділянок, наданих для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства, йому було відомо з 09 вересня 2008 року, тобто до укладення оспорюваного правочину, що підтверджується технічною документацією із землеустрою.

Оскільки судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю та безпідставністю, питання щодо застосування пропуску строку звернення до суду із даним позовом, про який заявлено відповідачем, судом не вирішувалося.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 18 липня 2019 року залишено без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Ухвалу Котелевського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2019 року залишено без змін.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції і вказав, що суд першої інстанції правильно визначився із правовідносинами, що склалися між сторонами, та законом, що їх регулює. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено факт того, що він не усвідомлював фактичних обставин укладеного правочину та його наслідків, помилявся щодо предмету укладеного договору та його умов і це вплинуло на його волевиявлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 18 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 535/176/19 із Котелевського районного суду Полтавської області.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 лютого 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2020 року зупинено виконання рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 18 липня 2019 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, неправильно застосували положення статті 229 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки рішенню 33 позачергової сесії п'ятого скликання Котелевської селищної ради Полтавської області від 18 листопада 2008 року, яким внесено зміни до раніше винесених рішень селищної ради про безоплатну передачу у власність присадибних ділянок громадянам смт Котельва, та не звернули увагу не те, що вказане рішення винесено після побудови житлового будинку та виготовлення технічної документації на земельну ділянку, площею 0,15 га, на якій він мав бути розташований.

Вказував, що акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства ймовірно виготовлено в один день - 09 вересня 2008 року, проте на схемі визначення меж та розмірів земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства відсутні позначення знаходження частини житлового будинку на цій земельній ділянці, а зазначено лише про наявність обмеження ЛЕП 10 кв.

Судами не враховано, що висновком комплексної судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 01 червня 2018 року, проведеній у справі № 535/951/17, встановлено, що будівництво будинку позивачем розпочато у 2007 році та закінчено у 2008 році, тобто до винесення меж в натурі, тому фактично позивач не знав та не міг знати при вчиненні оспорюваного договору дарування земельної ділянки про порушення своїх прав щодо розташування на ній частини належного йому будинку.

Суд апеляційної інстанції безпідставно посилався на акт обстеження та встановлення мж земельних ділянок по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 від 30 жовтня 2011 року, як на доказ обізнаності позивача щодо розташування частини його житлового будинку на земельній ділянці, подарованій відповідачу, оскільки позивач не був присутній при проведенні обстеження меж.

Про наявність помилки під час укладення оспорюваного правочину свідчить, зокрема, відсутність фактичної передачі частини житлового будинку відповідачу.

Вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули з позивача витрати на професійну правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанцій в частині перегляду ухвали Котелевського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2019 року не оскаржується, а тому в силу частини 1 статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, щоза згідно договору дарування земельної ділянки (далі - договір), посвідченого державним нотаріусом Котелевської державної нотаріальної контори 04 липня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2092, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку за АДРЕСА_1, з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5322255100:30:003:0635 (а. с. 67, т. 2).

Вказана земельна ділянка належала ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №188153, зареєстрованому в Котелевському виїзному офісі Полтавського реєстраційного офісу Полтавської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010954500260 від 13 травня 2009 року (а. с. 68, т. 2).

В договорі зазначено, що дарувальник гарантує, що ця земельна ділянка вільна від будь-яких обтяжень чи обмежень щодо використання її за цільовим призначенням.

Цей факт підтверджується також довідкою, виданою відділом Держкомзему у Котелевському районі Полтавської області від 01 липня 2009 року за № 05-01-26/953, та довідкою, виданою відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Котелевської районної державної адміністрації Полтавської області від 01 липня 2009 року за № 728 (а. с. 71,72, т. 2).

Крім того, в договорі дарувальник та обдаровувана підтвердили, що однаково розуміють значення та умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не має характеру фіктивного чи удаваного правочину. Сторони також підтвердили, що не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору.

Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства на території АДРЕСА_3, виготовленою у 2008 році, ОСОБА_1 09 вересня 2008 року підписав акт визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та прийняв межові знаки на зберігання земельних ділянок, наданих для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, та для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території по АДРЕСА_1. Межі та розміри земельних ділянок, склад земельних угідь показані в натурі зацікавленим сторонам, у тому числі і ОСОБА_1 (а. с. 89-113, т. 2).

Відповідно до рішення 33 позачергової сесії п'ятого скликання Котелевської селищної ради Полтавської області від 18 листопада 2008 року внесено зміни у розміри земельних ділянок, що передаються у власність громадянам, в тому числі ОСОБА_1, щодо земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,15 га, та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,175 га, що знаходяться по АДРЕСА_1 (а. с. 76-78, т. 2).

Рішенням виконавчого комітету Котелевської селищної ради Полтавської області від 02 грудня 2008 року № 316 "Про узаконення самовільно збудованих споруд в домоволодіннях громадян", з урахуванням висновку відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Котелевської райдержадміністрації, узаконено самовільно збудоване житлове приміщення у домоволодінні ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та доручено колективному підприємству "Інвентаризатор" провести обміри і включити дані споруди до обліку в домоволодінні.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, виданих 28 травня 2013 року реєстраційною службою Котелевського районного управління юстиції Полтавської області, ОСОБА_1 є власником житлового будинку, 2008 року побудови, що знаходиться за по АДРЕСА_1 (а. с. 114,115-116, т. 2).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності не нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна, сформованої 18 серпня 2019 року, за ОСОБА_2 25 січня 2014 року зареєстровано право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, площею 0,175 га, кадастровий номер undefined, для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1 (а. с. 173-174, т. 2).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).

Згідно зі статями 229, 230, 231, 232, 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на обман або помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ці обставини дійсно мають істотне значення.

Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин норми статей 203 та 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16; від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, із чим погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином дослідивши зміст укладеного договору дарування, який є предметом спору, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин, які б свідчили про те, що оспорюваний ним правочин було укладено внаслідок помилки, що має істотне значення, та визначено підставою для визнання недійсним укладеного правочину.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорюваний договір не приховує іншу угоду, відповідає намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, передбачені законом щодо договору дарування.

Судами враховано, що згідно з технічною документацією із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства на території АДРЕСА_3, виготовленою у 2008 році, ОСОБА_1 09 вересня 2008 року підписав акт визначення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та прийняв межові знаки на зберігання земельних ділянок, наданих для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, та для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території по АДРЕСА_1, що позивачем не спростовано. Межі та розміри земельних ділянок, склад земельних угідь показані в натурі зацікавленим сторонам, у тому числі і ОСОБА_1.

Отже, судами попередніх інстанції встановлено, що ОСОБА_1 усвідомлював значення та наслідки своїх дій при укладенні оспорюваного договору дарування земельної ділянки, бажав їх настання, про розташування меж належних йому на праві власності земельних ділянок, наданих для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства йому було відомо з 09 вересня 2008 року, тобто до укладення оспорюваного договору дарування земельної ділянки у липні 2009 року.

Вказане спростовує доводи ОСОБА_1 щодо неправильного сприйняття ним фактичних обставин правочину, зокрема, що на момент укладення спірного правочину він не знав про знаходження частини будинку на земельній ділянці, яку подарував відповідачу.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з позивача витрати на професійну правничу допомогу, були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

За змістом частини 1 , пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, відносяться витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 -4 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Проаналізувавши умови договору про правничу допомогу, укладеного між адвокатом Нежевело В. В. та ОСОБА_2 від 27 серпня 2019 року, акт приймання-передачі (звіт) виконаних робіт, врахувавши складність справи, характер наданих послуг, їх дійсність та необхідність, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду апеляційної скарги позивача, та стягнення з останнього на користь ОСОБА_2 2 000 грн.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 18 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Поновити виконаннярішення Котелевського районного суду Полтавської області від 18 липня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович