Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.07.2019 року у справі №361/6838/17

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 361/6838/17

провадження № 61-11731св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2019 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору оренди, стягнення заборгованості з орендної плати, відшкодування збитків.

Позовна заява мотивована тим, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11 листопада 2014 року вона є власником 49/100 частин нежитлової будівлі, що складається з приміщень № 3-10,12,15,17-20,24,27,29,31-35 загальною площею 319,50 кв. м по АДРЕСА_1.

Попереднім власником цього майна був її чоловік - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Починаючи з 2014 року вона щороку укладала з ОСОБА_3 договори оренди нерухомого майна, а саме частини нежитлової будівлі по АДРЕСА_1. Зокрема, такий договір між сторонами було укладено 01 березня 2017 року зі строком дії 12 місяців.

Вказувала, що ОСОБА_3 у порушення умов вказаного договору використовував приміщення з порушеннями норм діючого законодавства, а саме: 07 червня 2017 року порушив Правила користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ), вчинивши дії по втручанню у роботу приладу обліку електроенергії (встановив на прилад обліку високочастотний генератор), що встановлено актом про порушення від 07 червня 2017 року, складеного представниками публічного акціонерного товариства "Київобленерго" (далі - ПАТ "Київобленерго"). На підставі цього акта було нараховано обсяг і вартість необлікованої електроенергії внаслідок порушення ПКЕЕН у розмірі 250 351,45 грн.

Після виявлення представниками ПАТ "Київобленерго" вказаного порушення ПКЕЕ, ОСОБА_3 у червні 2017 року без попередження звільнив орендоване приміщення, вивізши з нього усе належне йому обладнання, залишивши орендовані приміщення у неналежному стані. Вважала, що такі дії орендаря є підставою для розірвання укладеного з ним договору оренди і стягнення орендної плати за останні 5 місяців.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд розірвати договір оренди нерухомого майна від 01 березня 2017 року № 12, укладений між нею (орендодавцем) і ОСОБА_5 (орендарем); стягнути з ОСОБА_3 орендну плату за вказаним договором у розмірі 45
000,00 грн та збитки у розмірі 250 351,45 грн, нараховані постачальником електричної енергії на підставі акта про порушення від 07 червня 2017 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2018 року у складі судді Селезньової Т. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач у порушення вимог статті 81 ЦПК України не надала суду належних і достатніх доказів на підтвердження укладення сторонами договору оренди у письмовій формі. Також відсутні будь-які інші докази, які б у сукупності свідчили про наявність між сторонами договірних правовідносин. Таким чином, відсутні підстави для задоволення вимог позивача про розірвання договору оренди і стягнення заборгованості з орендної плати. Також немає підстав для відшкодування збитків, нарахованих постачальником електричної енергії на підставі акта про порушення від 07 червня 2017 року, оскільки відповідальним за необліковане споживання електричної енергії є споживач. Підстав для покладення цієї відповідальності на відповідача немає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1

Розірвано договір оренди частини нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 01 березня 2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 орендну плату у розмірі 45 000,00 грн, збитки у розмірі 250 351,45 грн і судовий збір у розмірі 3 087,63 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 4 372,66 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на підтвердження своїх вимог та існування між сторонами договірних правовідносин позивач надала суду фотокопію договору оренди від 01 березня 2017 року та оригінал договору оренди від 01 березня 2016 року.

Так, судом на підставі належних і достатніх доказів встановлено, що 01 березня 2016 року між позивачем і відповідачем було укладено договір оренди частини нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 та через 12 місяців, після закінчення строку його дії, ОСОБА_3 продовжував користуватися приміщенням, чого ОСОБА_1 не заперечувала, тому цей договір від 01 березня 2016 року вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Оскільки ОСОБА_3 порушено умови цього договору, зокрема пункт 3.2.3, згідно з яким орендар не може порушувати будь-які норми діючого законодавства або цивільні акти будь-яких державних органів, то наявні підстави для розірвання договору оренди від 01 березня 2016 року зі стягненням з відповідача на користь позивача орендної плати за користування приміщенням у розмірі 40 000,00 грн.

Крім того, відповідно до умов договору оренди нерухомого майна від 01 березня 2016 року ОСОБА_3 був зобов'язаний дотримуватись вимог чинного законодавства України і не порушувати будь-які норми діючого законодавства, отже, порушивши взяті на себе зобов'язання, відповідач зобов'язаний відшкодувати ОСОБА_1 завдані цим порушенням збитки у розмірі 250 351,45 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 травня 2019 року і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог і доводів апеляційної скарги, оскільки судом розірвано договір оренди нерухомого майна від 01 березня 2016 року № 8, у той час як позивачем пред'явлено вимогу про розірвання договору оренди нерухомого майна від 01 березня 2017 року № 12. Крім того, висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, оскільки належних і допустимих доказів на підтвердження існування між сторонами договірних правовідносин позивач не надала, договір оренди нерухомого майна від 01 березня 2017 року № 12 він з ОСОБА_1 не укладав.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачем на підтвердження своїх вимог надані наступні докази:

- договір конкретного користування від 24 травня 2006 року, за умовами якого співвласники ОСОБА_6 і МП Фірма "Рада-К" в особі директора ОСОБА_4. розділили між собою нерухоме майно - будівлю по АДРЕСА_1 та частки співвласників склали: ОСОБА_6-51/100 частини, МП Фірма "Рада-К" - 49/100 частини. У конкретне користування ОСОБА_6 відійшли приміщення: № 3-11,24-26, у користування МП Фірми Рада-К - приміщення №1,2,12-23,27;

- свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 листопада 2014 року, видане приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Лазарєвою В. П., згідно з яким ОСОБА_1 прийняла у спадщину від чоловіка ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1,49/100 частин нежитлової будівлі, що складається з приміщень: № 3-10,12,15,17-20,24,27,29,31-35 загальною площею 319,50 кв. м по АДРЕСА_1;

- акт про оренду приміщення від 26 лютого 2018 року, складений орендарями ОСОБА_7, ОСОБА_8, згідно з яким вказані особи підтвердили факт оренди приміщення по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 і постійного перебування його і робітників у цьому приміщенні у період з 2014 року до червня 2017 року, вид діяльності, яким займався за вказаною адресою ОСОБА_3, - пекарня хлібобулочних виробів, власником приміщення є ОСОБА_1;

- копію акта про порушення від 07 червня 2017 року, складеного представниками ПАТ "Київобленерго", в якому зазначено, що він складений у присутності споживача (уповноваженої ним особи) ОСОБА_3 та перевіркою встановлено факт порушення споживачем ПКЕЕ, що призвело до зміни показів приладу обліку шляхом встановлення на нього високочастотного генератора, електроенергія споживається, але не обліковується і не оплачується. В акті є припис у графі від імені споживача: "в майбутньому такого не робитиму, не витримав конкуренцію, думав як зекономити, але помилився, прошу вибачення, підпис (ОСОБА_3). Акт підписаний також членами комісії, що його склала, і в графі "з актом про порушення ознайомлений споживач або уповноважена ним особа" наявний підпис і слово "ОСОБА_3".

- повідомлення про оплату за липень 2017 року від ПАТ Київобленерго за актом про порушення від 07 червня 2017 року, в якому міститься розрахунки за електроенергію згідно з указаним актом про порушення у розмірі 250 351,45 грн.

Також ОСОБА_1 на підтвердження укладення з ОСОБА_3 договору оренди надано фотокопію договору оренди нерухомого майна від 01 березня 2017 року №12, предметом якого є частина нежитлової будівлі по АДРЕСА_1, загальною площею 200 кв. м; фотокопію акта прийому-передачі в оренду нежитлового приміщення відповідно до договору оренди від 01 березня 2017 року № 12, згідно з яким приміщення площею 200 кв. м підготовлене для передання в оренду, придатне для використання та задовольняє орендатора.

Відповідач оспорює факт укладення і підписання ним вказаного договору оренди нерухомого майна від 01 березня 2017 року №12 та акта прийому-передачі до цього договору.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині 1 статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Так, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона, вказуючи на порушення відповідачем договірних зобов'язань, просила розірвати договір оренди нерухомого майна від 01 березня 2017 року № 12, укладений між сторонами, та стягнути заборгованість з орендної плати за цим договором у розмірі 45 000,00 грн.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1 , 3 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Частинами 1 , 3 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Частинами 1 , 3 статті 13 ЦПК України випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не вправі змінювати заявлені позивачем вимоги, предмет та підстави позову.

Суд апеляційної інстанції вказаних вимог процесуального законодавства не врахував та, розірвавши договір оренди нерухомого майна від 01 березня 2016 року № 8 і стягнувши заборгованість з орендної плати за цим договором у розмірі 45
000,00 грн, вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1, виклавши їх та задовольнивши на власний розсуд, що є неприпустимим. Отже, оскаржувана постанова апеляційного суду в указаній частині не може бути визнана законною і обґрунтованою та відповідно до статті 412 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Разом з тим, апеляційний суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 250 351,45 грн.

Так, судом установлено, що ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом є власником 49/100 частин нежитлової будівлі, що складають приміщення № 3,4,5,6,7,8,9,10,12,15,17,18,19,20,24,27,29,31,32,33,34,35, загальною площею 319,5 кв. м, яка знаходиться по АДРЕСА_1.

01 березня 2016 року між ОСОБА_1 (орендодавець) і ОСОБА_3 (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 8, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення, а саме: частина комплексу площею 200 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1.

Обставини укладення цього договору сторонами не оспорюються.

