Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.01.2019 року у справі №331/5812/15

Постанова

Іменем України

18 грудня2018 року

м. Київ

справа № 331/5812/16-ц

провадження № 61-19293св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 21 вересня 2016 року у складі судді Жукової О. Є. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Спас О. В., Полякова О. З., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_1звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» (далі - ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект», Підприємство) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 29 січня 2013 року він працював на посаді заступника начальника з економічних питань ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект». 11 червня 2014 року його було звільнено з роботи за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). В день звільнення Підприємство не провело з ним повного розрахунку - йому не була виплачена заробітна плата на загальну суму 82 273 грн 74 коп., до виплати якої відповідач був зобов'язаний судовими наказами, виданими Жовтневим районним судом міста Запоріжжя. Тим самим ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» порушило його трудові права та завдало йому моральних страждань. Крім цього, рішеннями вказаного суду з Підприємства на його користь було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12 червня 2014 року по 25 травня 2016 року. Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня по 06 вересня 2016 року в розмірі 25 190 грн без відрахування з цієї суми податків й інших обов'язкових платежів та 5 тис. грн - на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 21 вересня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 травня по 06 вересня 2016 року в сумі 27 042 грн 40 коп. без утримання податків й інших обов'язкових платежів. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що обставини тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, фінансові труднощі Підприємства не свідчать про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки середній заробіток ОСОБА_1 за період, вказаний у позовній заяві, становить 27 042 грн 40 коп., то саме ця сума підлягає стягненню з відповідача без утримання податків й інших обов'язкових платежів. Відмовляючи в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту заподіяння йому цієї шкоди саме в період з 26 травня по 06 вересня 2016 року. Крім цього, рішеннями Жовтневого районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 вже було відшкодовано моральну шкоду у зв'язку з невиплатою йому належних сум при звільненні.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2016 року апеляційну скаргу ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» відхилено. Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 21 вересня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

У січні 2017 року ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 21 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2016 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що у зв'язку із фінансовою кризою, наявністю у контрагентів заборгованості перед Підприємством, накладенням арешту на майно і грошові кошти ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» останнє не мало змоги своєчасно та у повному обсязі забезпечити виконання своїх зобов'язань щодо виплати заробітної плати працівникам і звільненим особам, в тому числі позивачу. ТакожОСОБА_1 неправильно розраховано середньоденний заробіток, до якого безпідставно включено надбавку за високі досягнення в розмірі 35 %.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 21 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10 травня 2018 року справу № 331/5812/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення в частині вирішення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Судами встановлено, що з 29 січня 2013 року ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника з економічних питань ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект», а 11 червня 2014 року був звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).

В день звільнення Підприємство не провело з ОСОБА_1 повного розрахунку та не виплатило належних йому при звільненні сум.

Судовими наказами Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 03 листопада 2013 року, від 05 грудня 2013 року, від 15 січня 2014 року, від 08 лютого 2014 року, від 07 березня 2014 року, від 22 квітня 2014 року, від 14 травня 2014 року, від 04 листопада 2014 року стягнуто з ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 82 273 грн 74 коп.

Підприємство не виплатило ОСОБА_1 вищевказаних грошових коштів.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 16 березня 2015 року позов ОСОБА_1 до ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 листопада 2014 року по 16 березня 2015 року в розмірі 28 859 грн 02 коп. та 1 тис. грн. - на відшкодування моральної шкоди.

Вказаним рішенням встановлено, що на час звільнення середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 386 грн 32 коп.

Зазначені обставини також встановлені рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 30 травня 2016 року, яким стягнуто з ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 лютого по 25 травня 2016 року в розмірі 21 147 грн 26 коп. без урахування податків й інших обов'язкових платежів.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Встановивши, що в порушення вимог статті 116 КЗпП України ОСОБА_1 не були виплачені належні йому від Підприємства суми в день звільнення, суди попередніх інстанцій відповідно до положень статті 117 КЗпП України обґрунтовано стягнули на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26 травня по 06 вересня 2016 року (період, який не охоплений іншими судовими рішеннями).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що у зв'язку з фінансовою кризою, наявністю у контрагентів заборгованості перед Підприємством, накладенням арешту на майно і грошові кошти ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» останнє не мало змоги своєчасно та у повному обсязі забезпечити виконання своїх зобов'язань щодо виплати заробітної плати працівникам і звільненим особам, в тому числі позивачу, не заслуговують на увагу, оскільки відсутність коштів у роботодавця у зв'язку з наявністю у нього боржників та накладенням органами Державної виконавчої служби арештів на його майно не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів і не звільняє від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Аргументи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не дано належної правової оцінки доказам на підтвердження того, що вина ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» у невиплаті всіх необхідних сум при звільненні ОСОБА_1 відсутня, є безпідставними, оскільки це питання було предметом дослідження судів, які на підставі зібраних у справі доказів встановили наявність вини відповідача.

Посилання заявника на те, що позивачем неправильно розраховано середньоденний заробіток, до якого безпідставно включено надбавку за високі досягнення в розмірі 35 %, є неспроможними, з огляду на таке.

Як зазначено вище, рішеннями Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 16 березня 2015 року та від 30 травня 2016 року встановлено, що на час звільнення середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 386 грн 32 коп.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано взято за основу середньоденний заробіток позивача, визначений вказаними преюдиційними судовими рішеннями, та проведено розрахунок відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивільпроект» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 21 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов О.В.Ступак Г.І.Усик