У пунктах 3.2.3,3.2.9 зазначеного договору визначено, що орендар не може порушувати будь-які норми діючого законодавства або цивільні акти будь-яких державних органів. Орендар суворо дотримується і забезпечує суворе дотримання норм чинного законодавства України. Орендар незмінно дотримується загальних правил і норм, які регулюють серед всього іншого, експлуатацію приміщення і використовування території, прилеглої до приміщення.

Згідно з пунктом 3.2.12 договору оренди звільнення приміщення орендарем підтверджується актом прийому-передачі приміщення, підписаним сторонами у день закінчення строку оренди.

01 березня 2016 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 склали акт прийому-передачі в оренду нежитлового приміщення згідно із договором оренди від 01 березня 2016 року № 8.

Окрім зазначеного договору оренди від 01 березня 2016 року № 8 позивачем на підтвердження користування відповідачем нежитловим приміщенням по АДРЕСА_1 надані наступні докази:

- акт про порушення від 07 червня 2017 року, складений представниками ПАТ "Київобленерго", у якому зазначено, що він складений у присутності споживача ОСОБА_3 та перевіркою встановлено, що дії споживача призвели до зміни показів приладу обліку, шляхом встановлення на нього високочастотного генератора, електроенергія споживається, але не обліковується і не оплачується. Споживач не надав паспортних даних на електрообладнання, електропостачання відключено. В акті є припис у графі від імені споживача: "в майбутньому такого не робитиму, не витримав конкуренцію, думав як зекономити, але помилився, прошу вибачення, підпис (ОСОБА_3). Акт підписаний також членами комісії, що його склала, і в графі "з актом про порушення ознайомлений споживач або уповноважена ним особа" наявний підпис і слово "ОСОБА_3".

- листом від 14 вересня 2018 року ПАТ "Київобленерго" повідомило, що 07 червня 2017 року під час перевірки об'єкту за адресою: АДРЕСА_1, хлібопекарське обладнання працювало, ОСОБА_3 представився орендарем цього приміщення та підписав і надав письмові зауваження до акта про порушення від 07 червня 2017 року;

- акт від 22 червня 2017 року, складений ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про те, що орендар указаного приміщення ОСОБА_3 вночі 21 червня 2017 року виїхав з орендованого приміщення без попередження та згоди орендодавця ОСОБА_1, вивіз свої особисті речі та матеріали;

- повідомлення ПАТ "Київобленерго" про оплату за липень 2017 року від 10 липня 2017 року по акту про порушення від 07 червня 2017 року у розмірі 250 351,45
грн., отримане ОСОБА_1.

Крім того, обставини користування відповідачем приміщенням по АДРЕСА_1, у тому числі станом на 07 червня 2017 року, підтверджені показами свідків, допитаних у судовому засіданні.

Також судом установлено, що акт прийому-передачі приміщення, який згідно з пунктом 3.2.12 договору оренди від 01 березня 2016 року № 8 є підтвердженням звільнення орендованого приміщення, сторонами не складався.

У статті 764 ЦК України визначено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

З урахуванням вказаного апеляційний суд, оцінивши надані позивачем докази, дійшов правильного висновку, що 01 березня 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено договір оренди нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, і після закінчення строку його дії, ОСОБА_3 продовжував користуватися приміщенням, внаслідок чого цей договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

При цьому належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 це приміщення не орендував, а лише зберігав у ньому обладнання з дозволу позивача, останній суду не надав.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 773 ЦК України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Встановивши, що ОСОБА_3 було порушено Правила користування електричною енергією шляхом встановлення на прилад обліку високочастотного генератора, внаслідок чого ОСОБА_1 як споживачу і власнику нежитлового приміщення згідно з актом про порушення від 07 червня 2017 року, складеного ПАТ "Київобленерго", були нараховані збитки за безоблікове споживання електричної енергії у розмірі 250

351,45 грн, апеляційний суді дійшов обґрунтованого висновку, що вказані збитки повинні бути відшкодовані відповідачем.

Доводи касаційної скарги у цій частині висновків суду не спростовують, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, вказані доводи касаційної скарги є ідентичними доводам, яким судами попередніх інстанцій надана належна оцінка, тому Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Згідно з частинами 1 , 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню в частині розірвання договору оренди нерухомого майна від 01 березня 2016 року № 8 і стягнення орендної плати та ухвалення у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог. В іншій частині постанова апеляційного суду відповідно до статті 410 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У частині 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв'язку з частковим задоволенням касаційної скарги ОСОБА_3, на його користь з ОСОБА_1 підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 2 180,00 грн.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2019 року в частині розірвання договору оренди частини нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 01 березня 2016 року, і стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 орендної плати у розмірі 45 000,00 грн скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, пов'язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 2 180,00 грн (дві тисячі сто вісімдесят гривень).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В.

Шипович